Чтение онлайн

Се були часи коли повага нової ліґи стояла ще високо, і мабуть богато шляхти і міст і “ріжного стану людей” “горнулося до війська Запорізького”, згідно з рецептами, які давали їм окупаційні козацькі війська-поки місяць липень не приніс раптового і рішучого краху сих анексійних плянів.

Примітки

1) Biblioteka Warszawska 1860 II. с. 359-360.

2) У Рудавского с. 333 і в Жерелах XII ч. 555-6 (тут тільки замість Замойского названо Любомірского).

3) Пуфендорф с. 258.

4) Янчиньский, сам бувши тоді в районі сих операцій, описує сю погоню за польським військом на початку квітня н. c. Coniunctis copiis insequi polonum exercitum caeperunt, exercitus autem polonus Casimiria Belzicios, tam Lublinum, deinde Lukoviam, praeterca Mederecum, Medereco Bialam, deinceps Brestam, tandem Kobrynum, deinde Lubomliam, ad extremum Sokalium pervenit. Acriter hostis persequebatur nostros Ratnum usque. Accidit ea exercitus polonici persecutio primis aprilis-р. 288.

5) Пуфендорф с. 259, Ґордона Tagebuch I с. 137. Лист Ракоція до матери 4 травня, Буг під Городком: “Ві второк був тиждень тому-ми лишили наші вози і піхоту з королем, а самі з драґонами тільки, легкими гарматами і пішим військом пішли на непріятеля. Робили великі марші, не тільки днями, але й ночами, але всі зусилля були даремні-ми його не догонили. Козаки й Волохи пішли одною дорогою, ми з королем другою, підійшли з королем (до неприятеля) на 3 милі, кількасот наших їздців навіть ударили на їx задні полки, богато литовського війська побили і забрали в полон; але властиве військо вже перед тим дійшло до фортеці на литовській границі-до Берестя, що хоч лежить уже в Литві, але віддалене від нас (тільки) на 12 польських миль. Чекаємо нашої піхоти і возів,-поки вони надійдуть; коли (неприятель) буде чекати, то ми нападемо-навіть скорше ніж прийде піхота”-Monum. XXIV с. 518.

6) Дата Пуфендорфа; Кубаля відзначає як дату Ґордона-26 травня, але у нього її нема.

7) Пуфендорф с. 260. Янчиньский с. 289. Urkundon VIII с. 169, реляція Вальдека з 22 травня.

8) Акты изд. виленською коммиссиею т. XXXIV ч. 92.

9) Тамже ч. 93, дата-в Пинську 18 травня.

10) Очевидно прогалина.

11) В ориґ. стягнена форма: z rak... dependere.

12) Розум.: пинських уніятів.

13) Себто православного.

14) Формула присяги.

15) ркп. Чортор. 2446 л. 75, надруковано у Липинського Z dziejow c. 514, укр. переклад-“У країна на переломі” с. 11; в сім перекладі Липинський перекладає скрізь слово przyjazn словом “союз”, думаю що се не зовсім правильно, тому вжив слова “приязнь”.

16) Dla uczynienia z nami.

17) Липинський підчеркує, що в присяжнім тексті Єльского і Бжеского говориться про hetmana teraz i napotem bedacego, а в тексті гетьманськім mу z potomkami naszymi; він добачає в тім дві ріжні концепції; мовляв гетьман говорить про дідичну владу гетьманів, шляхта-про наступство гетьманів вільною елєкцією (Україна с. 249). Але “z potomkami” в тодішній фразеольоґії-може значити й “з наступниками”.

18) cwiczeniu.

19) ubezpieczenie.

20) Видано з актів уніятських митрополитів, з копії вписаної до книг міських київських 7 липня ст. ст. в Памятниках київ. ком. III ч. 43, з ркп. Чорторийських 2105 у Липинського Z dziejow Ukrainy с. 517, переклад в “Україні на переломі” с. 14.

21) На се показове значіннє пинської хартії (тоді відома була тільки гетьманська грамота) вперше, здається мені, було вказане в моїй ювілейний статті 1898 р.: “Хмельницький і Хмельниччина” (Записки Наук. тов. ім. Шевченка т. 24). Ширшу аналізу дав потім Липинський публікуючи присяжну грамоту пинських делєґатів в 1912 р. (Z dziejow Ukrainy), і ще ширше обговорив в своїй “Україні на переломі”. Але в сій останній праці він занадто нагнув свою аналізу до концепції гетьманської аристократичної монархії, котру розвиває в сій своїй книзі.

22) Липинський справедливо завважив, що в обох документах не говориться виразно, кому саме складається присяга. Очевидно, “війську Запорізькому”, може з додатком слів “його цар. вел.”, як протитулував себе гетьман. Додаток чисто декоративний,-але сю присягу самому тільки війську, нікому більше, теж видко не хотіли дуже підчеркувати.

23) Я через се не вважаю відповідним термін “союза” для тих відносин, що утворюються сими актами між козацьким військом і Пинським повітом. Річпосполита не була федеративною республікою, а відносини до війська Запорізького повторили відносини до Річипосполитої.

24) cokolwiekby na uszkodzenie Ukrainie i wszystkiego wojska sciaga'c sia mialo.

25) Акты Вилен. Ком. XXXIV с. 138.

26) Видано у Липинського, Z dziej'ow c. 520.

27) Виданий тамже с. 560, копія його (ркп. Чортор. 2446 л. 64) має очевидні пропуски, які я заповняю приблизно, в дужках.

КРАХ РАКОЦІЄВОЇ КАМПАНІЇ-ВІДСТУП ШВЕДСЬКОГО КОРОЛЯ ЗАДЛЯ ВІЙНИ З ДАНІЄЮ, КУРФІРСТ КИДАЄ ЛІҐУ, ШВЕДСЬКІ ВЕРБОВЩИКИ ВЕРБУЮТЬ КОЗАКІВ І ИН. ДО ШВЕДСЬКОЇ АРМІЇ, РОЗПУКА І БЛАГАННЯ РАКОЦІЯ, РОЗКЛАД КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА, ЙОГО БАЖАННЯ ВЕРНУТИСЯ НА УКРАЇНУ, БУНТ КОЗАКІВ І МАРШ РАКОЦІЯ ПІД ВАРШАВУ, НЕМИРИЧ ВИБИРАЄТЬСЯ ДО ГЕТЬМАНА, КАПІТУЛЯЦІЯ ВАРШАВИ, РЕШТА ШВЕДСЬКОГО ВІЙСЬКА КИДАЄ РАКОЦІЯ, РАКОЦІЙ КИДАЄ ВАРШАВУ ЩОБ ВЕРТАТИ ДОДОМУ-ОПОВІДАННЯ БРАНЦІВ ПРО ЙОГО ВІЙСЬКО.

Початок катастрофи зробив Карло-Ґустав, постановивши потайки вимкнутися з сеї кампанії, аби задати швидкий і несподіваний удар Данії, що йдучи за намовами й обіцянками Голяндії, Австрії, Польщі й Москви, рішила почати війну з Швецією, щоб вернути собі провінції, забрані Шведами. Вся надія сеї коаліції була на те, що Шведи занадто глибоко угрузли в війну з Польщею й Москвою, і не зможуть вискочити з сього театру війни, щоб перекинути своє військо на данський фронт. Але Карло-Густав рішив зробити власне се коли слідом по капітуляції Берестя довідався, що Данія перервала переговори, далі проголосила війну і почала воєнні операції против шведських володінь в Німеччині. Не відкриваючи своїх намірів союзникам, він відступив від Берестя і став лагодити переправу за Вислу. Помалу витягав своє військо, мовляв для оборони Прусії, лишаючи з Ракоцієм тільки невеличку частину під проводом фельдмаршала Штейнбока, а за неї хотів суто нагородити себе вербованнєм охотника в союзних військах, особливо між козаками, доручивши се своєму резидентові при Ракоцію Штернбахові. Було се дуже нечесне як на союзника поступованнє. Може бути, Карло-Ґустав не вважав потрібним бути совісливим супроти Ракоція, дещо знаючи, або тільки підозріваючи про його секретні зносини з двором Яна-Казимира в справі замирення,-але загалом він був повним цініком в політиці, так що нема потреби шукати для сього кроку яких небудь спеціяльних оправдань.

Союзники-курфірст з одної сторони, Ракоцій з другої дуже скоро відчули непевність його поведінки. Курфірст рішив зараз же вийти з ліґи, рішучо відмовився від пропозиції Карла-Ґустава -обсадити своїм військом Берестє, повним кроком повів давніш уже розпочаті переговори з Яном-Казимиром, і закінчив їх (в місяці вересні) дуже корисним для себе союзом з Польщею против Швеції. Ракоцій не здобувся на такий зручний вольт; він плакався, нарікав, просив, благав,кидався на всі боки і повільно котився похилою площею до своєї політичної загибелі.

Шведський резидент Штернбах доносив Карлові з Берестя, 12 (22) травня:

“Розділ армій князь видимо відчув особливо сильно, так що в розмові на сю тему очі йому почали плакати, коли він доводив, що в його військах (Volkern) се викличе непевність. Причини, з яких в. вел. вважає потрібним особисто вдатися до Прусії, відомі тільки вам, але становище тутешніх країн і польської армії звісні вам обом- він підчеркує сі чутки у Львові й Люблині, що Казимір з 6 тис. йде до Люблина щоб сполучитися насамперед з Потоцьким, а потім з Татарами-про котрих у Львові говорять, що вони вже в Молдавії...