Чтение онлайн

– Мов пушинку.

Варвар визирнув з темного пiд'їзду, i лице йому враз мовби скам'янiло.

– Йде, - прошепотiв вiн.
– Тепер мотай на вуса.

Похитуючись з боку на бiк, мов п'яний, що силкується довести всiм свою тверезiсть, Джон Варвар вибрiв iз пiд'їзду i попростував назустрiч чоловiковi з зарослим перенiссям. Той щойно вийшов iз дверей банку, де перебував хвилин сорок.

– Да-даруйте, м-мiстер, - сказав Варвар, - збивши на потилицю свого потертого капелюха.
– Чи немає у вас запалити?

Джентльмен клацнув портсигаром. Джон подався уперед, але похитнувся i, змахнувши руками, схопив джентльмена за полу пiджака.

– О, п-прошу вибачити!
– вишкiрив зуби детектив.
– Сьогоднi добряче гойдає.

Вiн узяв цигарку, подякував i, погойдуючись, побрiв од джентльмена геть.

– Чиста робота!
– тiльки й сказав Флетчер, коли за кiлька хвилин у пiд'їздi знову з'явився його напарник.

– Завтра ми знiмемо з нього бляшку, - пiдморгнув Джон, - i в нас буде запис усього того, що виголошував цей шановний мiстер та його спiврозмовники протягом доби...

Тим часом шановний мiстер, що вийшов iз банку, крокував собi по центральнiй авеню. Двiчi вiн озирнувся, але нiчого пiдозрiлого не виявив. Протягом останнiх днiв мiстеру не раз здавалося, що за ним стежать. Проте, мабуть, щоразу це було марення збудженої уяви. Та й кому б це заманулося стежити за ним? Може, те дiло випливло?.. Але ж вiн упорав його чисто нiяких доказiв. Тепер тiльки йому вiдомi всi пiкантнi подробицi... Чи не зацiкавлений хто-небудь прибрати його? Проте нi. Сам президент "Уестерн компанi" обiцяв йому своє покровительство. А втiм... Од цих всесильних магнатiв усього можна сподiватися. Поки ти потрiбен, тебе зустрiчають солоденькою усмiшечкою i симпатичними аркушиками з чекової книжки. А потiм, коли зробив послугу... Нi, мабуть, треба ладнатися в дорогу. I що швидше, то краще. Грошi вiн переказав до одного з європейських банкiв. Отже засиджуватись тут нiчого.

Завернувши за рiг вулицi, мiстер iще раз злодiйкувато озирнувся, потiм квапливо сiв у чорний "Лiнкольн", грюкнув дверцятами i зразу розвинув велику швидкiсть.

Похмуре громаддя хмарочосiв поступово змiнилося фешенебельними особняками. Кожна з цих споруд являла собою чудо архiтектурного мистецтва. Вузькi стрiлчастi вiкна змiнювались широкими венецiанськими, мармур алюмiнiєм i надмодним нейтритом. Хоч осiннiй падолист був у розпалi, листя на пластиковiй дорозi лежало мало: цю вулицю не тiльки разiв з десять на день пiдмiтали, але й щоранку драїли гарячою водою. До речi, вулиця була позбавлена тротуарiв. Це мало свiдчити за те, що тутешнi мешканцi волiють не ходити, а їздити. Тут жила фiнансово-промислова елiта країни.

Коло помаранчевого на колiр особняка "Лiнкольн" рiзко загальмував. Мiстер вийшов iз машини й повернув до фiгурної огорожi. Вiн знав, що поки простує до фiртки, всю його статуру пильно обмацують з рiзних бокiв десятки фотоелементiв i локаторiв. Усi данi надходять до лiчильно-обчислювального приладу, з'єднаного з електронним мозком, а вiдтiля вже, якщо випадок сумнiвний або не обумовлений програмою, - в кабiнет самого господаря, президента "Уестерн компанi".

Хвiртка неохоче пропустила мiстера i зразу ж зачинилася за ним. "Тiкати, швидше тiкати звiдсiля", - казав собi мiстер, iдучи гудроновою дорiжкою, обiч якої стояли пiдстриженi газони...

Бесiда з президентом Уестерна затяглася. Мiстер навiть спiтнiв од нервового напруження. Та вiн був задоволений, що наполiг на своєму. Тепер, здається, все. Сьогоднi об одинадцятiй вечора на лайнерi "Санта-Клаус" вiн подасться свiт за очi. Мiстер виткнувся з вiкна "Лiнкольна", i в обличчя йому дихнув гарячий вiтер. "Ну й тепла ж осiнь у столицi!
– подумав вiн. Може, скупатися?" Мiстер не хотiв собi в цьому зiзнаватись, але його чомусь весь час тягло до затоки Здохлого кита.

Пiдiгнавши "Лiнкольн" до самої смуги мiського пляжу, мiстер швидко роздягся в машинi й ступив до води. Вiн досить довго стояв над прибоєм, вдивляючись у нього, немовби хотiв щось розгледiти. Потiм рiшуче кинувся у воду й поплив. Форкаючи, як морж, вiн дiстався буя, тримаючись за слизький ланцюг, перепочив.

Коли ж мiстер повернув голову в бiк берега, "Лiнкольна" на мiсцi не виявилось...

Iсторiя знає немало випадкiв, коли якась дрiбничка руйнувала великi намiри чи, навпаки, давала поштовх грандiозним подiям. Видатний полководець дiстав нежить, i бiй було програно, як кажуть шахiсти, в кращiй позицiї. Iмператоровi заманулося розважитись - i внаслiдок цього величезне мiсто охоплював во-юнь. Таких прикладiв iсторiя знає безлiч.

Власне, i пропажа "Лiнкольна" ламала всi плани мiстера з зарослим перенiссям. Тiльки-но вiн вибрьохав на берег, як довкола нього став збиратися натовп. Високий на зрiст полiцай (цього разу, як виняток, представник роду людського, а не кiбернетичного) витяг блокнота i став складати протокола. Час од часу вiн грiзно зиркав на охочих до сенсацiй обивателiв i просив їх розiйтися. Було видно, що його спiвчуття на боцi потерпiлого. Аж тут до представника влади пiдiйшов якийсь миршавий чоловiчок у сiрому костюмi i щось шепнув на вухо. Полiсмен умить змiнив тон. Вiн по рацiї викликав полiцейську машину i грубо вштовхнув туди потерпiлого.

– Чи ба!
– сказав вiн загрозливо.
– А ще овечкою прикидається. Давай швидше, негiднику!

Пiсля того як машина вiд'їхала, натовп розiйшовся, i на пляжi знову стало зовсiм порожньо.

Довгi руки компанiї

– Ваше розпорядження виконано!
– доповiв агент.
– Машину вкрадено, а Жуль у камерi. Ну, просто iндик обскубаний, - додав вiн, посмiхаючись.

– Чудово!
– пробуркотiв президент Уестерна.
– Гадаю, це зробить його згодливiшим.

– Взятися за нього?

– Так. Тiльки не перестарайтесь. Годинi о двадцятiй доставте його до мене.

– Слухаю! Ще одне...

– Ну?

– Вiн... як би сказати... Ну, одне слово, вiн голий.

– Одягнiть. Тiльки без усяких там витребеньок: скромнiсть прикрашує людину.

Агент запопадливо посмiхнувся i вийшов iз кабiнету.

Поважний мiстер невпiзнанно змiнився. Кiлька годин тому вiн бесiдував з босом ввiчливо, але не без почуття власної гiдностi. Тодi вiн шанобливо, проте твердо вiдхилив пропозицiю президента компанiї. Тепер же до кабiнету було досить безцеремонно приведено суб'єкта в смугастiй тюремнiй робi. Щоки в нього були землистi, голова закустрана. Все лице вкривали синцi, а чоло прикрашала велика гуля.

– Сiдайте, Жуль, - запропонував люб'язно президент.
– Боюся, що мої молодцi дещо перестаралися.

– Дякую, - вiдповiв Жуль.
– Я вам неабияк зобов'язаний...

– Дрiбницi, - махнув рукою президент.
– Якi можуть бути рахунки мiж давнiми друзями! А ми лишаємось друзями попри всi неприємностi, чи не так? До речi, дозволю собi нагадати, що саме компанiя врятувала вашу дорогоцiнну особу вiд одного крiсла, що в народi зветься електричним...

Жуль мовчав.

– Майте на увазi, - вiв далi президент, полишивши ввiчливий тон, - те, що було, - тiльки квiточки. Я просто надав вам невеличку можливiсть упевнитися: в нас немає бажання церемонитись. Ви думали втекти вiд нас? Йолоп! Та я довiдався про вашi операцiї в банковi ранiше, нiж ви встигли вийти з цього закладу. Ну, досить! Сподiваюся, що, незважаючи на невеличке непорозумiння, ми, одначе, знайдемо з вами спiльну мову...

За пiвгодини з особняка, похитуючись, вийшла людина. Якусь мить постоявши, вона рушила гудроновою алеєю i, поминувши хвiртку, що автоматично розчинилась перед нею, побрела вулицею.

Дивовижна крадiжка

В полiцейськiй дiльницi одного з районiв мiста було вчинено дивовижну крадiжку. Конфiскованi дорогоцiнностi, грошi й навiть дефiцитнi променевi вiдмикачi сейфiв - усе лишилось незаймане. Зникла тiльки одежа.

Зухвалий злодiй усе обставив зi знанням справи: вiн мав рукавички, аби не лишити слiду вiд пальцiв, узуванка його була, очевидно, змазана якоюсь рiдиною, що перешкоджала собацi взяти слiд, а сторожовим роботам було кинуто по жмутку паклi, просякнутої алкалоїдом, який запаморочливо дiяв на електронний мозок.