Чтение онлайн

– Нічого я не бачу!

– Само собою. Вовчик тобі нічого поганого не встиг зробити. Може, правда, але ж не робить. Бо про Красуню і Чудовисько лише в казках пишуть. У казках вони кохають одне одного казковим по своїй силі коханням, - у голосі Водолаза звучали теж доволі дивні інтонації, відповідь народилася несподівано і видалася Оксані єдиною вірною: цей очкарик має прямий доступ до наркотиків, не може такого бути, аби сам їх не вживав, тут щойно про дози всякі згадував, може, він правді прийняв надлишок чогось там, всякої дурі.
– Це так у мультику про Шрека? Бачила мультик про Шрека? Така потвора жила собі на болоті, страшна мордою, добра всередині. Визволила красуню принцесу. І аби кохання їхнє відбулося. Автори мультика перетворили в фіналі не потвору на красеня принца, а красуню на потвору. Не можна так, гм, да... Хоча правда життя: потвор не любить ніхто. Я тут придумав дещо, один препаратик, він світ порятує. Тобі першій мусило пощастити, ти ж у нас гарненька. Мордочка симпатична і взагалі...

– Оригінальні компліменти, - Оксана відчула потребу підтримати розмову.

– Фігня це все, компліменти-шменти! Коротше, я тобі разом із снодійним свою штукенцію вколював. Чого витріщилася? Зовсім безпечно для організму, хімія - велика наука, основа. Навпаки, уявляєш: розплющуєш ти одного для очі, прокидаєшся, а довкола - жодної мармизи, жодного потворного обличчя, кудись зникли неприємні тобі люди! Хазяїн не знає, який я йому подарунок готую, він теж у нас надто нервовий та злий останнім часом... Доброта світ врятує, а ми не вміємо, не можемо, не навчені... Не з першого разу, звичайно, але десь тепер ти повинна була полюбити Вовчика, потім - мене... Любов лікує, лікує, скільки ненависті довкола, одна суцільна ненависть...

Оксані не здалося - Водолаз таки заговорюється, дивиться крізь неї, точно щось собі вколов, або нюхнув. Бо ж просто так, при здоровому розумі та з неушкодженою психікою до такого не додумаєшся. Хімічний геній, мать його...

– Що ти мені колов? Придурок, яким лайном ти мене тут шпигував?

– Не гарчи!
– Водолаз знову ляснув себе по стегнах, озирнувся на Вовчика,

що весь час стояв у дверях.
– Не вистачає нам ліків для любові. Такий я оце лох, просто зараз здам тобі формулу, ага! Це я, мабуть, не з дозою проклацав, тут інше. Снодійне слід взагалі виключити. Думав, воно краще подіє на людську підкорку, коли людина, ти в нашому випадку, повністю розслаблена. Бач, херня виходить, малята. Значить, доведеться чистий препарат вводити.

– А-а-а-а-а!
– закричала Оксана на всю силу своїх легенів.
– Іди-и-и-и-и! А-а-а-а-а! Ма-а-а-ма-а-а!

– Тихо, - Водолаз скривився.
– Чому люди так не хочуть любити? Не когось конкретно, маму там чи Родіну-мать, а взагалі, всі всіх, кожен кожного... Ось аби нашого доброго Вовчика від народження любили, він би тепер таким квазімодою не став, жінки б його не боялися, та й люди взагалі не відштовхували. Знаєш, дурепо, скільки таких вовчиків?
– очкарик нахилився до переляканої дівчини ближче: - Я дуже хочу, аби сиворотка любові, так я її охрестив, викликала в людини залежність. Найкраща залежність у світі, уявляєш? Не можу жити, нікого не люблячі? Опиратися не будеш чи Вовчика попросимо тебе потримати?

– Мама... Ма-а-а-а...

– До чого тут мама? Ще трошки - і ти полюбиш не тільки її. Ти полюбиш нашого доброго Вовчика, Оксанко. Ти просто мусиш полюбити його, маленька. Ти сама дуже скоро захочеш цього. Давай спробуємо, тобі сподобається.

Оксана мотала головою, сльози лилися по щоках, Водолаз не реагував на це, спостерігав за піддослідною з виразом глибокого жалю.

– Дарма, дарма. Ти швидко полюбиш нас. Мене, доброго Вовчика. Не в тому розумінні, ніхто не просить тебе отут просто так розсувати ноги. Знаєш що? Аби я захотів саме такої любові, ти б не зчулася, як після кількох укольчиків сама благала не лише мене, а й Вовчика застромити тобі хоч щось між ніг. Не конче чоловічий дрючок. Гумовий кийок, дерев`яний кілок, просто щось округле, міцне та тверде. Або просто так, без нічого, порпалася б у себе всередині руками. Страшно? Я бачив отут, на цій кушетці, таких дурненьких. Старших за тебе дорослих жінок, вони вважали, що знають собі ціну та здатні її скласти. Профури! Пара укольчиків, два, - для підтвердження своїх слів Водолаз розчепірив перед Оксаниним обличчям два пальці, - і вони показали отут свою справжню сутність. Усім ставало бридко, навіть хазяїнові, укольчики робили людей справжніми, тобто - бридкими. І паскудних бабів віддавали Вовчикові, він дуже любить їх перевиховувати. Ну, в часи, коли тут немає пацієнтів чи його не випускають за територію.

– Псих ненормальний! Псих! Псих мудацький!

– Ти диви, ще ж нічого не кололи, гм, да... Знаєш, а тебе таки треба навчити любові, нехай поки що чудодійним укольчиком... Он Вовчик, ми ж з ним дуже великі друзі. Він спробував кілька разів, ну, уколов я його. Тепер він за мене горло перегризе і кожне бажання виконає.

– Скотино, він же в тебе на голці!
– на Оксану зійшло чергове осяяння.

– Він мій друг. Ми дружимо, просто так. Укольчик лише закріпив наші стосунки, принаймні не дає зрадити. Просто так не зрадиш друга, ясно тобі? Тепер нам потрібна сиворотка любові. І поспішаю я, бо тебе тут довго тримати не збиралися, а час іде, гм, да, - Водолаз знову поправив окуляри, дівчина зрозуміла - це в нього нервове.
– Бачиш, десь помилився, десь помилився. Не бійся. Тобі після чистого лікарства йти звідси нікуди не захочеться, ти почнеш любити всіх. Далі тут будуть ще люди, свій винахід я запатентую, люди почнуть вводити сироватку любові у кров, народжуватися з новим геном - геном любові. Хіба не здорово?

– Чекай, чекай, - полонянка говорила, схлипуючи.
– А як ти знову помилився? Я ж не знаю, чим ти мене тепер хочеш наколоти. Мені страшно, я не хочу...

– Помилився, то врахую помилку в наступному експерименті. Тут я господар, хазяїну мої досліди не заважають... Ну, гм, да, я так думаю... Не змушуй мені прищеплювати тобі любов силою, не змушуй. Будь слухняною дівчинкою.

– Не треба! НЕ ТРЕБА! Я НЕ ХОЧУ! В МЕНЕ БУДЕ ДИТИНА! Я БОЮСЯ!

Викрикнувши це, Оксана відчула всередині порожнечу. Здавалося. Далі лякатися нема чого, але виявляється, нема межі і для жахань: хімік-аматор на прізвисько Водолаз змінився на обличчі, ніби під впливом власного хімічного експерименту. І змінили все очі: вони ніби збільшилися і випромінювали дійсно надприродню ненависть та огиду.

– Так ти вже... Тебе вже... А я думаю, - очкарик повернувся до Вовчика.
– Бач, Вовчику, а їй лише шістнадцять. Може ти мені брешеш?

– Ні... Не треба, я все зроблю, все, тільки не треба більше уколів... Я кого завгодно полюблю, поцілую, я люблю всіх людей, увесь світ, хочу народити нормально, сам же казав - випустять мене скоро!
– Оксана сповзла з кушетки, стала коліньми на бетон підлоги, поповзла до Водолаза, відчуваючи, як труться штани на колінах і з`являються садна. Очкарик гидливо штовхнув її ногою.

– Навряд чи ти брешеш, свинюко. Так і знав, чисте почуття, таке як любов, може збудитися лише в незайманих. Для таких, як ти, треба більш сильний препарат. Підсилити його, ясно? Дати більшу концентрацію. Я думаю - і чого ж воно не діє, воно ж на гормональному рівні, гм... Вовчику, - рішуче розпорядився Водолаз.
– Тримай її. Почнемо з тобою помилки виправляти.

Оксана як людина на деякий час перестала для нього існувати. Вовчик знову вишкірився, зробив крок від дверей, і дівчина зрозуміла: вона приречена. Їх двоє. Вони сильніші. Від сліз та гукань мами користі жодної, зате раптово з`явився один позитивний момент, дуже важливий для її безнадійного становища.

Перестала боліти голова і з тіла поступово вийшла слабкість, характерна після тривалого прийняття організмом сильних доз снодійного. Очевидно, зіграв свою добру роль стрес. Тіло почало її слухатися, Оксана відчула себе коли не фізично сильною, то принаймні відчайдушною.

– Чекай, - вона підвелася з колін, тепер дивилася на Водолаза сміливо, навіть розтерла правицею сльози по щоках.
– Тобі це справді важливо? Дитині моїй не зашкодить?

– Ти хіба здатна зрозуміти щось у наукових відкриттях, курво малолітня?

Свідома, з конкретним бажанням дошкулити образа відскочила від Оксани, наче гумовий м`ячик від стіни.

– А може, у тебе сьогодні щасливий день? Я тут раптом подумала: уяви. Як дитина народиться з отим твоїм геном любові? Є унікальний шанс випробувати. Тільки я хочу гарантій, мене ніхто не повинен скривдити, а ваш невидимий хазяїн не для твоїх же експериментів звелів притягти мене сюди? Що скажеш на таке?
– заскочений несподіваною податливістю полонянки, Водолаз навіть не знайшов відразу відповіді, тож далі користуючись ситуацією, Оксана швидко продовжила свою гру.
– Ти міг би наперед усе пояснити. Так, я мала і дурна, але хіба важко на пальцях розказати та показати усе? Отепер самій цікаво. Знаєш, я психувала тут, ти вибач... Приперло отут, - вона поклала руку трохи нижче живота.
– І вмитися треба, ти своїм новинами по мені пройшовся, наче трактором. Пусти, до сортиру треба, ну?