Чтение онлайн

Коли б зайшла мова про Радзєйовского, посол мав пояснити як викрилася його зрада-його зносини з ворогами Швеції, що примусили короля його арештувати. Треба також остерігти гетьмана перед цісарською інтриґою-перед приїздом посольства Парчевича (що давно вже сидів у Чигрині). Лілієкроні доручалося всяко паралізувати його заходи коло розбиття союзу України з Ракоцієм. З Данилом, хоч він уже рахувався в шведській службі і мав підтримувати шведські інтереси, Лілієкроні наказувалося також поводитися з певною обережністю: очевидно Карло не почував повного довіря до многостороннього Грека.

Покінчивши українські справи Лілієкрона мав їхати до Криму з семигородським послом і з післанцем Хмельницького-коли б він згодився з ними післати свого чоловіка. В Криму Лілієкроні треба старатися напустити Орду на Москву, щоб паралізувати її операції против Шведів, а принаймні розвести з Поляками і відновити її союз з козаками проти Польщі. Перспектива об'єднання Польщі з Москвою під владою царя повинна настрашити Татар і звернути їx на Москву. При тім виникали одначе такі перспективи: може хан не схоче виступити проти польського короля, щоб не стратити харачу, отримуваного з Польщі, або зажадає виплати несплаченого за останні роки харачу від спадкоємців польського короля: Карла, Ракоція і гетьмана. В такім разі Лілієкрона мав вияснити ханові, що з Яна-Казимира хан нічого не дістане бо він фактично лишився без королівства, його спадкоємці платити за старі роки зараз теж не можуть: їx паї в польських землях ще не вияснились. Коли ж Польща прийде до ладу, кожен з них буде правильно платити Татарам, скільки на кого припаде відповідно одержаній частині (ratione portionis obtentae). Притім ханові і його міністрам мали бути виплачені ріжні грошеві суми-Лілієкроні, як перед тим Велінґу доручалось вистаратись у гетьмана поруку, щоб добути ті гроші можна було на його імя на місці.

Загалом нова інструкція в українських справах здебільшого йшла слідами попередньої даної Велінґові, додаючи тільки ріжні штрихи і розвиваючи деякі подробиці відповідно змінам принесеним сим півроком, що минув з того часу 10). Видимо, ясного уявлення того, що саме забажає гетьман як свою пайку в розділі Польщі і як конкретно він собі уявляє свої відносини до Швеції, Польщі і Москви, Карло-Ґустав і його міністри не мали й тепер-хоч мали змогу дещо довідатися від Ждановича і його товаришів, поскільки хотіли. До певної міри вони були звязані договором з Ракоцієм, де все що виходило за межі шведських претенсій (по Варшаву і Підляше, в загальних рисах), признавалося за Ракоцієм, і те що мало бути звідси викраєне козакам понад Україну в тіснішім розумінню, могло бути викраєне тільки за окремим порозуміннєм шведського короля з Ракоцієм 11). Висилаючи Лілієкрону Карло такого порозуміння з Ракоцієм не перевів, в інструкції йому і Ракоцієвому послові не знаходимо яких небудь поучень на сей випадок. В згаданій деклярації, що мав заприсягти Лілієкрона іменем короля, як я вже сказав, Карло-Ґустав загально тільки обіцяв в нічім не перечити претенсіям, які заявить гетьман і військо для себе. Се був важний недогляд-чи знов таки вимушена уступка претенсіям неповздержного в своїх апетитах Ракоція, що серйозно загрожували твердому порозумінню з козаками.

Від Ракоція їхав разом з Лілієкроною Франц Шебеші. Мав наказ підтримувати у Хмельницького і у хана доручення дані шведським королем: кримським справам інструкція надає особливу увагу. Хмельницькому Шебеші повинен був вияснити, що Ракоцій не настає на нього аби він розривав свій союз з Москвою, тільки хоче, щоб він не помагав їй проти Карла ні против Ракоція і всяко запобігав татарському наступові, відтягаючи увагу морськими і сухопутними нападами. На випадок якби против обох господарів піднялись якісь повстання (в звязку з їx союзом з Ракоцієм і участю в польській кампанії, очевидно), гетьман повинен помагати їм в трудних обставинах. В своїх справах Ракоцій доручав нагадати гетьманові його давнішу обіцянку- прислати тих Німців що їх має в своїй службі-як найскорше переправити їх до Семигороду: вони діставатимуть тут таку ж плату і гонор, як инше німецьке військо семигородське 12).

Примітки

1) Transsylvania c. 276, пор. вище.

2) Samuelis de Pufendorf, De rebus a Carolo Gustavo gestis c. 254-тут дeнь за днем оповідається ітінерарій Карла.

3) 1оcis per Cosacos disciplinae nescios plane vastatis.

4) Осолін. ркп. 627 с. 301-2.

5) Всі сі документи видав Молчановський з швед. держ. архиву в Архиві ЮЗР. III т. VI ч. 92-4; інструкція має такий заголовок: “Меморіял вірному підданому і камергерові й. к. в. Ґуставові Лілієкроні з Гальстаду, котрою він має регулюватися в місії до ґенерала Хмельницького і кримського хана”.

6) Текст деклярації также ч. 93.

7) Очевидно, се підчеркується з огляду на виленський інцидент-що Москва і Поляки не допустили до трактатів козацьких представників, а шведський король зробив з сього питаннє, бути чи не бути переговорам.

8) Тут інструкція Лілієкроні богато повторяє буквально з попередньої інструкції Велінґові.

9) Пор. вище інструкцію Велінґові.

10) Новою була частина додана для переговорів з ханом.

11) Transsylvania c. 192-3.

12) Угорський текст в Monum. Hungariae hist. XXIII с. 516, латинський переклад з швед. держ. архиву в Архиві Ю. З. Р. III. VI с. 261.

КАМПАНІЯ РАКОЦІЯ-ЖДАНОВИЧА В ТРАВНІ І ЧЕРВНІ І ОРҐАНІЗАЦІЯ КОЗАЦЬКОГО ПРОТЕКТОРАТУ: ПЕРЕХІД НА ПРАВИЙ БІК ВИСЛИ, ПРИСТУП ДО ЗАМОСТЯ І ЗДОБУТТЄ ЛЮБЛИНА, КАПІТУЛЯЦІЯ БЕРЕСТЯ, СТРАТЕҐІЧНЕ І ПОЛІТИЧНЕ ЗНАЧІННЄ ЙОГО, КОНФЛІКТ З МОСКОВСЬКИМИ ПРЕТЕНЗІЯМИ, ЗАХОДИ ЖДАНОВИЧА КОЛО ОРҐАНІЗАЦІЇ КОЗАЦЬКОГО ПРОТЕКТОРАТУ В ПОБУЗЬКИХ І ПРИПЕТСЬКИХ КРАЯХ, НАРАДА ПИНСЬКОЇ ШЛЯХТИ І ЇЇ “СУБМІСІЯ” ГЕТЬМАНОВІ, АКТ ПРИСЯГИ ПИНСЬКИХ ДЕЛЄҐАТІВ В ЧИГРИНІ 20 ЧЕРВ., АСЕКУРАЦІЯ ГЕТЬМАНА ПИНСЬКІЙ ШЛЯХТІ, ПОЛІТИЧНЕ І СОЦІЯЛЬНЕ ЗНАЧІННЄ СЕЇ ПИНСЬКОЇ КОНСТИТУЦІЇ. ОРҐАНІЗАЦІЯ КОЗАЦЬКОГО ПРОТЕКТОРАТУ НА ПОЛІССЮ І НА ВОЛИНІ, ВОЛИНСЬКА ДЕПУТАЦІЯ У ГЕТЬМАНА.

Поки виправлялися сі посольства, писались інструкції і т. д., в сих же днях військо переходило за Вислу, мостом спеціяльно для сього побудованим під Завихостом. Перейшовши попробували захопити Замостє. Писав до Замойского листи Немирич, покладаючись на давну знайомість з ним і намовляючи до піддання-але обібрав тільки дуже різку і мало почесну відповідь 1). Писав і Ракоцій-так само безуспішно 2). Послушно піддався натомість бідний, наполоханий Люблин-як ми бачили, се в особливу вину потім ставив цар козацькому війську, що воно змусило піддатися Ракоцієві місто, яке в 1655 р. присягло було цареві. В місті була пошість, і тому його скоро покинули 3). Почувши від козацьких під'їздів, що війська Потоцкого і Сапіги стали за Венґровим під Луковим, спішно кинулись туди, щоб їх розгромити, але довідалися, що Поляки пішли на Буг. Карло-Ґустав затрівожився, що вони можуть піти на Прусію, досить слабо обсаджену його залогами, і погонив за ними загоняючися в район Припяті 4). Погоня тривала більше тижня і дужче стомила війско. Кінець кінцем післано частину козацького війська, Угрів і Шведів наздогін під Варшаву, а король з Ракоцієм стали під Венґровим. Та прийшли нові вісти, що неприятель громадиться під Берестєм, щоб дочекатися тут московської й татарської підмоги. Спішно рушили туди-але знову не застали: Потоцкий рушив під Сандомир, Сопіга з литовським військом вступився під Камінець Литовський. Тактика польська полягала в затягуванню кампанії й береженню війська в надії, що шведське й угорське військо не витримає довгої війни і розлізеться-що дійсно йому загрожувало. Не потрапивши підняти дисціпліну у своїх союзників, король хотів відчепитися від Ракоція й пропонував, що або він буде добувати Берестє, а Ракоцій нехай іде за Сопігою, або навпаки. Але Ракоцій боявся відлучатися від шведського війська і настоював щоб разом здобувати Берестє, тим більше, що про Сопігу прийшли вісти, ніби він кинув Камінець і відступив на Слуцьке 5).

Коли приступили до Берестя, залога попалила передмістя, і приготовилась нібито до облоги, але як Шведи й Угри й собі стали ладитися до облоги, стягнули артилєрію і почали канонаду, залога витримувати наступ не рішилась і зараз заявила охоту до переговорів, а далі і до капітуляції. Другого дня, 17 травня місто піддалось. Переговори разом з шведськими генералами вів Немирич, вони потрівали кілька день. Капітуляцію остаточно підписано 23 травня 6). Карло доручив охорону міста Ракоцієві; шведський генерал Дальберґ дав інструкції щодо кращого укріплення замку, на чолі залоги з 2 тис. вояків поставлено “ґенерал-майора” Немирича 7).

Берестє було важним стратеґічним і комунікаційним центром. Карло-Ґустав цілком правильно оцінював його значіннє, як ми бачили. Коли б він і курфірст з своєї сторони, Ракоцій з своєї-так як то собі козаки бажали, помогли їм там закріпитись, а за собою, тверезо оцінивши ситуацію, подбали закріпити пограничні землі: Карло-Ґустав і курфірст прибалтійські, Ракоцій-карпатське Підгіррє, Москва-Білорусь, Польща була б обкарнана й не могла б прийти назад до сили. Але фактично йшло якраз навпаки. Москва вважала в. кн. Литовське своїм набутком і жадала від козаків, щоб вони відси вступились. Ракоцій претендував на цілу Малопольщу й Русь. Карло-Ґустав також не міг положити межі своїм претенсіям. І так замість того, щоб здобуттє Берестя стало твердим етапом в розвою акції нової ліґи, її скріплення і поширення,-як се дійсно могло бути, як би окупаційні війська подбали навіть тільки про кращу орґанізацію, запровіянтованнє, навязаннє відносин з людністю,-се здобуттє в дійсности стало тільки останнім проміннєм успіху перед нечуваним крахом.

Але, очевидно, се в тім менті не відчувалося, принаймні можемо се сказати про українські круги, про штаб Ждановича, про гетьманський осередок. Того надриву, що залягав в семигородсько-шведській спілці, вони в сій хвилі видимо не відчували, а навпаки-покладаючись на неї стояли в кульмінаційнім пункті своїх заходів коло будови нової Української держави. Жданович не знати-чи з власної ініціятиви, чи за директивами гетьманського уряду, настоює над перетвореннєм козацького патронату над західніми землями в більш реальну, оформлену і реґляментовану залежність, дійсну владу Запорізького війська над сими землями. 14 травня “с табору с-под Берестья Литовского” видав він свій охоронний універсал для Пинського повіту: “Анътонъ Ждановичъ, наместъникъ єго милости пна гетмана войскъ Запорозских, всЂмъ в-обец и кожъдому з-особна, кому о томъ ведати належыть, меновите паномъ полковъникомъ, ассавуломъ, сотъникомъ, отаманомъ и всему товарыству войска Запорозского до вЂдомости доносимъ.-Ижъ зближывшы ся мы з войсками княжати єго милости семикгородского ку повЂту Пиньскому, а маючы от обывателей того жъ воєводъства достаточную информацыю, ижь єго милость панъ гетьманъ под протекъцыю свою ихъ всЂхъ принявъши и залогу для лепъшого безпеченства имъ придать рачылъ, во въсемъ до тыхъ же универсаловъ єго милости пана гетьмана стосуючы ся сурово приказую, абы жаденъ с товарыства нашого так в тягненью чатами и подєзъдами шляхте воєводства Пинского жадноє найменьшоє крывды задавать не важылъ ся, обавъляючы ся срокгого каранья войскового. А єжели бы таковыє свавольники легце собе сесъ нашъ универсалъ поважы ъшы онымъ чынили, теды таковыє за даньємъ намъ вЂдомости сурово на горъле карани будутъ. В чом и повъторе всЂхъ васъ напоминаємъ подъ ласъкою нашою и срокгимъ караньємъ войсковым” 8).