Чтение онлайн

Твiнас, згораючи вiд сорому, позирнув на Ейнору. А ще зовсiм недавно вiн не звернув би уваги навiть на ще образливiшi глузування!

– I зовсiм i не дуже кривий, а тiльки трохи кривуватий, i не найнезграбнiший, а трохи незграбнуватий, i не сонько, а, - завагався песик, - а... трохи дрiмайло.

– Ква-ква-ква, - не витримала начальниця.
– Попрошу бути серйознiшими!
– вона зробилась грiзнiшою.
– Кадриль...

– Тссс!
– приклав лапу до носика, вiрнiше, до квасолинки, Китичка. Не будiть мого друга. Вiн дуже стомлений, у нього напухла лапа, вiн спить.

– Я не сплю, - розплющив очi Кадриль.
– I якщо треба, як стриб... ну в розвiдку...
– i вiн безсило ворухнувся в крiслi.

– Ти ще вiдпочинь, - пожалiла його начальниця, - до того ж i розвiдник з тебе не найкращий: гарячка i невиправний хаос.

– Про... пробачте, - не мiг уже витримати Китичка, - але ви знову прозиваєте. Ви весь час прозиваєте i прозиваєте!

– Треба дивитися тверезо не лише довкола себе, але i на себе, повчально сказала начальниця.
– А крiм того, я сподiвалася, що ти обов'язково ще скажеш: не гарячка, а гарячкуватий i не хаос, а хао... хао... хаосик... ква-ква-ква...

Засмiялись i iншi пасажири, навiть Кадриль не стримався й усмiхнувся. Здихавшись бородавки, Легарiя вiднайшла почуття гумору!

Та смiшливий Китичка цього разу не засмiявся.

– I... i, - набрався вiн смiливостi й додав: - Ви зовсiм не подякували Кадрилю за те, що вiн спас усiх нас вiд загибелi на планетi квiтiв, ось як!

– А правда, - прогув Твiнас, - як це нам iз голови викурилось!.. Кадрилю, щиро-щиро дякую...

– Дякуємо, Кадрилю, - повторили й iншi, - вiд щирого серця спасибi!

– Нема за що, - дуже задоволений, промимрив Кадриль.

– Отак, - не менше задоволений, сказав i Китичка.

– Чи вже вибрали розвiдника?
– пролунало запитання пiлота.

– Ось зараз, - схаменулася начальниця.
– Закликаю всiх зосередитись i не теревенити на стороннi теми. Отож лишається кандидатура Китички.

– Я зостаюся один, - хоробро пiдвiвся Китичка.

– Але знай, - попередила начальниця, - що я призначаю тебе розвiдником лише а великої скрути! Хай би мене й золотом обсипали, а я з такою Кихкалкою в розвiдку нiколи не пiшла б!

– I я не пiшов би з такою жабою лякливкою!

Легарiя пiдвела очi вiд своєї сумки i зi злiстю поглянула на всiх:

– Хто сказав "жаба лякливка"?!

Нiхто не зiзнався. Слова були вимовленi пошепки, голосу впiзнати не можна було. Тодi Легарiя почала усiх пiдряд свердлити очима. Може, ображений товстун?

Може, невиправний Хаос? Може, сам Кихкалка? А може, й Ейнора, он як невинно схилилася над шиттям?

– Якщо винуватець сам зiзнається по-доброму, я зменшу йому кару, пообiцяла начальниця.

Тиша.

– Питаю востаннє: хто сказав "жаба лякливка"?

– Чи розвiдника вже призначено?
– пролунало суворе запитання iз кабiни пiлота.

– Вже!
– мов солдат, виструнчився песик i приклав до вуха лапу.
– Я призначений!

– Розвiднику Китичко, - надiйшов наказ, - будьте готовi сiсти в мiкрокораблик "Шишечка".

– Го... товий!

В боковiй стiнi корабля вiдчинився люк, в якому бiлiли дверцята в "Шишечку". Китичка рушив до нього.

– Почекай, - хотiв плигнути за другом Кадриль, але йому забракло сили.
– Пiдiйди до мене, щось маю тобi сказати.

– Кажи, - нагнувся над ним песик.

– Чи ти знаєш, - зашепотiв Кадриль, - що розвiдника повсюди супроводжує смертельна небезпека?

– Аякже!
– з мiною знавця кивнув песик носиком-квасолинкою.
– Я сам бачив на однiй картинцi пораненого в ногу розвiдника!

– Тому, - говорив далi Кадриль, натягуючи на себе шарфик, щоб прикрити потаємну кишеньку, - тому вiзьми з моєї... вiрнiше, нашої таємної схованки дещо iз скарбу... я без цих речей на планетi квiтiв напевно загинув би! Вiн засунув здорову лапу в кишеньку й витяг ножичок i коробочку сiрникiв.

– Розвiднику Китичко, - пiдганяв пiлот, - на мiсце призначення!

– Тiльки будь обережний!
– попередив Кадриль.

– Не бiйся, я не маленький, - з гiднiстю мовив Китичка. Засунувши собi у вухо ножик i сiрники, вiн почалапав до люка i залiз у кораблик, що був схожий на поставлене сторч гусяче яйце. Китичка дедалi бiльше гордився, що йому дали таке вiдповiдальне й небезпечне доручення - бути розвiдником. О, якби зараз його побачив бульдог - тупувата Гогова морда зовсiм стала б тупою iз заздрощiв: такого мiкрокораблика, як "Шишечка", не побачиш нi на якiй картинцi!.. А ще за мить Китичка кихкав собi в лапу, аж зiгнувся: пригадав Легарiю.

– Жаба лякливка, - мимрив, - ля-ля-ля... ких-ких-ких...

– Розвiднику Китичко, - прорвався у "Шишечку" голос пiлота, зосередьтеся!

– Зо... зосередився!
– сяк-так затаїв смiх Китичка.

– Тепер слухайте: у кабiнi кораблика є три кнопки: зелена, червона i жовта. Натиснете на жовту - кораблик летить. Натиснете на зелену - кораблик опускається вниз. Якщо два рази натиснути на зелену - пiдiймається вгору. Червону - зупиняється. Повторiть.

– Червона - зупиняється. Жовта - летить. Зелена - вниз, два рази вгору.

– Дуже добре, - похвалив пiлот.

– П'ятiрка, - уточнив Китичка i подумав: "Цiкаво, чи чув мiй друг? Чи звернула на це увагу Легарiя, та, яка сказала, що хай би... i золотом обсипали, вона зi мною у розвiдку не пiшла б... ля ляк... кхи-кхи...

– Яку кнопку натиснете першою?
– запитав пiлот.

– Першою я натисну... зелену... пробачте, жовту!
– поправив себе песик.

– Правильно. Ваше завдання як розвiдника вияснити, чи може "Срiбна шишка" безпечно спуститися крiзь пелену iмли. Зрозумiли? Є запитання?

– Зрозумiв i не... нема!

– Бажаю щасливої путi й успiшної розвiдки!
– побажав пiлот.

Дверцята почали зачинятися.

– Китичко, тiльки не випади iз кораблика!
– донiсся збентежений голос Кадриля.

– Оце тобi...
– тiльки й сказав песик, не на жарт образившись: проводжають, неначе мале нерозумне дитя! Ну той Кадриль!.. А ще друг! Вiн напевно не почув, коли пiлот сказав "дуже добре".

Дверцята зачинилися. Китичка влаштувався в кораблику так зручно й затишно, нiби в справжнiй собачiй будцi. Перш нiж доторкнутися до кнопки, песик лизнув лапу, щоб була спритнiша, й потiм натиснув на жовту кнопку.