Чтение онлайн

Варто нагадати, що проект маніфесту готував генерал-прокурор Сенату князь О. Вяземський, за що й був «північною Мінервою» винагороджений 200 000 десятинами землі Запорожжя з обома Січами, розлогими площами степів, лиманів і лугів, а останній гетьман К. Розумовський за щось — 35 275 десятинами. Цариця з пожадливою щедрістю роздавала відібрані в Османській імяерії придніпровські, причорноморські і приазовські землі іншим своїм «бахурям», генералам, сановникам, чиновницько-бюрократичній братії: таємному радникові Г. Герсакову — З0 000 десятин, гетьманському нащадкові Л. Апостолу і графові Каменському — по 20 000 десятин, графові О. Безбородьку — додатково 12 000 десятин, поручикам Черткову — 15 570 і Озерову — 3 000 десятин, ба, навіть коханці-племінниці Г. Потьомкіна графині Браницькій — 21 614 десятин. До цього додамо: вельможні графи одхопили: Марков 40 000, Салтиков і Остерман — по 6 000 кріпацьких душ, статський радник В. Погтов — знамениту Решетилівку з 1 500 душами населення, О. Безбородько — сковородинське містечко Чорнухи на Полтавщині, а Д; Трощинський — м. Кагарлик на Київщині з 1700 душами та ще 20 000 десятин землі з «хохлами»…

Увесь цей страхітливий сибаритизм, повторюємо, робився з волі монархині-розпутниці!

Тому й посилалося з уст українського народу прокляття:

На початку 1787 року Катерина II в розкішному восьмимісному фаетоні разом із молодим коханцем — «действительным камергером» Дмитрієвим-Мамоновим та в супроводі численної двірцевої знаті, деяких іноземних послів і прислуги здійснила тоді монарший вояж із Петербурга на Україну та в Крим, щоб власними очима подивитися на плоди своєї «діяльності». Величезний царський кортеж, незрівнянно численніший, ніж у Єлизавети з Розумовським, через Смоленськ, Новгород-Сіверсь-кий, Чернігів, Ніжин та інші міста й села попрямував до Києва, де цариця пробула майже три місяці. Коли в квітні скресла крига на Дніпрі, Катерина на «золотих» галерах попрямувала мимо Канева і Кременчука до ненависної і сплюндрованої нею Хортиці, а звідти знову цугом до Херсона й через Перекоп — у Крим.

За сумнівної вартості вірнопідданською традицією, яка культивувалася чи мусувалася аж до наших днів, придворні піїти з приводу мандрів захлиналися в славослів’ї. Один із них, якийсь Майков, у офіціозних віршах під велемовною назвою «Дифирамб по случаю отъезда Ея императорского величества Екатерины II в Херсон» високим «штилем» глаголив:

Вихваляючи на всі лади німкеню — «владичицу россов», перечисляючи її мнимі «щедроти» на благо «підданих» народів, автор силкувався переконати, що «российсках стран царица» — одна добропорядність і благодійність:

Як же насправді було, якою любов’ю і якими щедротами обрадувала «пібнічна» Мінерва і Астрея Україну взагалі та під час свого тодішнього мандрування зокрема?

Насамперед вояж Катерини II обійшовся державній казні у десятки мільйонів карбованців з кріпацьких кишень — на обслугу, впорядкування фасадів «потьомкінських» (чи «катерининських») сіл навколо тракту, по якому простував царський кортеж, на врочисті зустрічі в містах і селах, на спорудження тріумфальних арок, на бали-маскаради, фейерверки та іншу балаганну мішуру, «її поява була схожа на радісні, позмінні урочистості,— єлейно писав один історик. — Юрми народу оточували карету, воїни в строю зустрічали, дворяни, інші обивателі наввипередки влаштовували пригощання; всюди арки, лаврові вінки, обеліски, освітлення; всюди бенкети, прославлення, милість і задоволення… Кожний день знаменувався роздачею діамантів, балами, фейерверками та ілюмінаціями верств на десять навкруги».

Справді, чиновники імператорської канцелярії везли для подарунків панству тільки золота й діамантів на суму понад 200 000 карбованців. Для губернаторів призначалися табакерки і персні вартістю від 1 600 до 2 700 карбованців; для губернських предводителів — від 900 до 1 400 карбованців; для віце-губернаторів табакерки і годинники від 1 200 до 1 400 карбованців, для городничих і справників табакерки, годинники і персні вартістю від 180 до 300 карбованців. Для особливих дарунків везли дві табакерки по 8 750 і 7 500 карбованців; два персні, оцінені у 4 500 і З 600 карбованців; табакерки з портретами цариці — від З 200 до 6 500 карбованців і т. ін. Натомість про «бідних» і «сірих» в офіційних документах ні словом не згадується, як і про «хліб насущний» для них.

Розіслані Потьомкіним і Румянцевим спеціальні кур’єри давали «височайші» накази місцевій владі зустрічати і проводжати кортеж гарматною пальбою, церковним передзвоном і радісним криком. Як і за Єлизавети, губернаторам, чиновникам та заможним обивателям велено було підносити «владичиці» на коштовних тарелях хліб-сіль, а одягненим у святкові вбрання дівчатам і жінкам кидати на шлях і під карету цариці квіти. Ескадронам гвардійців і драгунів у парадній формі, а також зібраним для цього «малоросійським» полкам наказано було гарцювати на конях і салютувати шаблями, на обличчях виявляти «хвалу сердечну» і повне «благоденство», швидко переміщуватися наперед по шляху прямування карет і створювати ілюзію безперервного тріумфування.

Між іншим, сучасники помітили, що всі спальні Катерини під час поїздки на Україну та в Крим були хитромудро збудовані за єдиним зразком. Біля її величного ліжка обов’язково висіло велике дзеркало, яке могло вільно підніматися та опускатися, а за ним стояло ліжко Дмитрієва-Мамонова…

До Києва Катерина II прибула 29 січня 1787 року. Гї зустрічали «батьки міста», генерал-губернаторство на чолі з П. Румянцевим, свита всіляких князів і графів з дружинами, дипломатичні посланники з Польщі, Німеччини, Австрії, Франції, Швейцарії і навіть з Америки, що прибули до Києва раніше. Гриміли гарматні салюти, ревли ревом дзвони Софії, Лаври, всіх інших монастирів і церков Києва, лилася патока солодких орацій. «Боже мій! — не без іронії занотував у спогадах французький принц де Лінь. — Яка метушня! Скільки діамантів, золота, кавалерій і стрічок! Скільки ланцюжків, чалм і червоних ковпаків, обшитих хутрами і з гострими верхами, що їх носили лезгинці… Двадцять архімандритів (попів. — В. М.)з бородами майже до колін…»

Як і Єлизаветі Петрівні, імператриці від Києво-Могилянської академії було піднесено велику віршову «Оду на всевожделенное и всерадостное пребытие Ея императорского величества, великия государыни Екатерины Вторая, самодержицы Всероссийская, в древнейший и первый российских князей престольный град Киев». Написана вона була цілком пристойною російською мовою під явним впливом одописання Прокоповича, Ломоносова, Державіна та інших поетів. У ній переважають загальні роздуми про велич держави і народу, про героїчні перемоги «Российской силы» на суші й на морі над бусурманами, висловлюється впевненість, що «кровавый Марс» уже не посміє «обнажать свой алчный меч» на православний люд. Є там і бароккові фрази про «кастальські гаї», «Сінайські гори», «лютість Борея», «росския пруды».

Про самий приїзд «самодержицы» у древній Київ-град говориться аж наприкінці панегірика. Зокрема, про бажане сподівання на матеріальну підмогу «российской Паллады» академії йдеться у таких словах