Чтение онлайн

Цікаво, що у Василини з’явилося кілька зауважень та застережень для Яструба стосовно цього… Та вона тримала ті при собі. Поки.

На бога! Хіба її справа вчити когось, рівня Яструба, як варто свій «бізнес» вести? Він точно мав все продумати та зважити. Але… Чи не впливає на його рішення її присутність і самопочуття? Цікаве питання, на які Василина не мала відповіді, самі лишень здогадки після доволі неочікуваних заяв.

Але… всередині таки підпікало зауваженнями!

— Я теж буду каву, якщо можна, — зронила, відчувши, що Арсен, який сидів десь неподалік, піднявся та включив машину.

Якщо, звісно, це був не ще хтось з охоронців, які час від часу на кухню заходили. Капець! Наскільки ж важко їй було наново вчитися орієнтуватися у просторі!

Можливо, якраз через те, що розум ніяк не бажав визнавати власну неспроможність. Заперечував…

— А тобі можна? — перепитав керівник охорони Яструба.

Не відмовляючи, а ніби дійсно турбуючись стосовно цього питання.

— Та наче не забороняли, — знизала вона плечима.

— Добре. І зараз будеш подвійний? — не став сперечатися Арсен.

— Так, — вона підтягнула під себе ноги. Ти диви, запам’ятав.

Насправді охорона ставилася до неї дуже добре. Навіть з тим першим днем не порівняти. Тоді вони просто були до неї поблажливі, чи що. Зараз… її оберігали, це відчувалося. І допомагали, навіть коли Влада не було поруч, як ото зараз. А Арсен — так взагалі немов з… повагою.

— Тримай, — він зупинився поруч, Вася відчула присутність. Обхопив її руку та допоміг чашку взяти.

— Дякую, — запах кави трохи стряхнув. Але… — Хіба не було б правильніше, якби ти був там, з ним? Хіба, взагалі, розумно проводити якісь зустрічі у своєму будинку?! — зробивши перший ковток, не витримала Василина, таки обурилася. — І чому ти — тут, а не там, з ним?! — здається, забувши, на чиєму вона боці, пирхнула так, немов сварила їх.

?????????????????????????? І права ж не мала, і не в її інтересах його захищати… Чи таки в її? А як щодо того, аби зберегти підозрюваного?..

Та чи агент вона ще?.. Сама не знала відповіді. Тим більше після того, що передувало її відпочинку на цій кухні…

Власне, на кухні вони сиділи через її «забаганку».

Вася дуже попросила не залишати її в спальні, коли Влад уходив. Навіть дурню була готова нести, що не зможе дати відсіч, якщо хтось з його охоронців почне знущатися з неї. А Яструб же точно своїм людям повірить, а не їй… Ну хіба не триндець?! Жалюгідно!

Добре, вона сама не знала, чому її так лякала перспектива залишитися без нього!

Оу, ні! Вона знала… але ж цього не могло бути, правда?! Вона не мала права ним захоплюватися! Чи прагнути уваги та компанії Влада!

І все ж…

На ці закиди Яструб щиро розсміявся, до речі. Так, немов аргументи дитини вислухав та намагався переконати, не образивши.

— Ніхто з моїх людей ніколи й пальцем не посміє тебе зачепити чи якось образити, моя княгиня! — прогуркотів чоловік їй в самісеньке вухо так палко, що вона забула як дихати треба!

У грудях запекло!

А сам при тому ж стискає її, ніби й підтримує, а насправді — згріб в оберемок і тримає! Василина ж навіть не пробує звільнитися!

— Ніколи! Навіть не сумнівайся. Вони радше помруть, аби захистити тебе, — додав Влад… обпікши гарячим подихом її вуста. І… немов вловивши тремтіння та стаз, який на неї напав, тихо хмикнув. — Дихай, дорогоцінна моя. Кисень потрібен навіть войовничим валькіріям, — хрипко та іронічно додав… А потім напав на її губи!

Жадібно, вимогливо! Владно! Так, ніби повне право мав її цілувати! І саме його повітрям змушував її дихати!

А Василина замість того, аби відстрибнути чи йому поміж ніг врізати коліном… захлинулася тим жарким повітрям з присмаком сигарет! Встала навшпиньки, щоб і самій міцніше до губ Влада припасти нарешті!

Якесь затемнення розуму, їй-бо… сама не зрозуміла, як вже її руки обхопили його шию, вивчаючи навпомацки шкіру Влада, його волосся… пучками пальців ту нову, спокушаючу текстуру всотала. Як довбаний опік, що відбитки випалює, стираючи її особистість та самоідентифікацію!

Що сам лише дотик цього чоловіка робить з нею, агов?!

Грані аспіди! Їй би злякатися! Але таким зачудуванням вкотило, що навіть осягнути не могла: чи то насправді вона це утнула та йому дозволила? Чи то просто мрії?..

— Раз не хочеш тут сидіти, Арсен побуде з тобою у кухні, княгиня, поки я проведу зустріч, — а от Влад сумнівів не мав, судячи з усього.

І дуже навіть задоволено прогуркотів то їй у рота, ще раз коротко втиснувши губи Василини у свої.

А потім пішов… відвівши її сюди та доручивши керівнику своєї охорони, з яким вона тепер і пила каву. З рук на руки передав, можна сказати.

А їй досі здавалося, що губи палають від того поцілунку! Як кляте тавро Яструба!

І всім навколо це ясно.

Отже, вони пили каву. Йоль, який за нею прибіг на кухню, спав у Василини на колінах.

І от Василина… що? Розслабилася настільки, що поділилася власними думками та страхами з охоронцем?! На бога! Заради чого?!

У Яструба тут дім, повний охорони! Вони точно знають, як з будь-чим справлятися!..

Хоча, як згадати минулий раз, то вона таки мала зауваження до їхньої вправності!

Але Арсен над її сумнівами у їхній стратегії не розсміявся і не пирхнув.

— Не можу заявити, що я не вважав би за необхідне бути поруч з Владом, — задумливо простягнув Арсен, здається, запаливши сигарету.

Цей аромат нагадав їй про Влада! Губи запекло! Ну що за прокльон?!

— Позатим, оберігати його безпеку найкращим чином можна різними способами. І захистити те, що… кого він безперечно найбільше цінує — один з цих шляхів, — судячи зі звуку, видихнувши дим, зауважив чоловік доволі… багатозначно.

І Василина, здається, доволі нетипово для себе, зашарілася, ледь не вдавившись кавою!

Це він натякає на те, що вона — багато важить для Яструба?! Навіть після їхнього поцілунку… вона ще не готова була це осягнути повною мірою. Чи себе зіставити з таким визначенням.

Мабуть, саме тому Вася посовалася, ледь не розливши каву та викликавши обурення свого теплого, волохатого кошеняти.

— То навіщо він проводить такі зустрічі тут? У себе вдома? Там, де має бути найбезпечніше місце? — відкашлявшися, удала, що натяк не почула.