Чтение онлайн

Він стояв перед нею як побитий пес, і йому справді було прикро. Ядзя теж почувалася як остання дурепа, та ще й це бісове око знову почало сіпатися.

«Хоч би він не помітив, хоч би не помітив», — подумки благала вона. Ядзя не знала, що, власне кажучи, їй робити. Може, влаштувати йому сцену? Таку, щоб не було мало? Так, зараз вона йому тут влаштує справжню бойню!

Але замість того сказала:

— Нічого страшного.

Усе життя вона так казала. Нічого страшного, мамо, що ти підкинула мене на виховання тітці. Нічого страшного, дорогенький, що ти кидаєш мене й залишаєш саму з дитиною. Нічого страшного, що ви вкрали мій проект. Нічого, блін, страшного, що всі ви чхати на мене хотіли!

— Повернуся потягом… — закінчила вона, усміхаючись.

— Справді? — спитав задля годиться Ципріян і галантно цмокнув її в щічку.

Із полегшею повернувся до машини. Перш ніж він рушив, Верена опустила шибку й крикнула в її бік:

— Збережи квиток, телебачення поверне тобі гроші! Па-па!

Машина рвонула з місця, а Ядзя залишилася сама як палець, поволі усвідомлюючи гірку правду про те, що ця поїздка була всього лише маркетинговою ідеєю продюсера, профінансованою з бюджету програми.

Чекай, чекай… А на що ти, власне, розраховувала? На романтичну love story зі струнним квартетом і перстеником у келиху із шампанським? Звичайна робота, от і все. До того ж понаднормова. Можна було сердитися на себе лише з однієї причини: коли хтось поводився по-свинському, вона не говорила про це вголос, а навпаки, наче добра тітонька, швиденько надягала на свиню мереживо.

Навіщо, хай йому біс, вона сама зробила все, щоб вийти із цієї незручної ситуації, навіщо полегшила йому відступ? Треба було стояти й дивитися, як Ципріян безсило звивається й кумекає, що йому робити. Зрештою, це ж була його ідея.

Повернення до реального життя настало дуже швидко. Буденні проблеми поглинули Ядзю, як чорна діра. Проте та, що в космосі, була, мабуть, менш підступна, ніж ця відчутна, розташована просто над її ліжком. Листопадові дощі й мжички примусили Ядзю подзвонити, нарешті, до адміністрації й домовитися про термін появи чарівника, котрий займався дахами. Вона набрала номер, її з’єднали з потрібним кабінетом, і цієї миті Ядзя вперше усвідомила безсумнівні переваги, спричинені фактом кількаразової появи на телебаченні.

— Зараз, зараз подивимося, коли в нас є вільні майстри… — голос у слухавці був помітно збуджений… — третій квартал наступного року.

— Мені тече на голову зараз! — Ядзя була у відчаї.

— Ми не робимо жодних винятків, проте… — Чиновниця знала, як тримати напруження.

— Проте?

— Для пані ми щось зробимо. Ви ж розумієте, увесь наш житловий кооператив «Тисяча й одна ніч» палко за вас уболіває. Для нас це особиста справа, ми пані сприймаємо, як би це сказати… як представницю всіх мешканців нашого району!

— О Господи…

У Ядзі ноги підкосилися, і їй спало на думку, що якщо вона не потрапить до наступного туру (а не потрапить — це точно), то її запросто виселять.

Так чи сяк, а виходу не було. Вона вислухала обіцянку, що фахівці невдовзі до неї навідаються, і зайнялася наступною проблемою.

Уже тиждень, як Гуцьо ходив у мокрих, щойно куплених черевиках. Він не хотів зайве хвилювати маму і вдавав, що взуття, як і переконував виробник, водонепроникне. Через три дні хлопчик підхопив добрячий нежить, а ще через два — бронхіт. Тож зараз він лежав у ліжку, немилосердно нудьгував і випробовував на собі чергові фармацевтичні новинки, доводячи цим домашній бюджет мало не до катастрофи. Найбільш очікуваною подією дня для малого були пообідні відвідини Едзя з теплим обідом, іноді забігала Надя. Вона мала приносити йому уроки, але без підбадьорливої присутності Густава в її зошитах світилася порожнеча, яку де-не-де прикрашали зауваження вчительки. Зрештою, зараз Надя взагалі не зважала на шкільні обов’язки. Систематичні зусилля, яких протягом певного часу докладали Гуцьо з Едвардом, почали давати результати. Дівчинка навчилася читати! Спершу бубоніла по складах, зате невдовзі лише пробігала очима увесь рядок. Це заняття поглинуло її повністю, даючи невідоме досі задоволення.

Щойно з’явившись у мансарді, Надя жбурляла ранець у куток, простягалася на Ядзиній канапі і, поїдаючи родзинки з мисочки на підвіконні, заглиблювалася в читання. Нещодавно вона відкрила «Гаррі Поттера» й важко навіть описати емоції, що їх переживала ця необтяжена зайвим інтелектом дівчинка, життя якої донедавна полягало в споживанні чипсів за 0,99 злотого й лупцюванні кожного, хто траплявся їй під руку. Таким чином Гуцьо одночасно утратив улюблені книжки й віддану подругу.

Зараз він сидів, набурмосений, і щомиті зиркав на Надю. Трохи покашляв, постогнав… Нуль, жодної реакції. Зітхнув, досипав родзинок, а тоді видряпався на своє піднебесне ліжко, укрився коцом і вирішив подрімати, доки не повернеться мама.

Розгнівала Ядзя мчала містом, то перестрибуючи калюжі, то потрапляючи в них. Під пахвою тримала коробку зі злощасними черевиками й касовим чеком, який давав можливість подати рекламацію на неякісну покупку. Влетіла крізь обертові двері, на мить утратила орієнтацію, а тоді рішуче попрямувала просто до пункту обслуговування клієнтів.

— Доброго дня. Я в такій справі: тиждень тому купила у вас черевики синові… Вони мали бути водонепроникні, тоді як насправді промокають навіть за звичайної мжички. Прошу повернути мені гроші.

Молода продавчиня з поглядом тупуватого теляти розмірено жувала гумку й незворушно дивилася на Ядзю.

— Чому? — нарешті озвалася вона.

— Оскільки товар не відповідає вимогам. Я заплатила за високу якість і хочу її мати.

— Тобто… ви хочете, щоб черевики були сухі, коли падає дощ? — перепитало дівча.

— Я хочу, аби мені повернули мої гроші.

— Я не можу віддати вам грошей, але можу обміняти…

— Гаразд.

За Ядзиною спиною вишикувалася довгенька черга клієнтів. То тут, то там чулося шепотіння, що це «ота з телебачення».

— …за умови, що їх не носили, — закінчила дівчина.

Ядзю ледь чорти не взяли.

— Послухайте, — вона з усіх сил намагалася зберегти спокій, хоча всередині неї щось булькотіло, піднімалося, шумувало, і це був явно не байєрівський аспірин. — Якби їх не носили, то я б не знала, що ви ошукуєте клієнтів, втюхуючи їм те, що не відповідає тому, чим повинно бути. Розумієте?

Іззаду хтось нетепрляче засичав.

— Швидше, нам тут ніхто не платить за стояння.

— Правильно каже, обкрадають людей серед білого дня. Я вчора доньці спідничку купила, а вона відразу по швах поповзла.

— Може, доня занадто гладка? — злостиво запитав хтось.

Ядзя відчула, що ще мить, і за польською традицією вибухне скандал, а тоді в цьому шарварку вся справа піде нанівець.

— Покличте будь ласка, директора! — рішуче зажадала вона.

— Ой Боже, яка мудра, дивіться-но на неї!

Дівиця вийшла, насупившись, з-за прилавку й зникла з поля зору.

— Ну, і що хорошого ви зробили? — відразу напалися на неї. — Тепер будемо тут чекати, як на Боже милосердя. Треба було відразу скандалити?