Чтение онлайн

Штарк поважно допоміг зійти перекладачці. Віра Миронівна була одягнена в біле плаття, поцяцьковане дрібними синіми кружальцями, з вигаптуваним розлогим коміром. Довгі коси були старанно викладені над високим чолом і нагадували незвичайну золоту корону.

Щупак дугою вигинався перед комендантом, улесливо промовляв до перекладачки:

— Передайте, пані Віро, нашому дорогому гостю, що на нього чекає святковий обід. Є курочка, індичок, холодчик, смажена рибка. Є й свіжий медок в стільниках, липовий! І вас, пані Віро, уклінно прошу на обід…

Перекладачка передала коменданту прохання старости, той задоволено вигукнув:

— Риба, о, риба гут! Скажіть старості, що я сам хочу ловити рибу і зварити юшку. Рибу будемо ловити сьогодні. Зразу, як я повернуся з палацу!

Жінки та підлітки покинули роботу, зійшлися до гурту, розгублено поглядали на коменданта і Віру Миронівну. Ніяк не могли спокійно дивитися на вчительку в такій несподіваній ролі. Юрко вийшов наперед, щоб його зразу могла помітити Віра Миронівна.

Перекладачка побачила хлопця, на якусь мить затримала на ньому погляд.

— Пан комендант хоче… — почала Віра Миронівна.

— Що він хоче? — забігав староста. — Ми вже в один мент…

— Пан комендант, — повторила перекладачка, — хоче половити рибу в Прип'яті і зварити юшку. Зараз треба, Юхиме Мартиновичу, знайти людей, які живуть поблизу Прип'яті, мають волок, казан і, звісно, надійні, такі, що нездатні вчинити якусь капость.

— Ми все в один мент!.. — повторював староста, розглядаючи гурт і прикидаючи, кого б залучити до такого заходу.

Віра Миронівна помахом руки покликала до себе Юрка. Хлопець підійшов до перекладачки, привітався.

— Гер Штарк, — звернулася вона до коменданта, — представляю вам свого найкращого учня!

Німець байдуже ковзнув поглядом по Юрку, промовив для годиться:

— Це дуже приємно, коли вчитель зустрічається зі своїми вихованцями. Для нього — це завжди радість.

— Мій учень, гер комендант, — вела далі перекладачка, — чудово володіє німецькою мовою. Як це не дивно, а він знав її значно краще, ніж його вчителька.

— О, — здивовано протяг Штарк, — це досить рідкісний випадок! — І тут же звернувся до Юрка: — Ти володієш німецькою мовою?

— Так, гер комендант, — шанобливо відповів Юрко, — я знаю її з малих років. Це моя рідна мова!

— Виходить, ти німець? — ще більше здивувався Штарк. — Як же ти опинився в цій глушині?

— Мій прадід, — відповів Юрко, — вихідець із Східної Пруссії, його виписав місцевий поміщик будувати свій палац…

— Ти справді чудово говориш по-німецьки, — похвалив Юрка Штарк, — і мені дуже приємно зустріти тут свого земляка. Я теж народився в Східній Пруссії.

Староста зацікавлено спостерігав за комендантом Штарком і Юрком, намагався збагнути, про що вони так жваво розмовляють. Але нічого Щупак зрозуміти не міг, та добре бачив, що комендант привітно й милостиво посміхається до Юрка, зацікавлено веде з ним балачку.

— То як же, Юхиме Мартиновичу, — нагадала перекладачка, — бути нам з юшкою? Невже у мешканців села ні в кого не знайдеться путнього волока? Що ж я мушу сказати пану коменданту?

Староста зраділо вдарив себе долонею по вузькому, засмаглому чолі:

— От дурна голова! — вигукнув він. — Як же я зразу не змакітрив? Найкраще податися до Берегових! Хата їх, вважай, на березі Прип'яті. І волок мають, і місце теж рибне! Мілина! Люди вони надійні. Я за них і перед паном комендантом, і перед вами ручуся! А тепер хай пан комендант вирішує, захоче, можна й на березі юшку зварганити!..

Комендант вислухав перекладачку, задоволено закивав головою:

— Так, це буде непогано. — Штарк поглянув на годинник: — Зараз ми поїдемо обідати, як домовлялися, потім годин дві побуду в палаці. А після того ловити рибу! Це буде о шістнадцятій годині. Хай пан староста пошле туди, де будемо ловити рибу, п'ять поліцаїв.

Староста тут же звелів Юркові:

— Зараз бігом додому! Приготуй волок, казан, дрова, щоб усе честь-честю. Я принесу горілку і курку, бо без курки риб'яча юшка зовсім не та на смак. Посуд теж підготуй!..

Юрко подався додому виконувати розпорядження старости.

Комендант і перекладачка сіли в фаетон, Щупак скочив на підніжку і показував кучеру шлях до свого будинку. Фаетон зупинився біля високих дощатих воріт, вифарбуваних темно-зеленою фарбою.

Староста широко розчинив хвіртку, запопадливо запросив гостей до хати.

Посеред великої світлиці стояв стіл, заставлений тарілками, мисками, пляшками. Посередині виднілося величезне блюдо, до краю заповнене густим холодцем.

Одразу ж сіли до столу. Штарк покуштував холодець, похвалив, розпитав, як готується ця смачна страва.

— Чудово, — смакував холодець комендант. — Мені ще ніколи не доводилося їсти таких смачних страв. Україна — гут. І їй потрібен розумний та вимогливий господар! Тут дуже багата й родюча земля. Вона може прогодувати весь світ.

Староста розпливався від радості й задоволення. Він раз у раз схоплювався з місця, біг на кухню, приносив вареники, рибу, гусятину і підсовував усі ті наїдки коменданту.

— Просю покуштувати! — солодко виспівував він. — Для вас готували, дорогі гості! А ви вже не погребуйте нашим столом! Покуштуйте, пане комендант, линків, випийте чарочку наливочки-тернівочки.

Штарк розстебнув комір темно-зеленого френча.

— Данке шьон! — вдячно покивував він головою, кладучи в тарілку вареники з вишнями і поливаючи їх прозорим липовим медом. — Обід — гут!

Староста ледве не танцював від радості. Сам комендант Штарк приїхав до нього в гості, обідає, вихваляє подані йому страви. Недаремно так розстилався Щупак перед цим німцем. Сподівався він заручитися підтримкою коменданта, розбагатіти, добитися давно задуманого, повернути хутір. Спав Щупак і бачив у своїх солодких снах ставок, а над ним крислаті замріяні верби. І ходять по тихому плесі хвилі, розпливаються широкими колами. То скидаються золотисті карасі, полюють за необачною мошкою — і важко плюхаються у воду. Сниться Щупаку батьківський будинок, повітки, клуні, комори. А за ними — поле! Його поле! І йдуть по ньому жниварки, пливуть по золотій, вистояній пшениці. Задумав Щупак, поки суд та діло, взятися за ще одну вигідну справу, відкрити в селі крамничку. І треба знайти нагоду попросити для цього заходу в коменданта приміщення колишнього магазину. Все одно стоїть він з повибиваними вікнами, зламаними дверима. От би потекли в кишені грошики!..

Староста поставив перед комендантом миску з малиною, запросив покуштувати солодких ягідок, і тут же метнувся до скрині. Він підняв важку, обковану залізом кришку, дістав з прискринка невеличку коробочку, подав Штарку.

— Просю вас, пане комендант, — пролепетав він, — взяти від мене невеличкий подаруночок, на добру згадку!

Німець узяв коробочку, розкрив її і прикипів поглядом до масивною золотого персня з великим коштовним каменем.

— О, — захоплено вигукнув він, — золотий перстень! — Він узяв його в руки, довго оглядав, похвалив: — Яка тонка й філігранна робота!