Чтение онлайн

Страшно стає Марії Федорівні від усіх цих думок. Відчуває вона, як підступає до неї, до її дітей небезпека, підкрадається, вичікує слушного моменту, щоб накинутися на свої жертви. А що тут зробиш? Звісно, щось і від неї залежить, а більше від обставин. Якщо вже прийдуть поліцаї і відправлять у жандармерію, то звідти одна дорога — в протитанковий рів. Тільки як не стискається від передчуття лиха серце, а треба триматися, допомагати підпільникам, як обіцяла.

На прийом до коменданта прийшли в призначений час. Штарк підвівся з-за столу, запросив Марію Федорівну та старосту сідати. Не вдаючись у довгі розмови, комендант наказав терміново відкрити в селі ткацько-вишивальну майстерню і виготовляти для потреб німецької армії перев'язочні матеріали. Водночас, — додав Штарк, — можна вишивати сорочки, блузи, скатерті, гардини.

— Я знаю, — підкреслено проказав він, — ваші вироби йшли па експорт. Тепер ви будете працювати на велику Німеччину. Пряжу, заполоч, шовк вам привезуть. Зараз ви підете з фрейлейн Вірою, — комендант повернувся до перекладачки, — на речовий склад, відберете потрібні матеріали, їх вам привезуть завтра у майстерню.

Комендант сів за стіл, розкрив чорну шкіряну папку:

— Дозволяється набрати тридцять робітниць. — Комендант трохи помовчав і, суворо дивлячись на Марію Федорівну, наказав:

— Серед цих робітниць не повинно бути ні комуністок, ні комсомолок! Набиратимете людей під вашу особисту відповідальність! Якщо серед працівників майстерні,— Штарк знову загрозливо помовчав, — виявиться хоча б одна комсомолка, ви з родиною будете розстріляні.

Перекладачка Віра Миронівна переказувала слова коменданта, говорила безбарвним голосом, як говорять про давно відомі і всім зрозумілі речі.

Комендант підсунув до Марії Федорівни чорну папку:

— Підпишіться, що ви ознайомилися з цими розпорядженнями німецької влади, і раджу вам ніколи їх не забувати.

Марія Федорівна прочитала текст, надрукований українською мовою, і розписалася.

Комендант звернувся до старости:

— Ткацько-вишивальна майстерня вважається воєнним підприємством, матеріали для нього постачатиме вермахт. Староста села, вам теж належить ознайомитися з інструкцією.

Щупак дістав з кишені старенькі окуляри, якийсь час розглядав папір, а потім теж розписався на ньому.

— Тут ми вже будемо дивитися, щоб у майстерні робили надійні люди!

Не забарився Штарк і з першими замовленнями, — до кінця місяця треба вишити п'ять чоловічих сорочок, три блузи, дві скатерті. Та ще виготовити сто поліцейських нарукавних пов'язок.

Настрій у коменданта був піднесений, і він розпорядився виписати старості та Марії Федорівні по літру спирту. На завершення ділової зустрічі Штарк велів зразу ж набирати ткаль і вишивальниць. Робітницям буде видано аусвайси, і щомісяця вони одержуватимуть пайок, дев'ять кілограмів борошна.

На вулицю вийшли втрьох: Марія Федорівна, Щупак і Віра Миронівна.

— Мабуть, зробимо так, — запропонувала перекладачка, — ми з Марією Федорівною підемо на речовий склад, відберемо матеріали для майстерні. А ви, пане староста, ідіть на продовольчий склад. Не гайтеся, бо спирту лишилося обмаль, майже весь забрали в госпіталі.

Староста нетерпляче затупцював на місці:

— Жаль буде, якщо таке добро не дістанеться.

— І мою долю одержте, Юхиме Мартиновичу, — попросила Марія Федорівна, віддаючи старості й свій папірець па спирт. — Мені він ні до чого, а вам пригодиться.

Староста аж зарум'янився від радості:

— Спасибі, Маріє, на моїй посаді завжди треба мати про запас чарчину. А по тому я чекатиму вас біля комендатури.

Коли жінки залишилися наодинці, Віра Миронівна сказала довірливо:

— Довелося вас терміново викликати в район. Керівництво підпілля доручає вам відкрити в селі майстерню. Партизанам дуже потрібні бинти, марля, полотно, а діставати їх стало майже неможливо. А на німецькому складі чимало пряжі, списаних парашутів. Довелося підказати ідею з майстернею Штарку, він вхопився за неї з великим ентузіазмом. Підберіть собі вірних людей і в першу чергу виконайте замовлення Штарка. Але підготуйте перев'язочні матеріали для партизан.

— А бинти є вже готові.— сказала Марія Федорівна. — Зберігаються вони на хуторі Красному, в Ольги Краснухи. Ви знаєте, її донька в нашій школі була піонервожатою. Їх в будь-який зручний момент можна забрати.

— Спасибі вам, Маріє Федорівно, — тихо мовила перекладачка. — Бинти заберемо одразу ж, як тільки закінчаться безкінечні облави. На Васильківських Дачах зараз есесівці. Партизанам довелося відійти в глиб пущі, затаїтися серед боліт. Є поранені… А надалі майстерня виготовлятиме перев'язочні матеріали для німецької армії, а потраплятимуть вони до партизан…

Вони йшли майже безлюдною вуличкою, і Віра Миронівна, сповільнивши крок, вела далі:

— Іще, Маріє Федорівно, складна, але важлива для підпілля справа… зв'язана з вашим сином. Чи знаєте ви, що Вершина запропонував Юрію ввійти в довіру до полковника гестапо Майєра, оголосивши себе фолькедойчем?..

— Бачила я якісь документи в Юрка, — захвилювалась Марія Федорівна, — але толком він мені не сказав нічого. Страшно мені за сина, боюся, що не зуміє він змагатися з такими підступними злочинцями… Самі розумієте, хлопчина ж ще… А тут же вишколена гестапівська розвідка!.. І сам може провалитися, і людей за собою потягне!..

— Справа нелегка, — погодилася перекладачка, — але, ми певні, Юрій справиться, він доброго гарту і вдачі хлопець, Усі будемо допомагати, оберігати його. Тут стане у великій пригоді знання мови. А документи справжні, ніякої підробки. Хоча ризик, звичайно, є…

По вулиці проїхала вантажна машина, підняла за собою сірий шлейф куряви.

— На склад пішла. Все тягнуть, нічого не минають… — Віра Миронівна взяла за руку Марію Федорівну, заговорила збуджено, щиро:

— Усім зараз дуже складно, ніхто не гарантований від розправи. А хіба не можуть за доносом, наговором схопити і розстріляти!? У цій ситуації Юркові навіть буде безпечніше, ніби під гестапівським захистом… А діяти нам треба, операція вже підготовлена. Просимо і вас, Маріє Федорівно, допомагайте… Наступної неділі Штарк з Майєром мають приїхати до старости ловити рибу. Я розповіла про багатства нашої Прип'яті, і вони загорілися бажанням порозкошувати у ваших місцях. Ми вирішили скористатися цією нагодою, щоб Юрко ввійшов у контакт з Майєром. Коли гості приїдуть до старости, Юрко повинен бути вже там. І не хвилюйтеся, Юркові розкажіть, як поводитися, щоб не забув згадати про ті іноземні купюри, що вам колись подарувала дочка дворецького пана Хоткевича.

Аж увечері повернулася Марія Федорівна додому. Вдячний староста підвіз її під самий двір, ще раз подякував за спирт. Юрко з нетерпінням кинувся назустріч матері:

— Нарешті, бо ми не знали, що й думати!..

— Комендант наказав відкривати в селі ткацько-вишивальну майстерню, набирати робітниць і зразу розпочинати роботу. Завтра привезуть пряжу, шовк, заполоч…

Мати тут же порадила Галині Іванівні йти на роботу в майстерню, щоб не ходити на поле, менше потрапляти на очі поліцаям.

— Спасибі,— стримано відказала Галина Іванівна, — буду працювати, як і інші люди, щоб згодом не довелося дорого розплачуватися за той пайок та аусвайси…

Мати подоїла корову, процідила молоко, поналивала глечики, винесла їх у хатину. І вже як почало сутеніти, запропонувала Юркові:

— Проведи мене до діда Захарка, треба віднести молоко і взяти в нього зілля від серця. А одній берегом сумно йти…

На Прип'яті тихо. Все тут принишкло, опускаючись у вечірні сутінки. Не стало вже переправи, перенесли її Фашисти ближче до Києва, в село Стара Гута, і не ревуть тепер удень мотори, не шматують вночі небо сполохливі вогні ракет. Поменшало й німців у селі. Зрідка проїде вулицям вантажна або легкова машина, зупиниться на майдані, а тоді повертає на Стару Гуту до нової переправи. Тільки в палаці сидять есесівці. Мурують на схилах гори доти, обносять високу кам'яну стіну колючим дротом.