Чтение онлайн

– Ти чого? Чого?… – спантеличено проказав. – Він просив віддати тільки йому.

– Шакуло, не чіпай! – намагався звестися Філон. – Не чіпай!

– Пусти, кажу, – сичав Шакула, шарпаючи кошик. – Пусти, а то пошкодуєш. Пусти…

Набагато дужчому, Шакулі увірвався терпець, він щосили смикнув до себе кошик, і з нього випали чорні туфлі й великий паперовий згорток. Згорток розсунувся, і ми пороззявляли роти від здивування… На газеті лежала добряча купа грошей. Філон, скориставшись із загального сум'яття, підповз до грошей і почав хапливо згрібати їх до себе, запихати в кошик… Шакула обвів нас усіх страшним поглядом, аж у мене затерпли поги.

– Наші вони, наші… – белькотів Філон, пожадливо горнучи до себе гроші. – Своїм горбом заробили… вколювали на Півночі.

Шакула мовчав, зловісно спостерігав за нами, ніби боявся, щоб ми не кинулись до кошика.

– Клаво, що це за хлопці? Де вони працюють? Справді на Півночі? – Я пішла до неї. – Чому ти мовчиш?

А вона мов скам'яніла: сиділа з широко розплющеними, наче скляними очима й нічого не бачила, не чула. Лише знекровлені губи посіпувались… А тим часом Філон зібрав гроші й сховав кошик у себе за спиною. Максим рішуче ступив до Шакули.

– Зараз вони нам скажуть…

Юрко теж зробив крок. Шакула люто ошкірився, стрибнув убік і спритно вихопив з кишені ножа. На лезі заграли сонячні блискітки. У мене похололо в грудях і ніби одібрало мову. Максим і Юрій, мов заворожені, дивилися на ніж.

– А це ви бачили, щиглики? – засичав Шакула. – Ну, іди, іди, хто хоробрий.

– Шакула! – крикнула Клава, аж у мене мороз побіг по спині.

Юрій наче прокинувся від того крику й метнувся назад, вхопив дрючка, на якого спирався Філон.

– Шакуло, бий їх! Ріж! Ріж! – раптом істерично з волав Філон.

Юрій замахнувся дрючком, а Максим пригнувся, мабуть, приготувався кинутись Шакулі під. ноги, коли той зненацька вихопив з-під сорочки чорний пістолет і, впевнений у своїй силі, зареготав. Я так і сіла. А хлопці наче остовпіли. Навіть Філон вибалушився на пістолет. Я – ні жива ні мертва, лише подумки приказувала: мамо, мамусю, рятуй мене…

– Ану докупи! – грізно наказав Шакула, з лиховісним усміхом граючи ножем і пістолетом. – Буду стріляти! Очкастий, кидай дрючок, а то зроблю калікою! І ти, штиблет, сідай!

– У тебе шпалер! – крикнув Філон. – Звідки?

Шакула не відповів. Юрій стискав дрючок, аж побіліли пальці. Клава скочила з колоди й метнулася до Юрія і Максима, взяла їх за руки й потягла за собою.

– Сідайте, сідайте… – злякано лементіла. – Він може… Ви його не знаєте…

Хлопці подалися за Клавою і сіли на колоді. На них переможно дивився Шакула. Ми ще не могли тверезо осмислити, в яку халепу втрапили. Шакула, ліньки похитуючись, підступив до Максима й приставив ножа до горла.

– Не рипайся, Максику, зі мною жарти погані. Заводь, повезеш нас. Ферштейн?

– Я… я не повезу.

– Полоскочи йому селезінку, – підказав Філон.

Шакула злегка натис на ніж, і на шкірі виступила цятка крові. Сполотнілий Максим відхилив голову, лапнув себе за шию, побачив на пальцях кров і аж захитався…

– Ага, не подобається, – зловтішався Шакула. – Ну! І ти, Маринко, поїдеш.

– Не їдьте! Не їдьте! – закричав Юрій.

Я чула, як йому пошепки мовила Клава:

– Мовчи, Юро, вони завезуть, а потім у міліцію…

Максим і я звелися, рушили до мотоциклів. Ноги у мене ніби ватяні. Я… я боялася, щоб раптом Макс не дременув, бо тоді… тоді вистрілить у мене. Шакула однією рукою допомагав піднятися Філону і водночас пильнував кожний наш крок і порух, тримаючи пістолет напоготові. Філон ступив і присів, заойкав.

– Не можу, – опустився на землю. – Не втримаюсь…

– Ша, не розпускай нюні, щось придумаю, – і Шакула наказав нам: – Ану, назад! Докупи!

Ми вернулися до своїх, сіли на колоду. Шакула нахилився до Філона. Той щось йому зашепотів, а потім Шакула почав оглядати його ногу. Нараз вхопив за ступню й різко смикнув, аж Філон заверещав.

– Ну, тепер через десять хвилин пострибаєш, – задоволено мовив. – Моя баба теж вправляла кістки.

– Господи, як втекти од них?! – я ледве не заплакала.

– Давайте разом несподівано кинемось на них і… – заговорив Юрій, стискуючи кулаки.

– Захотів кулю в лоб? Не дурій, заспокойся, – остудив Юрка Максим. – Наберіться терпіння. Вони все одно підуть.

– Клаво, хто вони? – запитала лагідно я.

– Ох, не питай, Марино, не питай…

– Клаво, скажи! – роздратовано випалив Максим.

– Що казати? Що? Чого ви лізете мені в душу? Не чіпляйтеся до мене! Не чіпляйтесь!.. – Клава відвернулась і тихо заплакала.

Справді, навіщо допитуватись? Хіба й без того не було зрозуміло, хто ті двоє? Я здогадалася: Клава знала їх раніше, а з Філоном щось її зв'язувало і, напевне, більше, ніж знайомство. У цій ситуації Максим, звичайно, почувався ошуканим і ображеним. До того ж нас гнітило почуття безпомічності й страху перед озброєним Шакулою. Що він бандит, я не сумнівалась. І затримати ми їх не могли, і сподіватися на допомогу теж. Аби не сталося чогось гіршого – ось про що я думала. Філон мені здавався, не таким лихим, як його напарник. А може, через вивих він менше збиткувався над нами?

– Ні, я так не можу! Не можу! – Юрій раптом встав і пішов на Шакулу. – Тут за нас проливали кров, гинули партизани, а ви!..

Шакула наставив ножа і чекав Юрія з блюзнірською посмішкою, присадкуватий, наче ведмідь, а Юра скидався на підлітка, що у відчаї, не тямлячи себе, кинувся на хижого звіра.

– Стій, Юро, стій, – змучено сказала Клава.

Юрій наткнувся грудьми на ніж і зупинився. На його білій тенісці зачервоніла плямка. Шакула відскочив убік і схопив Юрія за руку, різким рухом заломив її за спину. Пручаючись, Юрко гукав:

– Макс! Марино! Чого ж сидите! Макс! На мотоцикл!

Я затулила долонями лице й заскімлила. Чула – Клава звелась, і відразу пролунав злий голос Філона:

– Клавко! Не пхай свого носа! Бахура завела…

Я прийняла долоні й побачила: Клава стояла, а Шакула кинув Юрія на землю, приставив до його горла ніж, і, Юрко, знесилений, лежав і не ворушився. Бандит зірвав з нього окуляри й сховав до кишені, став ближче до Філона й з презирством дивився на Юрія. Він піднявся й безпомічно озирнувся навколо. До нього підійшла Клава, взяла за руку й підвела до колоди. Я боялась глянути на нього, побачити кров на тенісці… Клава дістала з сумочки хустинку, змочила її парфумами й приклала до рани. Максим і Філон ревниво стежили за тим, що вона робила.