Чтение онлайн

– - Хіба це дивина? Я ж горянин.

Нарешті, всі були підняті, і повільно, маленький загін, почав просуватись у глиб гори. Шлях був важким, та все ж, поступово, прохід ширшав, і вищав, а камінь з персня , освітлював друзям шлях. Крім шурхоту гравію, під ногами, не було чути, ані звуку. Навколо була мертва тиша. І самі мандрівники, наче не наважуючись її порушити, не перемовлялись між собою.

– - Якщо так продовжувати іти далі, то ми потрапимо у царство Пітьми і Зла. — прошепотів Івер.

– - Івере, не розпускай паніку. — цикнув на нього, Капер. — Ми і так знаємо який ти лякливий.

– - Я, лякливий!— обурився хлопчина. —Я ж, сам, визвався іти в цей похід!

– - Звісно, сам!— погодився з ним Теймур. — Бо злякався, що тебе визнають за страхополоха.

Від злості, у Івера, забракло слів, щоб відповісти образнику. Він ще не забув попередніх Теймурових насмішок. Та хлопчина, лише відкривав і закривав рота, та люто витріщався на Теймура. Цей його вигляд, дуже звеселив товаришів.

– - Облиш, Івере. Не сердься. Ти ж, розумієш, що Теймур жартує. — спробував заспокоїти його, Карол, хоча сам ледь стримувався від сміху.

Та це, не подіяло. Івер круто розвернувся, і майже побіг у перед. Забувши, що там, суцільний морок. Та біг він не довго, та і мороку, як такого не було, бо тунель закінчився круглою, підземною залою, майже повністю залитою водою, а вода та, світилася ніжним, миготливим сяйвом, що і розвіювало пітьму.

– - Все! Здається, прийшли!— повідомив хлопець, обернувшись назад, своїм товаришам, наче і не було ніякої образи — Далі шляху немає.

– - Повинен бути, перстень не може брехати. — відповів йому Карол.

– - Як не віриш мені, подивись сам. —і хлопчина відступив, даючи дорогу своїм друзям.

Всі застигли на березі, цього підземного озера. Юка присіла, і опустила руку, у прозору, як кришталь воду.

– - Обережно! Можливо тут живе якесь страховисько, а ти руки суєш!— спробував стримати дівчину, Івер.

Юка обернулась до нього, і посміхнулась:

– - Якщо і живе, то подалі, а тут, занадто мілко для нього. —і вона поплескала по поверхні води, луна від того плескоту прокотилась по над зводом печери. — До речи, вода дуже тепла, наче її, навмисне, підігріли.

– - Це добре. Бо мабуть доведеться нам, в ній, поплавати. Прохід десь під нею, і його потрібно відшукати. — пояснив свої думки, друзям, Карол.

Він якраз намагався відшукати дорогу, піднявши руку з дороговказом догори, та перстень, на це, не реагував. Прикраса починала світитись лише тоді, коли Карол спрямовував її на воду.

За цими балачками, ніхто не помітив, як з протилежного боку печери, вода стиха сколихнулась, наче її потривожили їхні голоси.

– - Я зараз пірну, і спробую знайти для нас шлях. — звернувся, до своїх товаришів, Карол. —А ви, почекаєте на мене тут.

– - Озеро досить велике. – заперечив йому, Теймур. — Самому тобі, буде важко. Ти шукатимеш понад стіною з права, а я пірну з ліва. У двох, ми швидше впораємось.

– - Ти забув про персня. З ним я легко відшукаю прохід. Та я завжди знав, на тебе можна розраховувати. — посміхнувся до вугляра, Карол, і ступив в озеро, витягши на всяк випадок, свого кинджала.

Спочатку, вода сягала йому по коліна, та з кожним кроком, все вище і вище підіймалась, і ось дно зникло з під ніг, хлопець ледь встигли вхопити в легені повітря, щоб не захлинутись. Озеро виявилось дуже глибоким, не так як здавалось на перший погляд, і звідки лилося світло було важко роздивитися. Та все ж світла пляма попереду, одразу привернула увагу чарівника. Несподівано, хтось ухопив Карола за ногу, трохи нижче коліна, і боляче стис. Він озирнувся, і побачив велетенського вугра, що хотів відкусити від нього шматок. Хлопець труснув ногою, намагаючись звільнитись, та тонкі і гострі мов голки зуби, що ними був заповнений рот рибини, лише глибше вп’ялись в тіло. Лише удар кинджала в голову, допоміг чарівнику, але не на довго. З усіх боків до нього наближалось, ще з десяток таких самих істот. Вони кружляли навколо, вичікуючи вдалої миті, щоб напасти, і ось одразу кілька, кинулись на Карола, він ледь встигав відбиватися. Йому забракло повітря, потрібно було піднятись на поверхню, але бридкі тварі, не давали цього зробити. Поверхня озера наче закипіла, від великої кількості вугрів. Це одразу помітили його товариші.

– - Каролові потрібна допомога!— гукнув Капер, і першим побіг у воду.

– - Там, таки, щось діється. — не відстаючи від брата, погодився Плато.

– - Я ж казав «самому буде важко». — підтакнув їм , вугляр, і вихопивши свого короткого меча, теж пірнув.

Івер, ще якусь мить потупцював на березі, та теж побіг за братами-болотниками і Теймуром. Біля Юки, залишився лише Готар.

– - Я, плавати не вмію. — наче виправдовуючись перед жінкою, сказав розбійник. —Я, навіть, глибокої води ніколи не бачив, крім наших гірських річок. Та в них не поплаваєш. І там, в озері, я буду лише зайвим вантажем.

Юка лише здивовано глянула на хлопця, і здвигнула плечима. Вона теж не вміла плавати, і тому добре його розуміла. Та не розуміла, чому він перед нею виправдовується.

А, тим часом, мандрівники, воювали з незвичайним, для себе, і несподіваним ворогом, намагаючись врятувати свого друга, і не постраждати самим. Вода навколо зафарбувалась в рожевий колір, від пролитої в неї, крові. Нарешті вугри відступили, поховавшись десь на дні, під камінням. Важко дихаючи, і відпльовуючи воду, на берег вийшли наші герої. Вони всі були в дрібних подряпинах, що сочилися кров’ю.

– - Дякую, друзі, що вчасно прийшли на допомогу. — обізвався Карол.

– - Нема за що. — відпльовуючи воду, відповів Теймур. — Ще, трохи, і я захлинувся б. Вибач мені, Івере, що я назвав тебе страхополохом, я і гадки не мав, що ти так добре володієш мечем!

Похвала, з вуст Теймура, була для Івера, найбільшою винагородою, і визнанням його майстерності. Бо лише він, весь час, над ним насміхався.

– - Я ще й не так вмію!— гордовито підняв голову, Івер.

Ця, його поза, знову визвала у товаришів сміх. Та , і його самого, розсмішила.

– - Якби ми частіше потрапляли у різні пригоди, то можливо б, швидше пізнали одне одного. — несподівано висловив думку, вугляр.

– - А тобі, мало?— розсердився, на ці слова, Плато. — Мені, взагалі здається, що Богам не цікаво за нами спостерігати, якщо з нами нічого не трапляється. От вони і посилають нам різні перешкоди.

– - Ти правий. — несподівано погодився з ним, Карол. — Та це, мабуть, Боги темряви. Ці тварі, там, під водою, щось охороняють. Можливо прохід, що нам потрібен. А це, значить, що ми рухаємось в потрібному напрямку. Тому, я, спробую ще раз, пошукати нам шлях.

– - Це дуже небезпечно! Краще вирушати всім одразу. — вигукнув Капер.

– - Там глибоко. Не всі зможуть довго затримувати подих. Та і вугри, мабуть, зараз обідають своїми побратимами, так що, до мене їм не буде діла. — заспокоїв усіх, чарівник.

Він знову, повільно, намагаючись не плескати, щоб не привертати уваги підводних охоронців, пішов у озеро. І через хвилину зник під водою. Карол плив, до світлої плями, що помітив ще минулого разу, але так і не зміг до неї дістатися. Він що сили гріб руками, щоб як найшвидше здолати відстань. В голові почало паморочитись. В легенях почались спазми. Йому був потрібен бодай ковток повітря, та все ж він продовжував пливти вперед. Яскраве світло вдарило в очі, він як до порятунку, ринувся до нього. Хлопчина проминув невеликий отвір у скелі, і його разом з водою підняло до гори. Спочатку він не бачив нічого, крім різнокольорових плям перед очима. Карол довго відсапувався притиснувшись до якогось каменю. Та нарешті підняв голову, і завмер від захвату…