Чтение онлайн

Овва!..

Вона відчуває, як прогинається матрац під вагою його тіла. І як її окутує дуже специфічний, суто його аромат: суміш гострого перцю, апельсину та моху з парфуму, а ще — домішок табаку і теплого бурштину від шкіри самого Влада. Вже запам’ятала цей аромат за два дні, що він весь час був поруч.

І варто визнати, Василині до біса важко стало удавати, ніби вона на цей аромат не реагує! Брехня! Як і те, ніби вона не вихоплює кожен раз дрижаків, коли цей конкретний чоловік опиняється поруч!

І то геть не було тремтінням від страху!

Хіба від того, що вона НЕ має так на нього реагувати! Мусить пам’ятати, хто Яструб такий… Та правда в тому, що її солодка напруга кожен раз пронизувала! Гостре відчуття забороненого тяжіння до цього небезпечного чоловіка.

І оце його звертання «моя княгиня» — аніяк не допомагало вставити клепку у голову! Можливо, Вася ту десь під час струсу остаточно загубила… Бо що він мав на увазі, га?!

— Не знаю, — вийшло хрипко від грудки, що перекрила горло, коли він сів поруч. Довелося прочистити горло. — Можливо, Йоль? Раз вже ми вирішили, що він дуже на йольського кота-пустуна схожий, — хмикнула, удаючи, ніби з нею все нор-маль-но!

І жодна зрадлива слабкість не скувала м’язи…

Або ж то, взагалі, від всіх тих ліків, що їй призначили, а зовсім не від присутності Влада! Непоганий варіант, аби себе виправдати, чи не так? Ліки…

А зовсім не через те, що відчуває у цю мить жар його гарячого та дужого тіла поруч! Вельми надійного, як вже точно знала, кілька разів хапаючись за Яструба, як за свою єдину… та найбажанішу опору, поки наново світ навпомацки пізнавала. І хай йому грець, але Владислав кожного разу при тому поводився так, ніби насправді саме так і є! І він однозначно займає це місце — стовпа її нового всесвіту, бо саме він так бажає!

Це дуже спантеличувало. Очманіти як, просто.

Саме тому вона зараз вчепилася у кошеня трохи занадто міцно. Намагаючись згадати про реальність. Та ось це все дуже погано працювало, коли всі її органи чуття були ним заповнені до відмови! Легені, що його ароматом наповнюються; шкіра, що немов всотує його жар. Саме сприйняття простору, зараз ніби всебічно зайнятого Владом! Його владою над її життям, яку Яструб захопив геть самовільно! Василина цього точно не дозволяла!

— Оригінально, — стиха хмикнув Влад на цю пропозицію прізвиська для кота.

— Ну не Мурчиком же його назвати! З такою то вдачею! — пирхнула вона трохи обурено…

От тільки не його зауваженням, а через власну слабкість… Вона почувалася зараз безпорадною перед Яструбом! Хоча все ще була певна, що зможе заїхати йому в носа за потреби, а може, і знову поцілити у щелепу. Та справа ж не в тому! І Вася була б поганим агентом, якби не могла те проаналізувати навіть у такому стані.

А ще вона почувалася дуже залежною від Яструба… Навіть у такому простому питанні, як схвалення прізвиська для кошеняти, яке ж випадково в її руки втрапило. І геть паршиво, що їй це починало подобатися.

?????????????????????????? Від цієї думки в грудях щось натурально захололо, стискаючи легені ребрами. І спроба вдиху не допомогла, тільки сильніше наповнила її запахом цього чоловіка. На біса! Наскільки ж він близько всівся?

— То я можу його залишити? — натомість запитала, почесавши кота за вухом.

Той вже звернувся клубочком на її руках та задоволено муркотів.

— Якщо ти цього хочеш, — все ще так само весело відгукнувся Влад. — Тільки треба буде, щоб хлопці відвезли його до ветеринарки та там всі вакцини зробили й обробили. Не вистачало мені тут ще якусь заразу рознести, — пирхнув чоловік доволі поблажливо.

І це прозвучало так…

— А… я хіба тут залишуся? — ризикнула запитати Василина, направду, взагалі не розуміючи, які плани Яструб стосовно цього собі набудував і чому.

— А куди це ти зібралася, княгиню? — він точно нахилився.

Вона відчула його гаряче дихання біля своєї щоки. Тепло та тиск кремезного тіла, яке немов оточило її собою. І цей голос! Святі небеса! У неї гаряча грудка у животі набухла!

Тонкі волоски на шкірі стали дибки, і щось у грудях стислося… немов від солодкого жаху, трясця!

— Ну… додому? — закинула вона вудку голосом, який надто явно тремтів. Але ж треба було вияснити, що йому відомо.

— Навряд ти бажаєш повернутися туди, звідки так важко тікала. Та й нема куди, СБУ-шники накрили те кубло капітально. І добре… Бо ти навряд будеш за ним побиватися, чи не так, княгиня? — було таке відчуття, ніби він давав їй зрозуміти, що все вияснив та знає.

Схоже, якраз ту легенду, що й мав, принаймні.

Василина на це сподівалася… дуже. Але таки вся стиснулася чомусь. Немов побоювалася, що Яструб більше вияснив і ось зараз…

— Ти залишаєшся тут. Ну і цей твій Йоль, як так хочеш, я не проти. Ти вже — вдома, — натомість, додав Яструб так владно та остаточно, що вона трохи отетеріла від цього тону!

Проте в неї малися питання! І зауваження. І… купа нерозуміння, якщо чесно!

— Я не розумію, — щиро визнала Василина. Та й за легендою мала право бути недовірливою. — За які такі звитяги, ти мене селиш у себе? — могла б, примружилася б з підозрою. Але від того все ще було боляче.

— Ти мені життя врятувала. Можна сказати, постраждала через мене, — простягнув Владислав… якось підозріло, на її думку. Ніби сміх приховував, чи ще щось…

— Так Арсен он кожен день заради тебе ризикує, але…

– І він також тут живе, — реготнув Яструб з якогось дива.

— У цій кімнаті?! — Вася сама не знала, чому підскочила.

Але… грані аспіди! Мало які у цього Влада збочення на умі! І до чого він звик долучати власного охоронця… Багато з чим стикалася по роботі.

Йоль обурено нявкнув, вочевидь, незадоволений тим, що йому спати заважають. Вася дозволила коту зістрибнути з рук, все одно не бачачи нічого. А ще розгублено зіщулилися, відчувши, що втратила орієнтування. Розкинула руки…

— Ні! — от тут голос Владислава зазвучав різкіше та саркастично. — Арсен має власну кімнату, — чоловік… знову опинився поруч. Піймав її долоню та м’яко смикнув Василину на себе.

Вочевидь, встав слідом за нею. І от вона не могла б категорично заявити, що то зайве. Попри всі свої спроби стати самостійною. Поки це не дуже вдавалося.

— А чому ж я тоді тут? — запитала, підібгавши губи.

Але ж правда в тому, що вчепилася в його руку. І дозволила Владиславу притягнути себе до сильного, великого тіла.