Чтение онлайн

Після півторарічного перебування у спальні цариці згадуваного П. Завадовського і винагородження його «ясновельможній» розпутниці «найясніший князь» Потьомкін надсилає для «дешперації» свого ад’ютанта, непримітного «гусарського майора» із сербів, якогось С. Зорича. За «старання» жеребця імператриця нагородила його землями і кріпаками, з майоріа одразу возвела у генерал-майори та флігель-ад’ютанти, подарувала містечко Шклов, понад 500 000 валюти, нові землеволодіння в Ліфляндії, на 200 000 карбованців дорогоцінностей. Коли ж вона увільнила Зорича із «службової стезі», то він все те багатство проциндрив, а селян перепродав іншим кріпосникам.

За Зоричем слідує у 1778–1780 роках «неотесаний і грубий» потьомкінський гвардієць Корсаков, якого Катерина «застукала» в обіймах своєї подруги графині Брюс і вигнала. За ним появляються у спа<льні імператриці інші дрібноликі користолюбці-«жеребці» — як спеціально підіслані Потьомкіним, так і уподобані розпутницею: Стоянов, Левашов, Міклашевський, Мілорадович, Мордвинов, Пожарський, й числа їм «несть». З приводу походження такої «служби» придворні складали непристойні анекдоти, які «при дамах» не розповідали. Та біда в тому, що такий гидотний «марш» гірко позначався на долі підданих кріпаків імперії — розплачувалася ж цариця народними грошима.

Десь у 1780–1784 роках на «службову стезю» вступає на двадцять п’ять років молодший вїд Катерини 11

О. Ланський, якого імператриця також одразу призначила флігель-ад’ютантом та замучила на смерть своєю сексуальною несамовитістю. Боячись немилості «Медеї», для збудження статевої спроможності він вживав наркотичні засоби на кшталт нинішніх допінгів і помер від того у свої 26 років.

Покійника «Сашу Ланського» невдовзі у 1784–1785 роках замінив якийсь служака Єрмолов, а потім у 1785–1789 роках на 38 років молодший від неї, також ад’ютант Потьомкіна, гвардії поручик О. Дмитрієв-Мамонов. Цього «вродливця» цариця одразу підвищила із поручика в полковники, потім у генерал-ад’ютанти і генерал-майори, надала титул графа і маєтки з кріпаками, тримала його біля себе під час подорожі з Петербурга на Вкраїну і Таврію. Між іншим, цей «генерал-донжуан» встигав одночасно мати інтимні зв’язки з фрейлиною двору княжною Щербатовою, що їх також «на гарячому» застукала цариця. Розлючена «Мінерва» своєрідно «покарала» обох, одруживши свого молодого любасника із суперницею, «пожалувала» їм 2 250 кріпаків, 100 000 карбованців та вигнала з Петербурга аж… до Москви. Воістину: пани бісилися, а в мужиків чуби тріщали, як тріщала державна казна.

Останніми фаворитами (з 1789 року) сексуально несамовитої підстаркуватої імператриці стали брати із провінціальної сім’ї Зубових. Подейкують, що Катерина II встигла «познайомитися» з чотирма із тих Зубових — Платоном, Миколою, Дмитром і Валеріаном. Правда, «ініціативу» прибрав до рук найстарший — заповзятий секунд-ротмістр Платон Зубов (1767–4822), якому і віддала перевагу «матінка-цариця». Коли один з перших коханців Катерини С. Салтиков зауважив, що той Зубов молодший за неї на 40 років (!), вона цинічно відповіла, що робить «корисну державну справу», виховуючи (?) молодих людей…

Катерина II вже на початку своєї «дешперації» з Платоном Зубовим «ощасливила» його 100 000 карбованцями, а потім, за традицією фаворитизму, — величезними земельними володіннями та десятками тисяч душ кріпаків; обвішала всіма російськими орденами, надала титул графа й звання (друге після Потьомкіна) «найсвітлішого князя» Росії та військовий чин генерал-фельдмаршала, призначила начальником усієї артилерії й нарешті головнокомандуючим Чорноморським флотом, який він, за справедливими словами О. Суворова, «гноїв і людей виморив».

Варто наголосити, що по смерті Потьомкіна, якого Платон ненавидів лютою злобою і якому із зрозумілих причин намагався на кожному кроці паскудити, Зубов виканючив у Катерини II Новоросійське генерал-губернаторство, поповнюючи відти свої скрині багатством. Загалом цей «найсвітліший князь» обчистив казну на 20 000 000 карбованців золотом!

Не оминула своєю монаршою ласкою стара цариця й меншого з династії Зубових — Валеріана, надавши йому за вельми сумнівні заслуги чин генерал-майора, багато грошей, землю та кріпаків. Згодом цей «вояка» уславився оружним «втихомирюванням» Польщі та вакханаліями із вельможними шляхтянками. Брав Валеріан Зубов участь і в змові проти сина Катерини II Павла І, який став імператором по смерті матері. Стосунки своїх синів із царицею вигідно використовував і батько чотирьох Зубових. Катерина II призначила його на злачне місце обер-прокурора Сенату, де той займався хабарництвом, влаштовуючи темні справи таких, як сам, хабарників.

Зі смертю Катерини II та приходом на престол Павла І всі Зубови попали в опалу. Особливо ненавидів новий імператор пройдисвіта Платона Зубова. Під час свого вступу на престол Павло І ніби то наказував викопати останки Петра III, якого вважав своїм батьком, аби посадити покійника на престол на знак коронації. Мабуть, це вигадка. Однак те, що Павло поклав на вівтар Петро-павлівського собору череп Петра III й увінчав його короною, підтверджують факти. Цим він завдав відчутного удару «блестящему и великолепному царствованию» покійної матері.

І вона того повністю заслужила. К. Валишевський, наводячи з «Русской старины» ці факти, змушений був визнати, що й Катерина дивилася з огидою та страхом на сина, подумувала «спасти народ» від печального царювання. Не сказано тільки як, а може, і сказано: «Якщо розум її сина й був затьмарений, то хіба провинницею його бездумства була не сама Катерина, так байдуже й незворушно занапастивши його здоров’я? Адже болісне марення хворої душі Павла могло бути викликане кривавою тінню Ропшинського палацу…» Та й хіба тільки кривавої Ропші, де замордували Петра III?

Павло І успадкував та продовжив чуттєво-еротичні «діяння» своєї матері, завівши собі «даму серця», «предмет страсти нежной» — легковажну Ганну Лопухіну, яка непогано зуміла використати увагу до себе царя. Про людське око її одружують із князем Гагаріним, якому вона була невірною і до, і після шлюбу, й не лише з царем. Батькові своєї коханки Павло І надав посаду генерал-прокурора, призначив міністром юстиції і таємним радником, а матір Ганни возвеличив у статс-дами. Згодом цар присвоїв П. Лоп-ухіну (третьому після Потьомкіна і Зубова) титул «найсвітлішого князя», за' «верную и ревностную службу» подарував маєток у легендарному Корсуні з 8 000 душ селян, відкупивши його за 100 000 карбованців сріблом у небожа екс-короля князя Понятовського, а також нагородив кількома орденами ні за що.

Однак повернімося до фаворитів Катерини II. За своє царювання вельми щедра і великодушна до своїх алькових партнерів імператриця роздала фаворитам і сановникам близько одного мільйона десятин державних земель і сотні мільйонів карбованців із державної казни. Французький автор тритомної історії царювання Катерини II Кастер зробив скрупульозні підрахунки, з яких виходило, що найпомітнішим фаворитам імператриця подарувала грошима і цінностями:

Братам Орловим— 17 000 000 крб

Якомусь Висоцькому — 300 000 крб

Васильчикову — 1 000 000 крб

Завадовському — 1 380 000 крб

Зоричу — 1 420 000 крб

Корсакову — 920 000 крб

Єрмолову — 550 000 крб

Ланському — 7 260 000 крб

Дмитрієву-Мамонову — 880 000 крб

Потьомкіну — 50 000 000 крб

Родині Зубових — 3 500 000 крб

Іншим коханцям разом — 8 500 000 крб

За тодішніми вимірами — це понад сто мільйонів, а як на тепер, — то мільярди карбованців. Англійський посланник у Росії Мальмсбері у своїх записках робив спробу «уточнити» ті незбагненні витрати. Про сім’ю «хижих вовків» Орлових мовилося раніше. Почнемо з Васильчико-ва. За неповних два роки він «придбав» 100 000 сріблом, на 50 000 карбованців золотих речей, будинок вартістю в 100 000 крб., срібний сервіз у 50 000 крб., річну «пенсію» по 20 000 крб. та 7 000 кріпацьких душ. Завадовський за півтора року «заробив» 6 000 людських душ на Україні, 2 000 у Польщі, певне, на західноукраїнських землях, й 800 душ у російських губерніях, на 80 000 крб. дорогоцінностей, сервіз у ЗО 000 крб. та річну «пенсію» на 10 000 крб. Зорич тільки за один рік одержав два маєтки (один у Шклові ціною в 500 000 крб., а другий у Ліфляндії в 100 000 крб.), 200 000 крб. дорогоцінностей, 500 000 крб. готівкою та «командорство»(?) Мальтійського католицького духовного ордену в Польщі, яке виплачувало 12 000 крб. на рік. Корсаков за півтора року отримав чистої валюти 100 000 крб. на виплату боргів, 100 000 крб. на умеблювання будинку, 20 000 крб. на мандрування за кордон, а також помістя з 4 000 душами селян у Польщі. Потьомкін за перші два роки фавору вже мав 37 000 душ кріпаків, не кажучи про дорогоцінності, кілька палаців, дорогі сервізи і т. п.