Чтение онлайн

На Карличка найшло натхнення, і він розвивав свої сміливі гіпотези все далі й далі.

— Будемо вважати інтимний зв'язок між Арнольдом і Мілнеровою за істину, що не потребує доказів. Брошка — лише деталь. Я можу повторити навіть у присутності мого начальника — старшого лейтенанта Скали, що Мілнерова вважає Арнольда Фієдлера своєю власністю. Інакше він не таїв би від неї своїх зустрічей з дівчиною, яка, до речі, була б йому гарною парою. Мілнерова — жінка, яка керується у своїх вчинках примітивною логікою «бабиного літа». При таких стосунках з Арнольдом вона, безперечно, має деяке уявлення і про його життя. Це означає, що ми маємо справу ще з однією людиною, яка шалено захищатиме Арнольда. Я пропоную зробити так, щоб Мілнерова довідалась про існування Віри Клімової та про її зв'язки з Арнольдом. Ревнощі можуть розв'язати їй язик. Водночас і Віра Клімова стане іншою, — вів далі Карличек. — Вона матиме змогу пересвідчитись, що її почуття до Арнольда і його почуття до неї — зовсім не однакові. Не думаю, щоб після цього вона продовжувала зберігати в таємниці те, що стосується Арнольда. Проведення операції я беру на себе.

— Ну, що ж, Карличку, — відповів я. — Французи понад сто років стверджують, що все зло походить від жінок. Остерігайтесь потрапити між них у ту мить, коли вони вчепляться одна одній у коси. Жінкам може спасти на думку, що ви головний носій зла, і тоді вам буде не з медом. І нігті в них обох, якщо не помиляюся, нагадують пазури диких кішок. Як працівник органів громадської безпеки ви маєте право викликати їх обох до себе, але не станьте організатором жіночої бійки! Не підбурюйте і не розбороняйте їх. Зв'яжіться із старшим лейтенантом Скалою, — додав я, вказуючи на телефон. — Зайдіть до нього і розкажіть про все. Для проведення очної ставки обох жінок треба мати його дозвіл. Тільки не розповідайте про свої наміри так художньо, як мені, бо він вам взагалі заборонить проводити цю зустріч… Зачекайте! Ми ще сьогодні зможемо допитати юнаків і дівчат з компанії Арнольда Фієдлера. Звичайно, не слід забувати й про Феруліка. Доведеться добряче попрацювати. Підключимо до нашої справи ще кількох працівників. Необхідно якнайшвидше взнати, чи має все це якесь відношення до мого відділу, чи ні? Проведемо допити і будемо приймати рішення, що робити далі. А зараз наказую вам зв'язатись із Скалою і негайно йти відпочивати. Те ж саме зроблю і я. Бо коли справа виявиться серйозною, то нам з вами буде не до лиця клювати носами.

Як ми й сподівалися, Скала був ще на роботі. Карличек попросив його зачекати кілька хвилин, і ми поїхали до управління громадської безпеки.

— Краще за всіх розповів би нам про ці пригоди сам Арнольд Фієдлер, — сказав мені на прощання Карличек. — Якщо він до ранку знайдеться, я дозволю собі розбудити вас.

— Буду вам дуже вдячний, Карличку!

Тепер, нарешті, я міг подумати трохи й про себе.

— Підкиньте мене куди-небудь у нічний ресторан, — попросив я водія.

— Я навіть не знаю, як краще виконати ваше прохання, — завагався він.

— Везіть туди, де ще працюють і де можна що-небудь поїсти.

— Слухаюсь! — відповів шофер і натиснув на газ. Він заїхав у якийсь вузенький завулок і зупинився біля малесенького ресторанчика.

— Тут найкраще готують біфштекс, — сказав він.

Водій мав рацію. Я повечеряв з апетитом і негайно пішов спати.

Карличек, як мені стало відомо, не послухав наказу і замість відпочинку взяв участь у нічних пошуках. Цю операцію здійснювали криміналісти разом з працівниками мого відділу. Почали з Двірника — Алоїса Бедрни, адресу якого Віра Клімова знала. Привезений з в'язниці Йозеф Ферулік тремтячим голосом розповідав про випадок із пістолетом, виправдовуючись, що Арнольд напав на нього, а він лише захищався. Свідчення всіх юнаків і дівчат співпадали з розповіддю Віри Клімової. Віра не помилилась, коли сказала, що хтось із них все одно «вибовкає» нам таємницю про пістолет. Так воно й сталося. Першим розповів правду Алоїс Бедрна. Те ж саме зробили й інші члени компанії. Складалося враження, що Арнольд міцно тримав їх у руках. Проте ніякими недозволеними, а тим більше антидержавними справами на дачі ніхто не займався.

Про пістолет розповіли всі. Ферулік уточнив, що це був німецький парабелум. На запитання, як він потрапив до нього, Ферулік спершу почав щось вигадувати про свого двоюрідного брата, який бився на барикадах, але потім признався, що вкрав його в когось на квартирі.

Цієї ж ночі допитали працівників меблевої крамниці. Вони підтвердили, що позаминулої п'ятниці Арнольд Фієдлер разом із дівчиною сплатив задаток за одіжну шафу. У понеділок, о восьмій ранку, він подзвонив по телефону і сказав, що шафу візьме його знайомий, який і заплатить решту грошей. Дійсно, вранці якийсь чоловік повантажив шафу, оплатив чек і поїхав. Проте то не було таксі.

Отже, спроба знайти машину не вдалася.

Цікавило нас і те, звідки Арнольд Фієдлер дзвонив у меблеву крамницю? Можливо, з дому, завітавши туди, коли батько вже пішов на роботу.

Якщо він не з'явився по шафу сам, значить, був зайнятий чимось іншим. Можливо, одержував гроші, які йому мали десь сплатити в понеділок. Пізніше мотоциклом поїхав на дачу.

Де він міг дістати гроші?

Може, в тайнику на дев'ятнадцятому кілометрі? Це припущення здавалось сумнівним, але ж ми точного обліку грошам не вели. Не виключено, що Арнольд Фієдлер під'їхав до тайника в ніч з суботи на неділю. На той час схованка була порожньою, і жодної копійки він там не знайшов. Треба було шукати гроші десь в іншому місці. З батьком він не зустрічався і, отже, нічого не вимагав від нього. Хіба що покладав усю надію на Мілнерову? Та вона про це, звичайно, не розкаже.

У неділю вранці Карличек прийшов до мого кабінету раніш від мене. Досить було глянути на нього, як ставало зрозумілим, що ніч була напруженою і безсонною. Хтось із співробітників змилувався над ним і заварив йому чай, ще блідіший від нього самого.

Він докладно доповів мені про всі події минулої ночі. Потім я переглянув письмові інформації. Нічого особливого в них не було.

— У всьому винні батьки, — промовив Карличек. — І навіть у цій справі, над якою ми зараз ламаємо голову.

І мені довелося вислухати лекцію з педагогіки, хоч як я цього не хотів.

Алоїс Бедрна — гарний хлопець, і в нього хороші батьки. Він з любов'ю господарює на дачі, але нізащо не розповість, з ким він там зустрічається, як його напувають, а потім садовлять йому на коліна п'яних дівчат. Хто в цьому винен? Батьки, які надмірно довіряють синові.

А ось, скажімо, у Карела Вісмана — без п'яти хвилин моториста — батьки розлучились. Його це пригнічує. Батько й мати однаково дорогі для нього, але вони своєю поведінкою змусили його дивитися на життя легковажно.

Справжнє ім'я Даші Гродської — Адела Юхлова. Вона нічого не робить, вештається вулицями Праги. Батьки, бачте, вважають її геніальною, обраною. Тож чи личить їй працювати, уподоблюватись черні?

Іржі Кримпера — робітник заводу, його батьки влаштовують дома такі сцени, що він тікає світ за очі.

Те ж саме можна сказати і про решту членів Арнольдової компанії.

Карличек пішов влаштовувати зустріч Віри Клімової з Флорою Мілнеровою, а я, подумавши якусь мить, зняв телефонну трубку, набрав зашифрований номер і, почувши відповідь, сказав:

— Прошу з'єднати мене з товаришем полковником.

Полковник прийняв мене у себе вдома. Цей літній, завжди похмурий чоловік з вугластою головою і високим відкритим чолом цього недільного дня ще раз засвідчив свою залізну волю, щоправда, трохи незвичним способом.

Я не міг уявити собі нашого полковника без великої смердючої люльки. Коли він запалював її, всидіти поруч міг не кожен. Та виявлялось, що дома він нею не користується. Я його дуже поважав і тому навіть не міг подумати, що в цьому вирішальну роль відіграла воля його дружини, а не його власна.

Полковникові не треба було двічі говорити про одне й те ж. Після стислої доповіді я коротенько виклав йому свій план.

— Для того, щоб запобігти будь-якій випадковості, я пропоную зробити так: Август Майєр має передати в західноберлінський радіоцентр тривожне повідомлення. Нам було б вигідно об'єднатися зараз з ними проти спільного ворога, яким може бути і Арнольд Фієдлер, і хтось інший, що діє цілком самостійно або спільно з Фієдлером. Текст такого повідомлення я вже склав.

— Прочитайте, — попросив полковник. Я дістав з кишені блокнот.