Чтение онлайн

— Подумати лишень, у дитинстві я зістрибував з велосипеда й переносив равликів на другий бік вулиці, щоб їх ніхто не переїхав… — замислено проказав Ципріян, запихаючи до рота великого слимака, намастивши його маслом із пряною зеленню.

Сидячи за столиком у затишному куточку ресторану, вони віддавалися найприємнішому заняттю, яке вигадала природа — смакуванню їжі. Ядзя, страшенна ласуха, опинилася в пастці. З одного боку, вона повинна сидіти на дієті й узагалі утримуватися від усього смачненького. З іншого, зазирнувши в меню, вона відчула непогамовний апетит. Тут були й реберця з медом, і відбивні з ягняти по-міланськи, і лосось під бешамеллю, і навіть печінка із цибулькою по-домашньому. На жаль, не для пса ковбаса… Тим більше, що на закуску вона вже замовила оселедця в олії. Ядзя голосно проковтнула слинку, завзято змагаючись із власною слабкістю. І коли вона майже зі сльозами на очах уже збиралася замовити низькокалорійний салат зі знежиреною фетою, поряд пролунав добре знайомий, претензійний і ледь гугнявий голос:

— О-о-ох, я ледь жива… Кондуктор у потязі немилосердно мене мучив. Запросив до службового купе й довелося всю дорогу розповідати йому про життя зірки. Нарешті він подзвонив доньці й буквально примусив мене щось їй сказати, кошмар!

Жінка млосним рухом опустилася на вільний стілець і відкинула довге волосся.

— Е-е-е, Венера??? — Ядзя застигла з ласим шматочком оселедця біля рота.

— Ве-ре-на. — Власниця незвичного імені з помітним роздратуванням виправила цю фройдівську обмовку.

Холера, що відбувається? Ядзя здивовано глянула на Ципріяна, але той, наче нічого не трапилося, проковтнув свого останнього друга дитинства й весело помахав офіціантові.

— Можна подавати гаряче? Ви вже вибрали? — Молодий хлопець, уклоняючись, блискавично підійшов до зіркових гостей.

— Принесіть, будь ласка, прибор цій пані. А я з'їв би лосося, але без часнику.

Офіціант уклонився й звернувся до Верени.

— Ну, я сама не зна-а-аю… — Вона нестерпно розтягувала склади так, що це викликало в усіх нормальних людей бажання її прибити.

— Може, бульйон? Або ні, ненавиджу, коли там плавають скалки жиру.

— У нас чудовий український борщ. Вегетаріанський.

— Ні-і-і… принесіть півпорції салати. Без соусу, лише скропіть лимонним соком.

— І..? — Офіціант замовк, очікуючи продовження замовлення.

— І дякую. — Жилава красуня подарувала йому млосний погляд, а тоді відпила ковток води із кришталевої склянки. Ядзиної.

Ядзя, яку дещо вивели з рівноваги, протягом кількох хвилин розраховувала, що такий несподіваний збіг обставин матиме якесь раціональне пояснення. Проте нікого, крім неї, ця ситуація не здивувала. Вона почала розуміти безжальну правду. Усе було заплановане заздалегідь, а Ципріян не збирався її весь час розважати. Він, напевне, вирішив провести вихідні в набагато приємнішому товаристві.

У Ядзі поступово зростала лють. Вона в жодному разі не сприймала цю поїздку як побачення, але попри все, хіба це чесно? Можна було попередити, що незабаром до них приєднається цей умираючий лебідь на рахітичних ніжках… Вона ж бо не мала нічого проти. Принаймні не розраховувала б на… Отож бо, вона й сама не знала, на що. Що ж, зараз вона могла мати претензії виключно до себе самої, бо як остання дурепа мордувалася в незручних шпильках і немилосердно тісному корсеті з ефектом схуднення, тоді як навіть кульгавий пес не звертав на неї найменшої уваги. Ну, коли так, то вона собі ні в чому не відмовлятиме:

— Будь ласка, номер шість у меню.

Офіціант іще раз перепитав, чи справді Ядзя замовляє саме це, і зник у кухні. Коли він з’явився вдруге, цього разу із заставленою тацею, минула ціла вічність, а ці двоє вуркотіли собі, наче двійко голубів, котрих оминув пташиний грип.

— Ви просто чудо! — Хлопець у білій службовій формі навіть насмілився висловити власну думку. — Минулого разу голяшку в пиві з горохом і вудженою грудинкою в нас замовляла жінка років п’ять тому! Це була Ангела Меркель, ще до того, як стала канцлером, — гордо проказав він, ставлячи перед Ядзею паруючу тарілку з велетенською порцією м’яса, по якому стікав золотавий жир.

— А-а-а-а-а-а!!!

І вечеря пішла коту під хвіст, бо вгледівши величезний шмат свинини, вкритий подекуди рум’яною хрусткою шкіркою, Верена мало не знепритомніла й довелося повертати її до тями.

Ранок виявився для Ядзі таким самим кошмарним, як і попередній вечір. Вона заснула лише на світанку. Спати заважала не лише нестравність після спожиття улюбленого делікатесу пані канцлер, але й голосні та непристойні вигуки й постогнування, що долітали з кімнати Ципріяна й спільної на два номери ванної. Не було жодних сумнівів, що саме він репетирував із Вереною, а одного разу (Ядзя голову б дала відрубати), вони примудрилися зробити це навіть під душем!

Перш ніж вони лягли в ліжко, Верена спрямувала на коханця акриловий кіготь і поставила найненависніше для всіх чоловіків запитання:

— Ти мене більше не кохаєш?

— Перестань дуріти, ти ж сама мене покинула.

Верена розлючено підвелася.

— Можна було хоч раз сказати щось хороше, перед тим, як ми почнемо кохатися! Чи зараз ти залишаєш компліменти для свого нового ідеалу жінки, га? Зізнайся, тепер тобі до вподоби гладухи?

Ципріян підійшов до неї й пригорнув. Зблизька Верена видалася йому постарілою й знищеною. Відчайдушно стирчали надміру худі лопатки. І взагалі вона вся була якась суха й гостра.

— Дай спокій, — лагідно мовив він. — У тебе ж є твій продюсер.

— Не змінюй тему! Ти біля неї скачеш, ніби в тебе яйця горять. Зрештою, я й сама можу в неї про це запитати.

І рушила до дверей, проте Ципріян виявився швидший. Обійняв її міцно, боячись, що та зараз влаштує скандал. Гарячково прикидав, як вийти із цієї ситуації так, щоб і вовки ситі, і вівці цілі. Аби було і вашим, і нашим. Якщо Верена зараз увірветься до Ядзі й влаштує сцену ревнощів, та покине програму, а Ципріян може замовляти собі труну. Що ж робити? Він зітхнув і з важкою душею втаємничив Верену в усе. Та довідалася, що завдання Ядзі — грати в програмі роль цапа-відбувайла, а він має стежити, щоб вона ні про що не здогадувалася й нормально виглядала.

А потім вони зайнялися зовсім іншими речима. На жаль, усе йшло якось важко, бо невідомо чому щоразу, як худі Веренині ребра впивалися Ципріянові в тіло, він думав, що із Ядзею це було б набагато краще. Бо вона ж значно… повніша, і повинна бути приємнішою на дотик.

Ядзя прокинулася зі спухлими повіками, проте встигла помітити, що годинник показує чверть на одинадцяту. Отже, вона проспала сніданок і, мабуть, не один оргазм за стіною. Казкове перебування в «Затишку» закінчувалося, треба було повертатися до власної казки. Миючись у ванній, вона дійшла висновку, що власне кажучи, нічого не сталося. Вони приїхали із Ципріяном як двоє чужих людей, яких об’єднує лише бізнес, і так само виїжджають. Нічого не змінилося і, зрештою, сальдо цих вихідних залишається додатнім. Могло бути й гірше.

Помахала рукою адміністратору і, тягнучи свою напхану сумку, швидко вибігла на ганок.

Хоча Ципріян уже розігрівав мотор, Ядзя зупинилася, як укопана, й не могла рушити з місця. Поруч із водієм сиділа Верена й змагалася з волоссям, силкуючись запхнути його під золоту, вигадливо накручену на голові, хустку. Помітивши Ядзю, вона нещиро посміхнулася до неї й повернулася до свого заняття. Тим часом водій з стурбованим виразом обличчя вийшов із машини.

— Дурного робота. Утрьох ми не помістимося…