Чтение онлайн

Мабуть, хлопець ще сподівався повернути прихильність дівчини. Взагалі то, Капер прийшовся Ніці, до душі. Кремезна статура, темно-русяве волосся, приємні риси обличчя, все це, співпадало з образом чоловіка, її дівочих мрій. Та вона біла не з тих, що з першої ж хвилини, виказують свою симпатію. Тому і повелась з хлопцем так суворо. Якщо вона, насправді йому припала до серця, знайде спосіб помиритися. Карол дивлячись на них, згадував Мілену, і рвався душею і тілом до табору. Там на нього чикала його кохана. Він хвилювався за неї і за всіх, хто там залишився, чи не напали бува на табір шорхи, поки вони були відсутні. Згадавши про ворога, хлопець, мимо волі, потягся до зброї, і не знайшовши кинджала біля ременю, згадав, що його забрав Крістур. Він підійшов до чоловіка, і попросив:

– - Віддай мені будь ласка мою зброю, що ти вчора забрав. Цей ніж мені дуже дорогий, це подарунок мого батька.

Чоловік посміхнувся:

– - Але ж ти, не заперечував, коли я його брав. Ну добре, я його тобі поверну , але в обмін на іншу річ.

– - На яку саме?

– - На твій пасок. Такого гарного в мене немає. — Крістур посмикав Карола за пояс.

– - Добре .— погодився юнак. Він розв’язав паска і віддав Крістуру , а той , повернув ножа. Розійшлися з миром.

Не пройшли, ще й половини путі, як погода почала псуватись. Хмари висіли так низько, що здавалось, чіплялись за верхівки дерев. Згодом почав накрапати дощ.

– - Ця погода на довго. Вітру майже немає, хмари пливуть повільно. — мовив Мозус.
– -- Нам, і тим, хто на нас чикає, вона на руку.

З ним погодились, на цьому розмова скінчилася. Шутім тепер їхав на шиї у Крістура, він був задоволений життям більше за всіх. Рухались швидко, без перепочинку, і трохи за північ, прийшли на місце. Їм на зустріч бігла дівчина. Вона майже цілий день виглядала посланців і тому побачила їх перша. Карол побіг їй на зустріч, підхопив Мілу на руки, а це була саме вона, і закружляв з нею.

– - Молодість, що поробиш. Їм і біда -- не біда, коли кохають одне одного. — посміхнувся степовик.

Та на обличчі дівчини не було радості. Табір зустрів прибулих похмуро. На те, були свої причини. Ні , їм були звичайно раді, але пізно у вечорі, повернувся один з хлопців посильних, які поїхали попередити інші поселення, про небезпеку. Він не міг вже іти і майже повз. Вартові прийняли його за шорха, і мало не жбурнули в бідолаху, смолоскипа. Та хлопець вчасно обізвався. Його принесли до куреня, та ледь змогли впізнати, так він був понівечений. Хлопця напоїли зіллям, що приготував чаклун, обклали примочками, та це вже не помогло. Він зрідка приходив до тями, та все ж, намагався розповісти, що з ним сталося. З його нескладної розповіді, селяни зрозуміли, що біда прийшла на весь край. Поселення, до якого їхав парубок, було вже знищене. Тоді він поїхав далі , та в дорозі застала ніч. Добре що йому зустрілось невелике озеро, в ньому він і переночував разом з конем. Хлопець чув, як гидкі тварі повзали берегом і попискували, від цього йому було моторошно. Він не зміг заснути до самого ранку. На світанку парубок вирішив повертатись до своїх односельців. Він пам’ятав, що ті вирушили на лісові болота, туди і поїхав. І він, і кінь були стомлені дорогою, безсонням і ледь волочилися . За день вони не пройшли і половини потрібного шляху. Сховатись не було де, тому хлопець вирішив їхати і в ночі. Спочатку все було спокійно. Та коли сонце сіло, і все навколо поглинула темрява, кінь почав хвилюватись, прягти вухами і фиркати. Цей неспокій, передався і людині. Аж раптом, щось, мелькнуло перед конем і він встав на диби. Юнак такого не очікував, і звалився на землю. На нього, враз, напав шорх. Йому поталанило, що зграя підземлян була малочислена, мабуть вони розлізлись в пошуках харчів по всьому степу, і інші погналися за конем. Біля нього, залишився лише один. Хлопчина зумів відбитися, але отримав багато поранень. Було дивом, що він таки зумів дістатись до табору, але це, його, не врятувало. Як не намагався Лісовик, йому допомогти, хлопець помер. Посеред табору розіклали ритуальне вогнище. Молоді дівчата понаривали квітів і духмяного зілля, співаючи, вони ходили по колу і одна за одною клали свої букети поверх складеного хворосту. На ті квити поклали , загорнуте в саван , тіло. Тужила і ридала мати юнака, поряд з нею стояв батько , він підтримував дружину під руку, а в самого почорніло від горя обличчя. Потім запалав смолоскип, його передали батькам загиблого, ті вдвох взялись за нього і піднесли до хмизу. В небо злетіли яскраві язики полум’я . Жінка зойкнула і впала непритомна, її віднесли до куреню. Вогнище розгорялось все дужче і дужче, ніхто не розходився. Селяни і прибулі з болота люди, стояли тісним кільцем навколо нього, щоб злі духи не пройшли повз них, і не забрали душу загиблого. Нехай вона летить до Богів Світла і Добра разом з полум’ям та іскрами, у височінь.

Міла стояла поряд Карола і міцно тримала його за руку, потім схилилась до його плеча і прошепотіла:

– - Я б ніколи не хотіла оплакувати рідних дітей. Яке горе, для батьків цього хлопця.

– - Ми були з ним знайомі, його звали Малтвер. — промовив у відповідь хлопець, і тісніше пригорнув до себе подругу.

Після похорон , виставили посилену варту. Крістур і своїм людям наказав , стати на пости.

– - Я ніколи не думав, що знову доведеться рятуватися від шорхів. Гадав, що наше плем’я , достатньо далеко втекло від них. — в голосі чоловіка чувся справжній розпач. — Невже вони знищать всіх нас? Як з ними боротися? Вже все навкруги кишить ними. Ми більше не господарі на своїй землі.

Крістур сидів біля багаття разом зі своїми новими знайомими та старостою Мартіном . Ніхто не хотів спати. Хоч день і був дуже важкий, та сон не йшов на думку. Після розповіді Малтвера, розуміли що чудовиська поряд, і треба бути на сторожі. Селяни в день , звалили кілька дерев, і тепер вид вогнищ , було видно як в день. Люди, власною шкірою , відчували присутність ворога. Всі розуміли, болото, теж тимчасовий захисток. А куди потім? Де сховатися від зла, що іменують шорхи?

Карол сидів разом зі старшими чоловіками, він весь час був мовчазний і не відводив погляду від вогню.

– - Про що замислився, юначе?— звернувся до нього Муеро.

– - Я зараз вам розповім, тільки не смійтеся з мене. Якщо підземлян не можна перемогти силою, то можливо нам допоможуть чари?--- Карол глянув на старого чаклуна.

– -- Ці міркування, не могли оминути твого розуму, Кароле.
– -- загадково відповів Лісовик.

– -- Ти про що?

– -- Про дар Богів Світла і Добра, який тобі дістався. Ти розумієш про що, я, кажу.

– -- Ми не розуміємо.
– -- втрутився в їхню розмову, Крістур.

– -- Карол з дитинства обдарований, бачити те, чого інші не бачать.
– -- пояснив чаклун.

– -- І яку користь, ми, з цього, можемо мати?

– -- На нього чекає, Орнагул.

– -- Хто такий, цей Орнагул?
– -- загорівся цікавістю, Карол.

– -- Він найвидатніший чарівник сучасності. Лише він здатний нам допомогти. І тобі, хлопче потрібно піти до нього. Він сам прохав направити тебе до нього.

– -- Якщо і справді, лише диво може нас врятувати. Треба відправлятися в путь.
– -- погодився з Лісовиком , хлопчина.

– -- Туди далека дорога, сам ти її, не здолаєш. От прийдемо на болото, і все добре обміркуємо.

– -- Муеро каже діло.
– -- підтримав старого, Мозус.
– -- Потрібно все, як слід обміркувати.

Весь свій не хитрий скарб , селяни зібрали заздалегідь, і тепер лише чикали світанку. Та через захмарене, низьке небо , він ніяк не приходив. Наче сама природа повстала проти людей. Але ніч не може тривати вічно . На сході почало сіріти, прийшов новий день. Запрягли коня в єдиний віз і поспіхом рушили від краю лісу, і від широких степів, де зараз хазяїнували шорхи. До Карола підійшов шутім, і винуватим голосом попрохав:

– -- Послухай! В мене, до тебе, я прохання.

– -- Про що, ти?

– -- Розумієш, я трохи злякався, і коли ми, з Муеро, в перше, прийшли до табору, я нічого не взяв з собою в дорогу. Ти не погодишся піти зі мною, до мого будиночка, щоб я, міг дещо з відтіля забрати? Це не займе багато часу, ми швидко всіх наздоженемо.

– -- Добре! Тільки попереджу старших, щоб не хвилювалися.
– -- погодився Карол.

– -- Про яку мандрівку, ви знову розмовляєте?
– -- несподівано пролунав голос Мілени.

– - Міленко?
– -- трохи зніяковіло, пробубнів Карол.
– -- Нам з тобою, доведеться не надовго, знову попрощатися.

– - Це ж чому?— здивувалась , вона.

– -- Потрібно допомогти Шутімові, забрати з його оселі, деякі речі.

– - А чому, саме ти, повинен іти? Адже є старші за тебе чоловіки. — не вгавала Мілена.

– - Ну не сердься на мене. Я швидко повернусь.

– - Я піду з вами. — рішуче мовила дівчина.

– - Ні. Я піду з Шутімом. У двох нам буде зручніше, а ти, чекатимеш мене у поселенні болотників.