Чтение онлайн

В прерогативах, свободах і судах належних їх станові забезпечуємо їм уживаннє і відправлюваннє таке як було за королів, вимагаючи тільки одного-щоб скороченнєм правної процедури загорожено убогій шляхті дорогу до убоження через надмірні пені.

“Диґнітарства, гідности й почести так земські як і військові, які досі мають надані від короля польського їx м. пп. обивателі Пинського повіту, зістануться при кожцім до віку. Коли ж за присудом божим котрийсь з урядників, котрих вони звикли з давнього звичаю через елєкцію настановляти, уступить з світу сього, можуть перевести вільну елєкцію на місце помершого згідно з звичаєм, але конфірмацію вибраного ми полишаємо собі. Иншими ж старшинствами, що належать нашій волі і виборові, ми будемо розпоряджатися, беручи під увагу заслужених, за рекомендацією вашого старости пинського.

“Військові ж уряди всякі, які тепер або потім будуть існувати, запевняємо в повній владі, полишаючи полковникові, який на той час буде, свобідне призначуваннє ротмистрів і поручників. Одначе всі вони без нашого наказу не повинні заповідати війни ані входити в приязнь з ким небудь на ново без спеціяльного нашого дозволу.

“Маєтности дідичні в повітах Пинськім, Мозирськім і Турівськім і в инших трактах (округах) всім хто зложить присягу вірности полишаємо вільно вживати з усіми приходами. Также ленні права з давніх королівських надань за кожним зістануться вповні- се ми асекуруємо їм за себе і за потомків наших з військом Запорізьким. Тільки королівщини приналежні до староства Пинського й инші-з котрих прихід має нам іти, виключені будуть з їх уживання. Доживотні ж надання повинні служити кождому (державцеві) до його смерти, а по смерти свого посесора повернутися до нашої диспозиції.

“Богослуження, процесій звичайні відправи, дітей шляхетських свобідна наука, духовних римських всяке пошанованнє залишити при них вповні ми й потомки наші з військом Запорізьким прирікаємо словом християнським, в нічім не чинячи хочби найменшої уйми чи перешкоди їх вихованню 18).

“Загалом в усяких инших вільностях належних обовязуємось не чинити ніякої кривди, аби се тільки не були якісь нововидумані, на те щоб нас здурити. Также всякі кондиції, що належать до приязни обіцяємо дотримувати статечно і беремо на себе потвердити се через наших послів присягою-обовязуючи нею самих себе і потомків своїх з усім військом Запорізьким від сього часу мати спільних приятелів і неприятелів і вічно й непорушно зіставатися в приязни. А сподіваємось, що й і. м. обивателі пинські вповні дотримають таких же кондицій, як обовязали своє сумліннє, кожен з-осібна своєю присягою. А щоб все се було важніше і ґрунтовніше, ми те наше забезпеченнє 19) підписуємо власною рукою при печати військовій. Діялося в Чигрині 28 юня за старим калєндарем р. б. 1657. Богдан Хмельницький гетьман війська й. ц. в. Запорізького” 20.

Документи незвичайно важні-хоча практичне значіннє їх було мінімальне, бо в життє ся пинська конституція майже не війшла 21). Як побачимо далі, діяльність пинської депутації була зараз же опротестована льояльними супроти Польщі елєментами, які спішили на тім збити собі якийсь політичний капітал, і мало хто зістався при козаках: гетьманський намісник Груша з козацькою залогою мусіли вийти з повіту слідом по тім як ся конституція стала відома. Але документи цінні тим, що яскраво, а що особливо важно-безсумнівно документально, в двох паралєльних обосторонніх актах показують нам, в якім напрямі працювала політична думка українського осередка в сім кульмінаційнім її моменті. Як уявляв собі гетьман і його найближчі дорадники політичну конституцію нової, соборної Української держави, котру збирались вони будувати за поміччю нової ліґи. Як мислили собі увязку старої козацької України з її непокозаченими провінціями 22).

Основна вага сеї конституції лежить в тім, що гетьман з військом має зайняти в конституції сих провінцій те місце, яке досі в ній належало королеві й Річипосполитій. В однім пункті пинської присяжної записки, що правда, говориться, що через гетьмана Пянський повіт входить в підданство також московському цареві, але се чисто тактична подробиця, котрою гетьманський уряд очевидно хотів на всяк випадок ослабити в очах московських політиків нельояльність своєї акції супроти московської опінії, що всі здобутки поза Козацькою Україною мусять бути під безпосередньою владою царя. Нові провінції Війська тільки через Військо і гетьмана рахуються під зверхністю царя- поскільки Військо Запорізьке се “військо й. ц. вел.”, як се зазначує гетьман в тім розумінню, що Пинська шляхта, як і Запорізьке Військо повинні, мовляв орієнтуватися на московську політику і не підтримувати неприятелів царя. Та знаємо як свобідно брав собі сей обовязок сам гетьман! Фактично в політичнім устрою козацьких провінцій, так само як і в життю козацького війська царській владі не лишалось ніякого місця 23).

Шляхетській верстві ґарантуються її клясові права і повна станова автономія, в межах які признавались польською конституцією; але те місце, яке в її житті належало королеві, повинен був тепер зайняти гетьман 23): він затверджує шляхетських урядників, він призначає старосту, котрому належать певні адміністраційні і поліційні компетенції і карне судівництво над усею людністю, в тім і над шляхтою повіту. До гетьмана належить вся військова справа-начальство над тими військовими частинами, в котрих служитиме шляхта. Він збирає податки з шляхетських маєтків і розпоряджує всіми доходами з повіту, також з королівщин, які лежать в межах повіту. По анальоґії повинні були мислитись такі самі відносини до міських громад і до єрархії обох обрядів, грецького й римського; гетьман мусів уявлятися “подавцею хлібів духовних” для обох церков, зверхником міських республік, арбітром їх справ.

Звязки з Польською державою цілком розривались. Се не висловлялося різко декляративно, але давалося цілком ясно знати, всею сумою нових норм життя. “Король” був тільки минувшиною. Участь в соймах Річипосполитої припинялась. Пинська шляхта обовязувалася триматися з “нашим Запорізьким військом” против усіх його неприятелів в усіх конфліктах, хоч би й “против найближчих нам людей, не вимовляючися ніякою близькістю й свояцтвом”. Пинський повіт став складовою частиною “України”, як виразно називається сей новий державний орґанізм в однім з пунктів пинської присяжної записи 24); “військо Запорізьке” заступає старе поняттє “Річипосполитої”.

Питаннє, чи було се явище відокремлене і виїмкове-чи навпаки се були загальні нариси і директиви нових відносин? В записках Шебеші побачимо, що так уявляли собі протекторат Козаччини над Литвою (ст. 1439): козацькі залоги і козацька зверхність.

В самім тексті гетьманської грамоти Пинському повітові ми знаходимо вказівки, що такі норми призначаються не тільки для нього, але і для Турівського й Мозирського (себто цілого Припетського Полісся), і для “инших трактів”, де зложать “присягу вірности” Запорізькому війську.

З пізнішого часу, з кінця 1659 р., заховалась протестація пинського войского Ґедройца “на обивателів повіту Турівського і Давидгородського, як на шляхту тамошню так і міщан і піданих”, за те що вони, а спеціяльно шляхта “забувши свою шляхетську “вокацію” і зложивши присягу Хмельницькому, не малий час у всім допомагали ріжним полковникам, що присилалися від нього-почавши від Івана Яхименка потім Зарудному, Дворецькому, Конст. Виговському, а після нього, потім як учинено згоду (Гадяцьку), прилучилися до Кургана, що сплюндрував місто Пинськ”. “Їздили (до них), їм помагали і до всього злого приводили против короля і всеї вітчини-вся їх хоругов, що прибрала була собі за ротмистра пана Яна Ущаповского, (спорудила) значок і котли, й їздила по цілім повіті, розпорядилась і кривди чинила які хотіла” 25).

В збірнику бібл. Чорторийських, що містить грамоту Хмельницького, за нею йде текст присяги, затитулований зпочатку як текст (рота) присяги п. Сурина, війського житомирського, а потім сей заголовок змінено на загальний: “рота присяги виконаної перед п. гетьманом війська Запорізького”. Текст такий (скорочений з повного тексту пинської присяжної записи): “Я NN присягою Богові Всемогучому і т. д., що все умовлене з п. гетьманом війська Зап. послами повіту Пинського і Мозирського про вічну й нерозривну приязнь в усіх пунктах і належних до приязни кондиціях повинен буду дотримати я сам і потомки мої як обовязані присягою, виконаною мною тепер. Обіцяю не мислити ні про зраду ні про розірваннє нашого звязку з військом Запорізьким, ні підбивати ніяких неприятелів потайки, ні факцій робити на шкоду війська Запорізького. Навпаки, я повинен стати против всякого неприятеля війська Запорізького, хочби й против найближчих нам людей, не вимовляючися ні близкістю, ні свояцтвом, і всякі обовязки обопільної приязни, хочби й не зазначені тут, мушу конче виконати й заховати” 26).

Вповні правдоподібно, що одночасно з тим як Жданович насідав на пинську шляхту, щоб вона через своїх делєґатів упорядкувала свої відносини до гетьмана і війська, так само оброблялася шляхта і міські громади инших “трактів” Західньої України і мусіли висилати до Чигрина свої делєґації, складати свої “субмісії” Запорізькому війську.

Маємо такий лист шляхти Полудневої Волині висланий до гетьмана її делєґатами 7 червня (мб. нового стилю) 27).

“Ясновельможний мил. пане гетьмане війська Зап., наш великомилостивий пане і брате! З поворотом від в. м., н. м. п., й. м. п. Бєньовский приніс утішну новину, що воєводство наше Волинське має бути цілком (патроноване) від війська в. мл., нашого мил. пана, і щоб, ми всі обивателі (своїх післанців посилали) аби заховати в цілости життє своє з жінками й дітьми і своє майно. Що до способа спускаємось цілком на ласку в. м. нашого мил. пана і брата і покірно просимо гострих універсалів до наших міст головних предківських: Луцька, Володимира, Олики й инших, що вже цілком конають знищені грабунками ріжних народів, а також листів до їx м. п. п. полковників-пп. Антона, Горкуші й инших, що за наказом в мил. н. м. п. пробувають в краях наших Руських або будуть повертати. Подаш нам, як наш мил. пан., свою руку, бо вже дійсно тонемо! Так звикли дійсно великі гетьмани-як ти, наш мил. пане, дарувати спокій тим що їх просять, і ми певні того будучи, просимо його у тебе, н. м. п., а ми сю милостиву ласку по вік наш і сини наші в віках потомних обовязуємось відслужувати. Се прохання наше вносимо через брата нашого й. м. п. Зєліньского, підчашого городенського, і при тім служби наші в ласку в. м., н. м. п. віддаємо. В Олиці, 7 червня 1657”.