Чтение онлайн

А ще — таки розвернувся та підійшов впритул до неї.

— Май совість, я чи не вперше тебе таким… бачу, — у неї голос зламався. Та швидше від того усвідомлення, яке ще пульсувало у грудях. — Маю право розглядати досхочу!

Вона не зможе. Просто не зможе проти нього виступити. Чи заарештувати.

Не тоді, коли він — ладен був бути її очима все життя Василини… Коли визнав, що кохає її. Прямо це сказав. Назвав її своєю «коханою», від чого вона досі до кінця не отямилася.

— Маєш таки, згоден! — реготнув Яструб. — І що? Подобаюся? — скинув темну брову Влад, нависнувши над нею.

І вона побачила цей жест! Нечітко, змазано, але ж!

— Достобіса як! — видихнула, припавши до нього всім тілом… бо таки трохи прохолодно було шастати голою, хоч і у спальні.

Чорт зна, як ото Влад не мерз. Укуталася його руками, які Влад моментально огорнув навколо її плечей. Уткнулася носом в його шию, поки взагалі не розуміючи, що тепер робити?

А він задоволено та жадібно припав губами до її скроні!

Зізнатися Владу? Розповісти, хто вона?

Але… як?! До незвичного холоду в животі страшно, що він на неї з отим крижаним холодом гляне, який вона не раз чула в його голосі, як злився на когось… Та й не просто ж так Яструб став… собою.

І тут у нього задзвонив мобільний, який Влад до того лишав на комоді, а дорогою сюди — забрав. Чоловік повернув кисть, якою смартфон тримав, та, здалося, підібгав губи. Мабуть, побачив щось з того, що вже викликало його невдоволення.

Згадала, як Влад виставляв претензії Валентину, від чого вона й прокинулася.

— Добре, княгиня, це мене тішить. Та ще буде час. Надивишся, — Влад потягнув її до гардероба, не відпускаючи від себе. — Зараз тебе нагодувати треба.

— То що сталося, Владе? — знову повернулася вона до теми, яку він так вдало перемкнув вибухом пристрасті. Але ж вона не забула.

— Нічого, щоб змусило мене змінити думку, яку я вже озвучив, кохана, — хмикнув Яструб трохи зверхньо.

І це таки зачепило, немов садно. Попри млосну солодкість у животі, коли це звернення почула знову від нього.

— У мене був телефон. Не знаєш, що з ним сталося?

Натягнувши білизну та спортивні штани, які він їй простягнув, вона взяла й… з деяким викликом дістала сорочку Влада з вішака, замість кофти. Нахворілася. Годі.

Так чи інакше, час братися до справ. Хоч зараз й уявити не здатна, що робити.

А він скинув брову, спостерігаючи за цим демаршем з… цікавістю? Але не заперечив і сорочку не забрав. Ну так, дозволяв же.

— Так. Був. Він розбився, — Влад повів її на кухню, міцно тримаючи за руку.

А Василина не могла не оглядатися навколо. Все ж таки більшу частину його будинку не бачила ще, най і не дуже добре, а все ж.

— Вочевидь, коли ти впала. Мої програмісти його дивилися, я думав зберегти інформацію для тебе, але він виявився пустим, — в голосі чоловіка вона вловила зацікавленість.

Тобто, вона йому має все доповідати, а він тільки те, що сам вирішить?! Як типово! Аж бісить!

Захотілося вмазати йому в щелепу з усієї сили. Навіть попри те, що ще п’ять хвилин тому мліла від кохання до цього авторитарного типа. Ти диви, які контрасти! Може, від ліків?

Та все ж, поки не наважилася обрати якийсь варіант розвитку подій, пояснити, мабуть, вартувало. Тим більше вони на кухню зайшли й Влад всадовив її за стіл… А ось це нетипово. Можливо, тепер вважав, що їй тут зручніше буде.

Поставив щось грітися.

Це було… мило. І досі дивувало її в Яструбі: те, як спокійно він робив все сам, та піклувався про неї весь цей час. Цей чоловік небезпечний, дідько! Він цілковито її підкорював!

Змусила себе зосередитися. Ясна річ, телефон був пустий. Вона ж не дурепа, соватися в лігво Яструба з якимись даними. Він міг той змусити її віддати, навіть якби не сталося… те, що сталося.

— Ага, він новий був. Я його тільки й встигла… купити перед тим.

Пауза була розрахованою.

І Влад відреагував саме так, як вона й припускала.

— Княгиня? — розвернувся до неї обличчям Влад, уважно вдивляючись. Це вона і без різкості могла зрозуміти. — Ти його вкарала? — без засудження, скоріше, з якоюсь внутрішньою напругою запитав Влад.

Вона то звісно ні. Але ж, за легендою, у «спонтанною» втікачки під час облави СБУ таких грошей бути й не могло. А «там» їй ніхто не мав дозволяти мати спосіб зв’язку зі світом.

— Позичила, — Василина просто відвернулася до вікна, підібгавши губи. Грати треба було дуже правдиво.

Але ж… дідько! Брехати йому ставало збіса складно! І не лише через те, що Влад таки неймовірно розумний та просікти може найменшу похибку…

Їй просто не хотілося йому брехати. Та що робити з правдою… не знала. Уявити його реакцію — теж поки не здатна була. Чи навпаки, якраз, тому й боялася?.. Він може просто її вбити, чи не так? І то не оборот мовлення.

— Через годину, максимум, в тебе буде телефон! — Влад хруснув суглобами, немов присягаючи. Щось у своєму написав. — І я давно пропонував, до речі…

— Так, — перервала вона його справедливий докір, відчуваючи гіркоту у роті. — Та я лише тепер нарешті можу адекватно скористатися твоїми порадами витратити час… Раз вже ти не дозволяєш мені бути корисною для тебе, — все ж закинула Василина, натякаючи, що не готова з цим змиритися.

Але до того, як Влад встиг би наново їй вивалити своє владне «ні!», у кухню ввійшов Арсен. І най вона ще погано бачила, проте відразу вловила, що настрій у керівника охорони — паршивий.

Щобільше, сама атмосфера у кухні немов моментально змінилася. Неначе температура впала на кілька градусів. І це точно було пов’язано з настроєм Влада, який глянув на Арсена та теж зчитав настрій друга. Ясна річ, навіть краще, ніж то вдалося Василині.

— Владе… — почав було Арсен.

— Мені потрібні всі дані, що ти встиг вияснити, — різко обірвав його Влад, здається, хитнувши головою. І ще… — зупинився, немов раптом згадав, — записи з центру, де у нас була зустріч учора з Валіком. Всі, особливо з входу та лобі, — додав, поставивши перед нею тарілку.

А у Василини мороз пішов потилицею — навіщо йому ті записи?

Телефон виявився геть дурно витраченим часом та… мабуть, грошима Влада. Про що вона, звісно, йому не сказала. Бо після наказу Яструба їй чи не моментально притягли останню модель найкрутішого гаджета, трясця! Майже відразу за Арсеном зайшов хтось з хлопців та приніс.