Чтение онлайн

– Характерне?
– жiнка замислилась.
– Та, мабуть, нi. Хiба брови в нього надзвичайно густi... Коли вiн хмурнiв, вони зливались в одну лiнiю.

– Он як!
– сказав шеф.
– Дякую вам, мiсiс. Ви стали нам у великiй пригодi.

– А як же Майкл?
– запитала жiнка, пiдводячись.
– Ви вiдшукаєте його вбивць?

– Обов'язково, мiсiс.

– Запевняю вас, вiн не мiг накласти на себе руки. Майкл так любив мене й сина... Весь час мрiяв про майбутнє... Це все проклятий Уестерн... Я знаю.

"Уестерн компанi"

Про могутню компанiю Уестерн ходила недобра слава. I для цього були пiдстави.

Зовнi все видавалося респектабельним. Акцiї фiрми мали високий курс. А в днi, коли починало пахнути вiйною, їхня цiннiсть зростала ще бiльше. Причина тут була проста: левина частка замовлень вiйськового вiдомства дiставалась Уестерну.

Компанiя виробляла найрозмаїтiшу продукцiю - вiд звичайних магнiтних черевикiв для космiчних туристiв до засекречених кiбернетичних систем, про якi iз простих смертних нiхто нiчого до пуття не знав.

Баляндрасили рiзне. Казали, зокрема, що в бiостатах Уестерна виховуються бiлковi потвори, котрим зовсiм не властива жалiсливiсть. У самому нiбито зародку такого страхiття запрограмовано певне завдання ("запрограмоване вiдтiля, з Центру",- додавали пошепки, не забуваючи довкола озирнутися). Пiсля цього потвора, якiй конструктори Уестерна могли надати будь-якої зовнiшностi, з тупою впертiстю просувалась до покладеної перед нею мети.

Скажiмо, система прибирала форму пацюка. Ви нi за що не вiдрiзнили б її од живого гризуна. Тим часом механiчний звiрок мiг успiшно виконати якнайскладнiше завдання. Йому могли, наприклад, доручити висадити в повiтря судно, що на ньому контрабандою перевозили героїн чи марихуану, або пробратися на якийсь секретний завод конкурентної компанiї i вивести з ладу унiкальне устаткування.

В цьому мiсцi розповiдi слухачi, як правило, висловлювали своє недовiр'я.

– Ну, це вже занадто!
– казали вони.
– Пустити на дно цiле судно через якусь там дрiбницю.

Але оповiдач наводив переконливi аргументи.

– Наркотики, - казав вiн, - зараз одне з найбiльших нацiональних лих. Це визнав сам президент. А потiм, подумаєш - судно! Паршива контрабандистська фелюга. Хто на неї зважатиме?..

За свiдченням "очевидцiв" i "посвячених осiб", подiї розгортаються зовсiм просто. Кiбернетичний пацюк пантрує на свою здобич де-небудь на пристанi. Вiн ретельно нишпорить по всiх пакгаузах, поспiль залазить у трюми яхт, моторок, трансатлантичних суден. Це прокляте створiння чудово орiєнтується в будь-якiй стихiї i коли надибає те, чого шукає, в ньому спрацьовує ядерний детонатор...

За компанiєю, якщо вiрити чуткам, було чимало й iнших грiхiв. Але всi вони спливали безкарно. Та це й не дивно.

"Уестерн компанi" являла собою типову iнституцiю, породжену панiвною в країнi системою. Кiлька десяткiв монополiй прибрали до рук стерно влади. В кожної монополiї була своя, чiтко окреслена сфера впливу. Проте, незважаючи на це, вони люто конкурували мiж собою.

В боротьбi за прибутки компанiї не гребували нiякими засобами. Пiдкуп, шантаж, навiть убивство - нiщо не могло зупинити верховодiв, коли йшлося про дивiденди.

Але зовнi... О, зовнi все було добропорядно. Зустрiчi акцiонерiв, бенкети, велемовнi тости пiдпорядковувались тому, щоб засвiдчити наявнiсть у країнi доброчинностi й повної гармонiї. Фасад мав цiлком пристойний вигляд...

Справа ускладнюється

Поступово шеф бюро розшуку впевнився, що Високочолого (таке прiзвисько дали Майкловi Кардiнгу в спецiально заведенiй на нього справi) було втоплено i його вбивство - дiло рук "Уестерн компанi". Але це треба було пiдкрiпити незаперечними фактами. Крiм того, вгадувався певний зв'язок мiж загадковим убивством Кардiнга i програшем "Добрих вовкiв". Якби тiльки вдалось усе це переконливо довести! Кругленька б сума тодi перепала йому вiд хазяїна! А шана, а кар'єра! I дiло, здається, не стоїть на мiсцi. Кiлька годин тому його вiрнi дойди вистежили в мiстi джентльмена з бровами, що зрослися на перенiссi. Тепер пiдозрiлого суб'єкта вони не спускають з очей.

– До вас вiдвiдувачка, шеф!
– повiдомив черговий робот, вайлувата статура котрого ледве протиснулась у дверi кабiнету.

– Хто така?

– Називає себе дружиною Майкла Кардiнга. Вiдвiдує вас удруге. Психiчний стан пригнiчений. Вага брутто зменшилась проти того, якою була за першого вiзиту, на...

– Пропусти її сюди!
– перебив шеф.

Зайшовши до кабiнету, дружина Кардiнга простягла шефовi невеличкий аркушик паперу.

– Ось, - сказала вона.
– Я перегорнула всi свої папери й виявила Майклову записку. Адже вас цiкавить його почерк?

– Так, так!
– шеф майже вихопив у неї папiрець, пробiг очима текст. Записка не мiстила в собi нiчого суттєвого. Просто Майкл сповiщав своїй дружинi, що затримається в лабораторiї години на двi-три. Однак змiст у даному випадку не мав нiякого значення...

Шеф негайно викликав чергового робота й наказав однести записку в лабораторiю графологiї. Вiн майже не сумнiвався, що заповiт, знайдений у портсигарi потопельника, написано ким завгодно, тiльки не Майклом Кардiнгом. Одначе цi сподiвання не справдились. Обидвi записки, як засвiдчила лабораторiя, написано тiєю самою рукою, бiльше того - однiєю авторучкою i навiть одним чорнилом.

– Ви можете поручитися за висновки?
– грiзно запитав шеф старшого графолога, викликавши його по вiдеофону.

– Головою, як завше!
– почулося у вiдповiдь.

Отже, виходило, що Майкл Кардiнг сам кинувся в каламутнi хвилi затоки Здохлого кита. Але чому? Можливо, його шантажували? Чи вiн боявся якогось викриття, пов'язаного з махiнацiями "Уестерн компанi"? Знайти вiдповiдь на цi запитання мав допомогти ланцюжок, першою ланкою в якому був джентльмен з бровами, що зрослися на перенiссi.

Дрiбниця руйнує всi плани

– Непогано придумано!
– захоплено сказав детектив, на прiзвище Флетчер, розглядаючи маленьку тьмяну бляшку в десятицентову монету.
– I є наслiдки?

– Ще б пак!
– вигукнув Джон Варвар (у бюро розшуку кожен детектив мав прiзвисько).
– Такi таємницi випливають, що ого-го! Буває потiм, пiд час допиту, в нього шанобливо питають: "Пробачте, добродiю, чи не казали ви того-то й того-то?" - "Що ви, що ви! Та нiколи й на думцi не мав!" вiдповiдає. Ну, тут ми й умикаємо каскадний пiдсилювач iз цiєю самою бляшкою. Можеш уявити, як тетерiє в такiй ситуацiї бiдолаха. Якось один дивак - беркиць iз стiльця i готовий... Розрив серця. Ну, тому, вважай, пощастило. Все одно не поминув би електричного стiльця.

– Чому?
– запитав Флетчер, уважно слухаючи товариша по ремеслу.

– Пiдривний елемент, - махнув рукою Варвар.
– Проти президента виступав. Сподiвався - у власнiй квартирi можна робити це безкарно. А бляшка його й пiдвела.

– Сила!

– Ще б пак. Ти, Флете, молодий iще. Отож дивися та вчись.

– А вона не впаде?
– запитав Флетчер, вертаючи Джоновi бляшку.

– Прилипає до чого завгодно, починаючи з габардину до сталi i скла.

– А зняти її легко?