Чтение онлайн

— Не варто себе програмувати, — відразу хмикнув він, відкидаючи її тривогу. — Я продумаю, як це виключити на майбутнє, — Яструб стиснув зуби так, що дивно здалося не почути їхній скрегіт. — Так, таблетки зсунули, вочевидь, — глянув із засудження на кошеня, яке на те навіть очей не відкрило.

Але що з того взяти? Тварина… Мабуть, гралося. А от він має це врахувати та запобігти.

— Ось, тримай, — підійшов, вичавив пігулку. Простягнув дівчині воду, підстрахувавши.

Василина випила, взагалі не сперечаючись. Важко відкинулася на подушки.

Ну ти диви, таки її саму вимотала власна витівка, най як храбрилася. Але і тепер він втримався від зауважень. Знав, як і коли краще натиснути. І зараз то точно не дало б йому переваги. Бувають моменти, коли мовчання — голосніше та виразніше.

До того ж її теж міг зрозуміти — не той у цієї княгині характер, аби цілими днями валятися в ліжку.

— Нумо я тебе нагодую, — хмикнув Владислав тихо, і самому було відчутно, що голос до біса ніжний…

Навіть не був певен недавно, що вміє так, ти диви. Ніякого сарказму. Але йому капець, як допікав її стан! А особливо те, що при всьому своєму впливі та положенні, при всіх можливостях — не може знайти швидкого рішення. І змушений чекати, спостерігаючи сумніви та страхи жінки, що раптово продерлася у самісеньке нутро, навіть не в груди!

— Дивно, що в тебе немає в будинку нікого, — відгукнулася на його пропозицію Василина.

Але сперлася на його руку та пішла до столу.

— В сенсі? — не зрозумів він спочатку.

— В тебе немає персоналу, прислуги… чогось такого, — знизала вона плечима.

Але як закляпнулася, немов вже жалкуючи, що підняла цю тему.

— Немає, — згодився Влад та… піддавшись якомусь імпульсу, розстібнув піджак.

Та сів на стілець сам, а дівчину всадовив собі на коліна.

Ага, якби це було так легко, як він сам собі вигадав! Влад, мабуть, навіть розчарувався б тоді, пфф…

Тож, попри все, Василина відразу смикнулася, немов збиралася йому зараз добряче всипати. Але він втримав, обхопивши її за талію. Не доставляючи болі, просто притиснувши до себе.

Бляха! Його ця норовливість та характер в ній — до біса заводили!

— Був неприємний інцидент у минулому. Тепер у цьому будинку постійно знаходяться тільки ті, кому я довіряю, — хмикнув він.

А Василина чомусь на мить завмерла після того, як припинивши опір. Немов зависла.

– І мені? — перепитала з дивною інтонацією.

Яструб не зміг ту вловити до пуття. Але широко посміхнувся.

— Ну ти не гірше за Арсена довела, що точно заслуговуєш, — хихотнув Влад, не акцентуючи на тому, що з великою цікавістю подивився б, як вона, сліпа, зуміла б йому нашкодити?

Та й для чого? Вивчив її минуле, і той ривок, яким прикривала його від кулі — до кінця життя не забуде ж, точно!

Вона знову сіпнулася… але вже не так інтенсивно, ніби просто для форми.

— Так що прибрав з дому обслугу. Тепер двічі на тиждень привозять прибиральників, хлопці за ними стежать. Кожного дня доставляють їжу. Ти можеш обрати, до речі, якщо маєш якісь вподобання. Я додам страви в замовлення, щоб ти поласувала, княгиня моя, — прогарчав він майже їй в шкіру, опустивши обличчя в чутливе містечко між шиєю та ключицею.

Пройшовся губами, шаленіючи від того, як її шкіра вкривається сиротами на очах. А потім нахабно зубами дряпнув!

Від чого вона здригнулася та завмерла таки на його колінах, немов наїжачена та готова до будь-чого. А ще помітив, що стала очі прикривати. Мабуть, щоб легше зосередитися та марно не сподіватися на зір.

— То що ти полюбляєш з їжі? — поцікавився, поки спіймавши одну її долоню та поклавши на «шаурму», яку часто хлопці обирали, та й він не гребував.

Зараз вирішив, що дівчині то легко буде з’їсти. Направив, підказуючи рухом, як зручніше взяти. Та Василина все ще здавалася занадто напруженою… Можливо, через те, що він так і обіймав її, тримаючи на своїх колінах. А Яструб же не залізний, трясця! Хіба що оце в паху зараз… куди її офігезні стегна й були втиснуті!

Дідько! Він з кожним новим подихом, здавалося, все сильніше на неї реагував! Все жорсткіше скручувало нерви у сонячному сплетінні! Все міцніші лещата член стискали!

Тупо хотілося посоватися, аби знизити тиск… І не хотілося в той самий час! Бо від того — теж свій особливий кайф!

Чи відчула вона його шалену ерекцію, що вмить змусила член стати колом?.. Скоріш за все.

Хоча й відкусила від запропонованої страви, почала жувати… Але швидко відклала на тацю знову. Щоб руки були вільні, га?

— Смачно, — помітила з іронією. — Це мені подобається, — але знову посунулася, немов пташка, що намагається з гілки спурхнути.

— Княгиня… краще б ти не рухалася, — прогарчав напружено Влад, прикусивши їй шию там, де в плече переходила, реально починаючи втрачати контроль… Чи то бажання його зберегти?..

— Чому? — її голос ніби в секунду зламався та охрип. Став низьким, немов весь скотився в груди.

А його це лише більше вкочувало хтивою напругою!

— Бо я не хочу тебе лякати, — визнав Яструб. — Але і стримати цей шалений потяг до тебе — точно не ладен, — прошепотів то хрипко, зарившись в її волосся.

Але… руки розтиснув, щоб не суперечити самому собі. Давав їй змогу встати, якщо вона хоче. Бо хто його зна, які в її свідомості міни залишилися з минулого.

І Василина цей момент не пропустила — відразу підскочила!

Ну звісно, пфф! Най він і помітив, як червень покрасила вилиці, а груди дівчини стали здійматися вище від того, що дихання почастішало. Перелякав? Не скидалося на те.

А от на відлуння його збудження — навіть дуже було схоже! Бо бачив жаркий блиск в очах, хоч вона ті й прикривала час від часу. Чи то Яструбу так кортіло саме це побачити?

Василина тим часом відступила два кроки до стіни, у котрої цей столик і стояв. Та сперлася на ту спиною, притисла долоні… Немов убезпечувала тил.

Ти диви, раз обійшла кімнату з ним, а чудово ж запам’ятала позиції. Розумниця його! Попри все, його в ній все заворожувало!

Влад повільно підвівся слідом, скинувши піджак, який зараз лише заважав, кинув його на спинку стільця та зробив крок в її бік. Лякати не хотів.

Але й привчити не тікати від нього — було в його ж інтересах.

— Це що, теж із вдячності?! — якось нервово та навіть… обурено (?) пирхнула вона, зірвавшись під кінець в якийсь трохи напружений сміх. Махнула рукою… майже вірно вказавши на його пах.

Кутики рота у Влада смикнулися в іронічній, але ж збіса веселій посмішці! Тож збудження його помітила і цілком вірно ідентифікувала. Спостережлива, най і не бачить.

— Не думаю, — реготнув Яструб, завмерши буквально впритул до неї. Оточив її своїм тілом. Та поки не притискав… давав звикнутися.