Чтение онлайн

– Я розумiю, - сказала дама.

– Може, ви бiльше не хочете?
– запитав Макгроун, нетерпляче махнувши рукою.

– О, що ви, мiстере Чарлз, - злякалася дама. Вона поклала на стiл акуратно запечатаний конверт i сказала: - Сьогоднi вночi я хотiла б побачити покiйного чоловiка.

На цiм словi вона пiднесла до очей мережаного носовичка.

– Ви маєте з нього фото?
– запитав Чарлi.

– Звичайно, я ж знаю, - заметушилась дама.
– Я ж знаю... Будь ласка.

Вона простягла Макгроуновi бляклу фотокартку. На Чарлi з легкою мiною презирства дивився худорлявий вилицюватий чоловiк у новенькiй формi космонавта.

– Що ж, це можна, - сказав Макгроун, кладучи фотокартку на конверт.

– О, дякую вам!
– аж засяяла дама i, пiдвiвшись, попростувала до дверей.

– Хто далi?
– крикнув Макгроун у коридор.

Мало не зiткнувшись з дамою, до кiмнати увiйшов дебелий юнак зi спортивною статурою.

– Грошi знову потiм?
– суворо запитав Макгроун.

– Чесне слово, востаннє, - винувато усмiхнувся хлопець.

– Чого тобi хочеться на нiч?

– Замовлення те саме. Який-небудь незаселений острiв. Щоб жодної живої душi не було... Й тиша. Проклятий конвейєр скоро доведе мене до божевiлля, це напевне.

– Ну, гаразд, - сказав Макгроун.
– Пiдшукаємо тобi острiв. Ти мешкаєш там же?

– Так, координати тi самi.

– Можеш iти.

Зрадiлий хлопець швидко попростував до виходу, очевидно, побоюючись, що Макгроун може передумати.

– Ось що, - сказав Чарлi навздогiн, - скажи там, що сьогоднi я бiльше не приймаю. Все. Лавочку прикрито.

Крiзь прочиненi дверi долинув гомiн невдоволених голосiв.

– Тридцять замовникiв - межа, - проголосив Макгроун, пiдводячись.
– Вас багато, а я один. Приходьте завтра зранку, якнайранiше.

– Зараз я на черзi, - сказала ще зовсiм юна дiвчина з блiдим лицем. Може, ви мене приймете?

– Нi, люба, нiчого не буде. I так потужнiсть завантажено до краю, сказав Макгроун i зачинив дверi.

Вiн не збрехав. Бiопередавач його щоночi працював на повну потужнiсть. I все одно виконати всi замовлення Чарлi не мав змоги. Щодень їх надходило дедалi бiльше. Той хотiв зустрiтися ввi снi з другом дитячих лiт, що давно загубився в житейському морi. Iншому забаглося пополювати в джунглях, як вiн прочитав про те в якiйсь пригодницькiй книжцi. Ще iнший цiкавився - з пiзнавальною метою - нiчними кабаре на Монмартрi...

Слiд сказати, не всi клiєнти йшли вiд Макгроуна вдоволенi. Декому доводилось i вiдмовляти. Це було тодi, коли Макгроун не мав вiдповiдної iнформацiї. Таке iнколи траплялося, хоча книжковi полицi Чарлi вгинались од грубезних довiдникiв i сувоїв кiноплiвки. Та все одно на його поточний рахунок надходили новi й новi суми...

Макгроун пiдiйшов до вiкна i з задоволенням зупинив погляд на солiдному будинковi банку.

За пiвроку iнженер Чарлз Макгроун перебрався в новий комфортабельний особняк. Попереднiй власник особняка, фабрикант фотоелементiв для роботiв, не витримавши конкуренцiї, збанкрутував. Вiн переїхав у бiдняцький квартал. А коли передавав Макгроуновi ключi вiд свого будинку, то заручився словом, що Чарлi безкоштовно постачатиме йому сни.

На той час фiрма Чарлза Макгроуна так розрослася, що штат iз трьох десяткiв пiдручних ледве мiг упоратися зi зливою замовлень. Свiй винахiд Макгроун тримав у глибокiй таємницi. Новi вдосконаленi бiопередавачi було встановлено в бетонованому пiдвалi, вiкна котрого ще попереднiй власник укрiпив гратами. Не вдовольнившись цим, Макгроун поставив iще й електростатичний захист. Тепер навiть горобцi не могли безкарно пiдлетiти до вiкон таємничого пiдвалу.

З висоти балкона Макгроун нерiдко позирав у бiк банку i майже нiколи не скидав оком на тюрму. Останнiм часом вiн дедалi частiше зорив на мiську ратушу, i рожевi думки про посаду мера приємно тiшили його марнолюбство.

Кiлька разiв у Макгроуна то в тiй, то в тiй частинi мiстечка з'являлися конкуренти. Вони робили спроби перейняти клiєнтуру Чарлi, збити цiну на сни. Але методи конкурентiв були недосконалi, i замовники вже наступного дня вiдвертались од них. Головна таємниця Чарлза Макгроуна - настроювання передавача в резонанс iз альфа-ритмом замовника- лишалася нерозгаданою. I все одно Макгроуновi доводилось чотири рази давати об'яви в газети: "Остерiгайтеся сурогатiв! Справжнi багатобарвнi сни найвищого гатунку на бажання замовника гарантує тiльки фiрма Чарлза Макгроуна. Остерiгайтеся сурогатiв!"

Останнiм часом темпи життя в Тристаунi безумовно уповiльнились.

Надвечiр мiстечко завмирало. Вулицi порожнiли. Кожен поспiшав додому якнайшвидше дiстатись до постелi, забути на якийсь час деннi клопоти й турботи i зустрiтися увi снi з тими, хто дорогий i милий, з тими, кого, можливо, давно вже нема...

Дивна байдужiсть обiйняла мешканцiв Тристауна. Поспiль панували апатiя та бездiяльнiсть. Майже згасла цiкавiсть до рiзних видовиськ. Кiнозали стояли порожнi. Розважальнi заклади один по одному лопали, наче мильнi бульбашки. Популярне кафе-шантан "Рожева баня", що поблизу вiд нього колись жив, а точнiше, гибiв Макгроун, теж розгубило всiх своїх клiєнтiв, i його власник тодi застрелився.

Неабияк пригас попит на вiдеозори. Нащо вечорами сидьма сидiти коло екрана, марнувати час, дивлячись безглуздi передачi? Можна лягти спати, заздалегiдь на потрiбну годину замовивши в Чарлi все, що тiльки заманеться.

Компанiї, котрi досi забезпечували обивателя рiзними видовиськами, попервах здiйняли галас, хотiли позивати Макгроуна i навiть завдали йому кiлька неприємних хвилин. Та, на щастя, дiло швидко зам'яли фармацевтичнi фiрми, прибутки котрих надзвичайно пiдскочили. Фiрми не встигали настачити снотворних таблеток, якi розкуповувались блискавично. Попит на снотворне безперервно зростав, бо кожному кортiло подовжити райдужнi сновидiння.

Час, що його вiдводили тристаунцi на сон, дедалi збiльшувався. Робота i сон - це, власне, складало добу. Та ось сон став катастрофiчно наповзати на робочий час. Володарiв мiстечка охопила тривога. Ажiотаж пiдiгрiвали численнi карликовi компанiї Тристауна, котрi почували себе досить незатишно внаслiдок бурхливої дiяльностi Чарлi.

О першiй порi Макгроун за допомогою солiдних внескiв гамував пристрастi. Але тривати довго це не могло.

Поєднавши кiнець кiнцем свої зусилля, ворожi Чарлi компанiї домоглися свого: Макгроун став перед судом.

Його звинуватили в злiсному розкраданнi суспiльного часу.

Тепер, коли пристрастi вляглися, безстороннiй лiтописець має змогу обкласти себе пожовклими комплектами газет i в усiх подробицях вiдтворити цей грандiозний процес, що набрав розголосу на всю країну.

Ми спробуємо коротко переказати хiд судового засiдання.

– Ей ти, сурогате!
– гукнув Макгроун, вiдриваючись од дiлових паперiв.

Перед Чарлi вмить виросла струнка постать iз робленою посмiшкою на пластиковому лицi.