Чтение онлайн

– Ми недалечко розпалили вогнище, ось сiрники, - стукнувши лапкою по коробцi, сказав зайчик.

– I ще ми нарядили ялинку, - вторив йому песик.

– ...дочекалися гостей...

– ...i тут ми подумали: може, i ви не вiдмовитеся погрiтися бiля вогнища в таку нiч...

– ...Новорiчну нiч! Вперед!

Лялька ладна була вже зiстрибнути з корча, але схаменулася, затрясла головою i байдужим голосом подякувала:

– Дякую. Ви обидва дуже люб'язнi. Але все це марно.

– Чому?
– в один голос запитали друзi.

Лялька нiчого не вiдповiла. Зневажливо повернулась до них спиною, притулилась лобом до корча й застигла, неначе воскова статуетка.

– Знай, - спробував налякати її песик, - якщо ти залишишся тут, на тебе нападе вовк з отакенною пащею!
– Вiн розвiв переднi лапки скiльки мiг.

– ...i вiн тебе ось на такi шматочки, - зайчик зовсiм стулив лапки.

– Уууу!
– завили обидва страшними голосами.
– Ось пiдкрадається!

– Ви не лякайте мене i не показуйте, - холодно вiдрiзала лялька.
– Я не хочу бачити, я не можу бачити.

– Чому ти не можеш?
– здивувався песик.

Лялька повернула личко з опущеними повiками i тремтячими вiями:

– Тому, що я слiпа.

– Оце... так...
– насилу вимовив зайчик.

– Нiчого, нiчого менi не треба, - сказала лялька i знову вiдвернулася.
– Нi свята, нi вогнища, нi ялинки. Коли б пiдкрався вовк, то я б сама кинулася йому у страшну пащу. Все марно. Облиште мене саму.

Приятелi вiдiйшли вбiк, щоб порадитися.

– Оце-то нещастя!
– захитав головою зайчик.
– Я бiльше нiколи не буду скаржитись, що у мене одне вухо i пiвтора вуса.

– А я - що квасолина замiсть нiздрi, а замiсть хвоста... не скажу що.

– Ну вже! Хвiст як хвiст, - знову невинно збрехав зайчик.

– Але що робити? Хiба можна її тут покинути?

– Нi в якому разi!.. Тiльки ж вона опирається, немов коза.

– Шкода, - зiтхнув песик, - що тут немає пiнгвiна. Вiн би посмоктав люлечку i вiдразу щось розумне придумав.

– А я, - трошки образившись, сказав зайчик, - я сам без нiякої люльки знайшов цiлком пристойний вихiд: берiмо її за руки й ноги i - вперед!

– Але, - засумнiвався песик, - чи це не буде нахабством?

– А покинути її одну в лiсi - не нахабство?

– Твоя правда!

Приятелi потихеньку повернулися до корча, потерли лапки i як схоплять ляльку один за руки, а другий за ноги!

– Ой!
– заверещала лялька.
– Як ви смiєте!.. Вiдпустiть!.. Не хочу! Залиште мене одну!

Та її нiхто не слухав.

ШОСТИЙ

Нести було важко: ноги грузнуть у снiгу, а тут ще ледве тримаєш i ноша пручається. Часом ляльцi вдавалося вирватися, тодi вона падала в снiг i починала зариватися в глибину, наче крiт. Потрiбне було неабияке терпiння, щоб приятелi змогли знову схопити її i закинути за спину.

– Важко несете, - промовив незнайомий голос.

Песик i зайчик здивовано повернулись: недалечко стояв, наче iз землi вирiс, хтось у комбiнезонi, шоломi i здоровенних темних окулярах.

– До... добрий вечiр, - першим схаменувся песик.

– Щира правда, добрий вечiр, - трошки глузливо привiтався незнайомий i, бiльше нiчого не кажучи, схопив ляльку за поперек. Нести стало легше, i досить швидко вся четвiрка добралася до вогнища.

– От i причимчикували, - бадьоро сказав зайчик.

– З гостею i гостем, - додав песик.

– Все ясно, - сказав анiтрошки не здивований пiнгвiн, копаючи трiскою снiг навколо вгрузлого кубика.

– Гостю, - розпорядився зайчик, - посадимо в шапку.

– Ох, - забiдкалася жаба, - я ще не зiгрiлася, а вона вся в снiгу i холодна як крижина!

– Тому вона й повинна зiгрiтися, - суворо мовив зайчик.
– Геть iз моєї шапки.

– Фе, зовсiм не по-джентльменськи, - з вiдразою сказала жаба й поплигала до своєї сумки, сподiваючись, що хоч шарфика у неї не вiдберуть. Та зайчик, нi слова не мовлячи, вiдмотав бiльше як половину й укрив ляльку. Песик докинув у вогнище оберемок хмизу, i полум'я затрiщало й вистрiлило iскорками. Потiм песик приволiк до вогнища кiлька товстих палиць, щоб було на чому сiсти. Усi повмощувались, як кому зручнiше. Останнiм сiв незнайомий i крiзь непрозорi скельця окулярiв загадково вдивлявся в палахкотливе вогнище. Щойно зараз усi помiтили, що один рукав його комбiнезона порожнiй, тiльки-но незнайомий поворухнеться, як рукав так i метляється, наче маятник у зiпсованому годиннику.

– Цiкаво, - занепокоїлась жаба, - чи ще багато сюди присуне з тiєї купи?

– Бiльше нiкого, - вiдповiв пiнгвiн, посмоктуючи свою люлечку.

– Звiдки ти знаєш?
– не повiрила йому жаба.

– Пiлот, - тiльки й вимовив пiнгвiн, вказуючи на незнайомого.

– Хто пiлот?
– не зрозумiла жаба.

– Пiлот лiтака, як i капiтан корабля, покидає мiсце аварiї останнiм, лише пiсля того, коли всiх iнших буде врятовано, - пояснив товстун.

– А звiдки ви знаєте, що вiн пiлот?
– здивовано запитав песик.

– Шолом, - тiльки i сказав пiнгвiн.

– I як це менi в голову не прийшло!
– знову вдався в жаль песик.

ЗНАЙОМСТВО

Вже добрих пiвгодини сидiли iграшки навколо вогнища, встигли зiгрiтися, дехто навiть подрiмав, а розмова якось не в'язалась, i тому зайчиковi було нiяково - адже вiн господар вогнища!

– Оце тобi!
– пiдскочив вiн, наче вжалений.
– Мовчимо, нiби води в рота понабирали. Нас цiлий гурт, ялинка прикрашена, вогнище он як гарно горить, хмизу хоч одбавляй, сiрникiв, - вiн стукнув себе по грудях, - теж вистачить, то... то даваймо що-небудь придумаємо!

– Що тут при такiй страшнiй ситуацiї i придумаєш, - вiдмахнулася жаба.

– А менi прийшло в голову, - сказав песик, - що нам треба познайомитися.

– Ну от!
– знову пiдстрибнув зайчик.
– Правда! Ми обов'язково повиннi познайомитися. Хай кожен з нас вiзьме й розповiсть про себе.

– Але щоб було все по порядку, - обiзвалася жаба.
– Я в своєму життi проводила не однi збори i добре знаю, що все робиться за порядком денним.

– Який тобi порядок денний, коли зараз нiч!
– здивувався песик.

– Хай буде порядок нiчний, - посмiхнувся зайчик.

– Кi-кi-кi...
– засмiявся песик.

– Фе, яка ти несерйозна фiрма, - скоса глипнула на нього жаба.
– Отож повторюю ще раз: розповiдати треба по черзi, за годинниковою стрiлкою. Почнемо з того, хто запропонував розповiдати, вiд зайця.

– Вiд мене?
– збентежився зайчик.
– Оце тобi, вiд мене, ну якщо вiд мене, то вiд мене. Значить, я Кадриль...

– Кi-кi-кi...
– знову не втримався песик.

– Чого насмiхаєшся?
– спалахнув зайчик.