Чтение онлайн

–  Погано з твоїм хлопцем. Зовсім погано.

–  Почкі одбілі?

–  Які там почки! Пороблено на нього.

Стара явно була шокована результатами свого ворожіння, і це справляло враження.

–  Как ето, пороблено?

–  На смерть.

Ці слова, що прозвучали зразу за танцем чорних лебедів у мисочці, навіть на звиклого до всього майора справили враження.

–  На смерть?
– повторив він.

–  Ну, дай Боже, і не на смерть, але присушили його крепко. Він тепер буде як цуцик за нею ходить, а якщо його від неї забрати, то може і померти.

–  Від кого?
– не зрозумів майор.

–  Від тої, що присушила.

–  А хто це?

–  Я звідки знаю?
– розвела руками баба.
– Та такого гарного хлопця могла присушити перша-ліпша у нас… - Вона придивилася до Петрового фото.
– Диви який… він тут у тебе офіцер, чи що? Щось я не розберу…

Микола Пилипович отямився і швидко вхопив лейтенантове посвідчення.

–  Фотографія більше не нужна?

–  Забирай, - стара махнула рукою.
– Ізвіняюсь, а присушили, це що?
– запитав Микола Пилипович, ховаючи документ у кишеню.

Стара дунула на свічку, підтверджуючи, що сеанс закінчено.

–  Це, хлопче, значить пороблено, щоб він полюбив дівчину…

–  Дівчину?
– уточнив майор.

–  Ну, не знаю, дівчину, жінку. Коротше, щоб полюбив і без неї жити не міг.

–  А!
– полегшено видихнув він.
– А я думав…

–  Ти дарма зітхаєш.
– Стара прибрала мисочку обережно, щоб не торкнутися води, вилила її вміст у відро та насухо витерла рушником.
– Його негайно одробляти треба.

–  Як?

–  З попом.

–  Ето шо іще за номер?

–  Ніякий не номер. Піп повинен у церкві служити, коли я тут буду його вичитувати. Я домовлюся з отцем Штефаном.

–  Ага, - радо погодився майор.

Він зрозумів, що це таке. Казали, що ці знахарки ніколи пацієнта просто так не відпускають, обов’язково скажуть, що дуже важкий випадок і треба проходить додаткові процедури. Це точно як лікарі. Не дарма у Китаї колись медикам платили зарплатню тільки поки імператор здоровий. Не дурні люди китайці.

–  Підождіть, - сказав майор.
– А ото шо ви сказали в первий раз, що чорний старий чоловік вдарив його, це не тоже самоє?

–  Ні, яке те саме? Тут жінка поробила.

–  А может, і там вона?

–  Чоловіче, - почала сердитися стара, - ти мені голову не мороч. Я що бачу, те й говорю. Побачила, що його вдарив чоловік, то так і сказала, побачила, що жінка присушила, і говорю. А ти б замість дурниці питати, краще б за хлопця свого подумав, бо його рятувати треба.

–  Шо ж ето всє вони на одного… - вголос подумав Микола Пилипович.

–  А що ж, хлопець справний. Кучерявий. Дівчата таких люблять.

–  Да, - погодився майор.

Але слово «кучерявий» викликало в голові яскраву асоціацію. Кучерявий, точно! Він давно планував поцікавитися цим питанням, але якось розмови не заходило. Вона ж, знахарка, значить, щось знає! А раптом допоможе? Кажуть, що ці травниці вміють всяке. І Микола Пилипович вирішив скористатися моментом. Він несміливо прокашлявся, добираючи слів.

–  Слухайте… А у вас случайно нема якогось снадобья… как ето сказать… ну вобщем, для волос.

–  Лисієш?
– здогадалася стара.

–  Ну не так щоб…

–  Покажи.

Вона підійшла ближче, двома руками нахилила майорову голову, поцокала язиком.

–  Ну що там?
– обережно запитав він.

–  Ти знаєш, старому чоловіку б ез лисини не можна, люди не будуть поважати. І потім, буде лисина - не буде сивини, так що ти не переживай, - стара помітила, що співрозмовника неприємно вразили її слова, і дрібно засміялася.
– Це я жартую, жартує баба, не думай. Од твоєї лисини добре винні дріжджі спробувати.

–  Пити?

–  Та ну! Полоскати голову. І ще, знаєш, кислячок, щоб два дні постояв… Хоч де там в вашому місті кислячок!

–  Поможе?

–  Подивишся. І потім, не нервуйся, волосся цього не любить, та й куди в твоєму віці нервуватися! Збирай свій фольклор спокійно. А нервуються хай молоді.

Миколу Пилиповича образило повторне посилання на вік, тому що сам він себе старим зовсім не вважав. Але надія, що її зараз подарувала знахарка, переважала будь-яку образу. І справді, якщо не нервуватися, та добрі продукти… Оно у парторга яка шевелюра! А вік уже слава Богу, так хто про нього нагадає, га? Від волосся багато залежить.

Проте майор був справжнім професіоналом і за особистими справами ніколи не забував обов’язку. Скориставшись тим, що баба у черговий раз відійшла, майор видобув з кишені гроші і непомітно поклав на комод. Перше правило оперативника - від контакту у людини повинно лишитися приємне враження. А що дає приємніше враження за гроші? Щоправда, він достоту не знав, за що платив - чи то за безцінні відомості щодо відьом, чи то за винні дріжджі, але у будь-якому разі за можливість згодом увійти у міцніший контакт.

–  Хлопця свого приведи!
– нагадала стара, проводжаючи гостя до дверей.

–  Умгу, - кивнув Микола Пилипович. І що ви думаєте? Уже вдруге сьогодні, повертаючись до квартири, він побачив, що лейтенант стоїть собі біля паркана і розводить теревені з кимось по той бік. Так, наче нічого не сталося!

Ми не будемо цитувати, що подумав майор у цей момент, але, поборовши першу емоцію, він вирішив послухати, про що йдеться. Слава Богу, густий садок давав можливість підкрастися ближче.

От ви скажете, що підслуховувати негарно. З цією тезою нас усіх в дитинстві познайомили батьки. Негарно також читати чужі листи. Бабуся казали, що це гріх. Так роблять тільки покидьки чи принаймні люди непорядні. Але якби такої філософії дотримувався розвідник, який у ворожому тилу дістає секретні документи? Як ви вважаєте, він непорядна людина? Та він герой! Про нього фільми знімають. А у представленні на орден так і написано: високі моральні якості.

Брехати негарно. Тут ні в кого немає заперечень. Якщо ви збрешете, вас назвуть брехлом. І правильно зроблять. Ну то ви. А якщо збреше Президент? І не просто так, а в інтересах Батьківщини. Як тоді? Це ж політика. Робота така. От бачите?