Чтение онлайн

Хотів поговорити до того з лікарем, але зараз скинув уважний та гнівний погляд на охоронця. Буквально вимагаючи найменших подробиць.

— Це все наразі, що мені сказали. Лікар сам не дуже знається. Це сталося тоді, коли його на місці не було — розвів руками Арсен, однозначно, теж роздратований такою ситуацією. — Та й наших нікого тут на той момент не залишали, бо ми були вдома. Сенс? Зараз послав хлопців дивитися записи з камер, може, помітять щось. Думаю, варто ще й програмістів під'єднати, бо вся документація у клініці цифрова.

— Він вносив її в базу?! — рикнув Влад, хруснувши суглобами від роздратування. — Долучай негайно наших!

Арсен глянув з розумінням на те. Немов й сам уявив у тому кулаці Влада — шию довбаного лікаря, який би до такого додумався.

— Він змінював дані, ясна річ. Але…діагноз та протікання змін стану… — Арсен пересмикнув плечима все з тим же роздратуванням. — Власне, я так розумію, що він через це сьогодні нас і висмикнув, а не чекав до завтра. Хоча й ліки нові ж якісь прописав? — тут друг подивився на Влада.

Так, Арсен у палаті при розмові не був присутній. А Влад по очах бачив, що турбувався той про його княгиню щиро та від душі.

— Так. Каже, що прийшли ті ліки, що замовляв з закордону. Сподівається на прорив, — рикнув. — Подивимося.

А сам подумки вирішив, що тільки вдале лікування на цей раз лікаря і врятує, якщо раптом хтось таки щось дізнався про Васю.

— Ти як? — Влад здавався їй напруженим.

Його руки немов тримали її з усіх боків. І, скидалося, що він здогадується про відповідь. Та Василина не була певна, що варто йому відповідати правдиво.

Вона почувалася паршиво. Власне, всі ці дні їй було не те щоб дуже класно, та до головного болю й запаморочень вона вже майже адаптувалася. Зараз же… це було важко описати.

— Бувало й краще, — вичавила з себе слабку посмішку, чесно про себе визнавши, що сама б після крапельниці не дійшла. Нікуди.

Зараз і трималася лише на цьому захваті рук Влада. А він, здавалося, це відчував, як вона не намагалася удати протилежне. Сили небесні! А ще ж треба було пам’ятати про те «дещо», що приховано в кишеньці джинсів, і не загубити…

Занадто багато задач для неї зараз! Тяжко видихнула.

Влад це почув. Сам щось ледь чутно просичав крізь зуби.

— Лікар обіцяє, що має стати краще, — неясно, кого він переконував у тому. Звучало так, немов стримувався, аби не повернутися та не влаштувати лікарю конкретного прочухана.

— Ну, я готова потерпіти, якщо що, — спробувала його заспокоїти новою слабкою посмішкою. — Якщо він вважає, що це нормалізує внутрішньочерепний тиск і якось вплине на зір… Варто дати шанс, еге ж?

— Дідько! — рикнув Яструб, раптом зупинився та перехопив її так, що майже тримав сам на руках. — Арсене, відкрий! Дивитися не можу, як вона непереможну удає, а при тому ж ледь тримається! — тихо, але дуже насичено, яро прогуркотів то над її вухом.

Але ж… Схоже, постарався, щоб його лише вона та голова охорони почули. І це було приємно. Василина навіть не виривалася з його обіймів — сил удавати незламну не лишилося.

— Це пройде. Просто насичений день вийшов, — прошепотіла йому у шию, коли Влад сів у авто разом з нею, влаштувавши Василину на собі максимально зручно.

Але ж таки пристебнув при цьому й пасок. І так від цього тепло стало всередині! Від його турботи, захисту, явного почуття!..

Проти волі! Ясна річ, розумом Василина розуміла, що влипла капітально! І треба б опиратися… тим більше тепер, коли точно знала, що команда намагається її витягти. Але… програвала.

— Тобі треба було залишитися вдома! — рубанув Влад.

«Я ж казав» не було проговорено, але немов пульсувало у тому його мовчанні.

— Зато точно не нудно день провела, — пирхнула Вася, не здаючись, хоча сама у сон провалювалася, не могла втримати реальність.

Щоправда, про це лікар попереджав таки.

— Спи, — помітив то і Яструб. Влаштував її голову у себе у згині ліктя.

А Василина вже не мала сил опиратися.

Таки заснула. Ще й так міцно, що навіть проспала, як вони додому добралися. Прокинулася, коли Влад, здається, збирався її нести в будинок, немов малу дитину.

Але не це її спантеличило та скинуло, направду. Вчепилася в його руку, можливо, навіть подряпавши!

— Що таке, жадана моя? — напружився Влад, намов очікував, що їй боляче.

Але ж ні! Все якраз було навпаки!

— Світло, Владе! Я… бачу світло! Погано ще, геть нечітко. Але щось є… І тіні! — геть не маючи ані різкості, ані спроможності ту навести, все ж щиро зраділа Василина, вчепившись у чоловіка.

Подивилася… ну, «на нього» — не сказати, бо на місці Яструба в її очах все ще була суцільна темна пляма. Най і рухома. Та все ж… чомусь уявила його обличчя. Таке, яким так недовго ж бачила.

І аж губу закусила, не наважуючись до кінця повірити. Виходить, вже навіть звикла до сліпоти.

А от він, здається, з деяким полегшенням видихнув.

— Добре… Трохи таки цей лікар ще поживе, медова моя, — прошепотів їй на вухо Яструб, притиснувши до себе з усієї сили.

Ну, вона сподівалася, що то він жартує на радощах.

— Ось записи. Скинули. Якість не мега, та все ж. Плюс, наші хлопці вже з цим попрацювали, щоб трохи покращити, — Арсен заглянув в кабінет, кивнувши головою на ноут.

Вочевидь, натякав, щоб Яструб перевірив.

— Дякую. Ти дивився? — Влад підійняв голову від паперів, що сьогодні йому Валік передав.

Перейшов сюди, коли Василина знову заснула у спальні після вечері. Таки для неї сьогодні виявилося забагато подій, вочевидь. Він вирішив дати їй спокій та зайнявся справами. Бо треба ж таки вирішувати й поточні завдання, а то геть захопився особистим.

— Так, — відгукнувся помічник, все ще стовбичачи на порозі. — Але ж тут у чому біда — ніякого злому чи проникнення не було. То лікарня, а не банк, який закривають на ніч. Тут кожен може прийти хоч і о першій ночі… Хоча, ніхто зараз взагалі не певен, що то вночі було. Може, й зранку, коли міняються зміни й метушня, — Арсен роздратовано клацнув язиком. А потім достав сигарету та прийнявся стукати по кишенях, шукаючи запальничку.