Чтение онлайн

— Прийду обов'язково!

За якусь мить Віра подякувала їй і мерщій побігла додому.

Я також подякував ласкавій пані за інформацію і швидко відкланявся. На зупинці таксі я сів у машину.

В управлінні мені доповіли, що Віра Клімова з посольства ще не виходила. Я наказав посилити нагляд. Тепер будинок був оточений з усіх боків, немов фортеця перед штурмом.

Я подзвонив на квартиру Фієдлера. Скала ще був там. Ми обмінялися інформаціями. Моє повідомлення його здивувало.

— Таке дівчисько, а вже ходить на побачення в посольство! Я зустрічався колись з дівчатами де-небудь біля крамниці. А вони бач куди забралися!.. У нас тут нічого нового. Через кілька хвилин кінчаємо.

Потім я набрав зашифрований номер, і мене з'єднали з полковником.

— Продовжувати розслідування, — наказав він голосом, від якого аж затремтіла мембрана. — Пані Госсарт — досвідчена шпигунка. Вона працювала в кількох країнах. Щоправда, вже не раз провалювалась, але схопити її на гарячому ніколи не вдавалося. Вона досить здібна поліглотка, знає шість мов. Розвідницький центр навмисне включив її до дипломатичного складу. Тепер головне не випускати її з рук.

Карличек ще спав. «От буде здивований, коли прокинеться!»— подумав я. Але все сталося навпаки…

Діставшись, нарешті, додому, я спробував заснути. Задрімав десь біля одинадцятої. На той час Віра Клімова з посольства ще не вийшла, і в мене весь час запитували, що робити далі.

— Чекати, — відповідав я. — Мабуть, їй там дуже весело.

Було вже запівніч, коли мене розбудив телефонний дзвінок. Глибокий сон мов рукою зняло. Наш брат уже звик до цього. «Ага! Нарешті Вірочку…»

Та я помилився. Дзвонив наш головний лікар.

— Алло! Ви вже прокинулись? Ми щойно закінчили розтин трупа.

— Заради цього варто було розбудити мене, — відповів я. — Що ж виявилось?

— Нічого особливого. Звичайна angina pectoris. Грудна жаба. Він, мабуть, спав, коли це з ним сталося.

— Що? Звичайна смерть?

— Звичайна, якщо вам більше до вподоби це слово.

Голос у трубці замовк, і я кинув її на важіль. Простягся на ліжку. Значить, Бедржих Фієдлер не кінчав життя самогубством? Це все змінювало.

Я знову присунув до себе телефон. Що з Вірою Клімовою?

Все по-старому. Посольство охороняється надійно, звідти навіть муха не вилетить.

Доведеться почекати. Я заплющив очі, намагаючись заснути. Люди нашої професії можуть примусити себе спати навіть тоді, коли заснути зовсім неможливо.

О другій годині тридцять п'ять хвилин мене знову розбудили. Гримів дзвінок у коридорі. То був Трепинський з повідомленням, яке телефоном не передається.

Цього разу в Берліні, мабуть, стривожились, бо відгукнулися на перші ж сигнали ГР-2. Це мене трохи заспокоїло.

— Ось текст, — сказав Трепинський, подаючи папірець.

«Негайно знищіть тайник дев'ятнадцять — за вами стежить підозріла особа Фієдлер. Висилаємо людину за номером ГК 12/37. Зв'язок запасним каналом. Сховайте передавач. Для перевірки повторюємо…»

Прекрасно! Нашу акцію не викрито. Для західноберлінського центру функція Арнольда Фієдлера загадкова так само, як і для нас. Дев'ятнадцятий кілометр нас тепер не цікавить.

Звичайно, агент, якого вони пришлють, перш за все зв'яжеться з Майєром. Для цього він скористається запасним каналом. Ну, що ж. Ми мусимо з честю зустріти нового гостя.

В понеділок зранку почалися пошуки грузовика, яким перевозили на дачу шафу для одягу. Спершу вирішили обмежитись перевіркою машин з району великої Праги. Поки що ми знали лише тоннаж автомобіля, маршрут поїздки і мали приблизне уявлення про зовнішність водія. Звичайно, цих прикмет було недостатньо.

Інша група працівників ще з ночі збирала дані про минуле Юліуса Гадраби. На ранок його curriculum vitae[5] був майже готовий. Не вистачало лише кількох штрихів з того періоду життя, який нас найбільше цікавив. Детальнішу біографію Гадраби обіцяли дати трохи пізніше. Доведеться почекати. Від цього він все одно не стане кращий. Так і залишиться вайлуватим байбаком, який заради власного спокою побоявся навіть одружитися. Яндера був моторніший. Той устиг вже й розлучитися. Щоправда, ім'я його колишньої дружини встановити не вдалося.

Нагляд за районом дев'ятнадцятого кілометра можна було припинити, але я тільки зменшив там кількість постів.

Так само не варто було продовжувати посилені розшуки Арнольда. Я наказав залишити під контролем лише громадські установи та центральні вулиці. Можливо, все ж таки з'явиться якийсь юнак, схожий на Арнольда Фієдлера.

Англійське посольство ще перебувало в облозі, а Віра Клімова й досі сиділа там. Мати пішла на роботу. Про дочку вона нічого не знала, але це її не хвилювало. Вона була впевнена, що Віра перебуває десь із тим своїм хлопцем.

В фотоательє панувала розгубленість. Про раптову смерть начальника тут уже знали. Керівництво підприємством взяв до своїх рук Йозеф Бочек. Працювати йому було нелегко — він мав тепер лише одного підлеглого Юліуса Гадрабу, який тільки й умів, що хапатися руками за голову та скаржитись на своє здоров'я.

Флора Мілнерова на роботу не вийшла. Не було її і вдома. Юліус Гадраба висловлював побоювання, що ця жінка може собі щось заподіяти, і звинувачував у зайвій жорстокості детектива в цивільному, який влаштував учора оту неприємну виставу.

Я пояснював собі все це так:

«З Мілнеровою нічого не трапиться. Не така вона. Гадраба теж не помре; його здоров'я вистачить ще на багато років, а скаржитись на свої хвороби він буде доти, доки йому будуть вірити. Говорить неправду тому, що брехав старий Фієдлер, а той зумів забезпечити собі алібі діагнозом своєї смерті. Якщо вірити всьому, що офіційно підтверджується, то ми не розкриємо жодного злочину».

Мене викликав до себе полковник.

— Я хотів би особисто познайомитись з вашим Карличком, — сказав він своїм густим басом. — Я цілком погоджуюсь з його припущенням, що в квартирі Фієдлера може бути отрута, симптоми якої нагадують angina pectoris.

— Карличек на цьому настоює, — підтвердив я.

— Слушна думка. Передайте йому від мене привіт. Але якщо це виявиться просто базіканням, я йому не заздрю.

Він розпалив люльку і продовжив розмову:

— А які ваші наміри щодо агента ГК? Гадаю, ви ж не випустите на зустріч з ним Майєра? Це означало б повний провал.

— Я зустрінусь з ним особисто.

— Хочете видати себе за Майєра? Ви що, жартуєте? У них же є фото. Цей «гість» гляне на вас і відразу про все здогадається. Ви мене розчаровуєте, капітане.