Чтение онлайн

– - Ти помиляєшся, це, має значення, я впевнена, він тебе чує. І чують Боги Світла і Добра. Ці, твої слова, обов’язково допоможуть йому там, де він знаходиться зараз, потрапити в краще місце. — ледь чутно прошепотіла Юка.

Та її, почули всі. Теймур підійшов до неї майже в притул:

– - І, ти Юко, пробач мені, за той біль, що спричинили мої, образливі для тебе, слова.

– - Я не серджусь. Я звикла. До мене мало хто ставиться по людські. Та можливо, я того і не заслуговую.

Теймур, від такої її відповіді, спочатку трохи розгубився. Потім, подружньому, обняв жінку, і сказав:

– - Не правда! Заслуговуєш!

Запала, ніякова тиша. Першим насмілився порушити її, Івер.

– - Часто, тут у вас в горах, буває таке страхіття?— запитав він, у Готара.

– -Це перший раз, в моєму житті. — відповів молодий розбійник.

– - Він каже правду. — підтвердила його відповідь, Юка. — Такого, раніше, ніколи не було.

– - Це, Бахтарова робота. Тільки він спроможний на таке злодійство. — зробив висновок Карол. Хлопець навіть і гадки не мав, що між ним і чаклуном з Сулерії, стоїть ще одна сила, набагато могутніша, і страшніша за Бахтара.

Коли мандрівники трохи оговтались від землетрусу, і тих страшних подій, що він спричинив, рушили далі. Та це було зовсім не просто. Тропа була майже повністю зруйнована, і їм, по всяк час, перетинали шлях завали або провалля. Карол вибився з сил, переносячи друзів через ці перепони. Та ще, як навмисне, небо потемніло, і почав накрапати дрібний дощик. Пересуватись далі, було вельми небезпечно, і мандрівники вирішили стати на відпочинок, хоч до вечора ще було далеко. На рівнині, така негода, нікого б не занепокоїла, та тут у горах, де волога не всотується в землю, а стікає вниз, у долину, могла стати дуже небезпечною. Краплі дощу, на камені, зливались одна з одною, утворюючи дрібні потічки. Ті, в свою чергу, зливаючись утворювали ручаї, які несли до підніжжя дрібне каміння і грязь, що збирали на своєму шляху. І коли кілька таких ручаїв зустрічались, то вниз лився потік з води, каменю і мулу, змиваючи все, що не було надійно закріплене, з кожною миттю стаючи все більшим, і не безпечнішим. Та сховатися не було де. Вузька стежина під скелею, була їхнім пристанищем. Вмостилися хто як зумів, підпираючи спинами холодне, вогке каміння. Карол сидів втупившись поглядом у верхівки гір, що майже потопали у низьких хмарах, і бездумно вертів на пальці персня. Юка, що розмістилась поряд, помітила дивні спалахи, від тієї прикраси.

– - Камінь, на твоєму персні, світиться.

– - Що?— не зрозумів дівчину, Карол.

– - Я кажу, що твоя прикраса світиться, коли ти нею вертиш. — відповіла Юка.

Чарівник теж звернув увагу на перстень, та якраз зараз, ніякого сяйва не було.

– - Ти трохи покрути ним, як робив щойно. — підказала дівчина.

Карол так і зробив, і камін почав тьмяно виблискувати.

– - Що то означає?— спитав у хлопця Плато.

– - Ви ж знаєте, що це, не звичайний перстень, а свого роду дороговказ. До цього часу він не подавав ніяких ознак, я навіть трохи забув про нього. Та зараз він, мабуть, намагається підказати нам шлях.

– - А зараз, куди він показує? Шляху ж, немає!— вигукнув, схвильований почутим, Івер.

– - Подивимось. — спокійно відповів Карол, хоч насправді він хвилювався не менше за свого товариша.

Молодий чарівник повільно почав просуватись вдовж стіни, камінь почав виблискувати яскравіше, од же, напрямок вірний. Та зробивши ще кілька кроків, Карол помітив, що перстень притухає. Що це може означати? Хлопець трохи позадкував, і знову сяйво стало яскравіше. Що за маячня? Карол був розгублений, і друзі не знали що підказати. Та знову почувся голос Юки:

– - Можливо, потрібний нам шлях над нами, або під нами?

– - Це цілком можливо, і як я сам недопетрав?— знітився Карол.

Він опустив руку з перснем до низу, ніякої реакції не було, тоді підняв до гори, і прикраса спалахнула таким яскравим світлом, що всі присутні, примружились.

– - Шлях десь у горі!— радо вигукнув чарівник.

– - Ну, і чому ти радієш?— остудив його запал, Капер. — Скеля, майже прямовисна, як ми будимо по ній дертись?

– - Ви, мабуть забули, що у вас є я. — гордовито виступив на перед, Теймур.

– - Ми про тебе, не забули. Та не думаю, що після пригоди, що ти недавно переніс, зможеш лізти. — спинив вугляра, Плато.

– - Ваш товариш, правий. Теймуру, зараз не можна лізти. А я, народився в цих горах, тому і вважаю, що краще за мене, цього ніхто не зробить. — обізвався, Готар.

З хлопцем всі погодились, навіть Теймур не сперечався, хоч і хотів виглядати героєм. Та останні події, і насправді, забрали в нього багато сил.

– - Від дощу, скали стали слизькими. — попередив хлопця, Капер. — Просувайся обережно. Нам би не хотілось закладати камінням, ще одне тіло.

Від цих, його слів, у Юки, мороз пішов поза шкірою, вона зблідла, і трохи не знепритомніла. Плато це одразу помітив, і штовхнув брата під бік, Капер здивовано глянув на нього, а той кивнув в бік Юки, і болотнику, одразу, стало все зрозуміло. Він пошкодував за сказані слова, але їх назад до рота не повернеш.

– - Вибач, голубко, я сказав зайве. – спробував вибачитись, болотник.

Юка через силу посміхнулась, даючи зрозуміти, що вибачення не потрібні.

– - Я зроблю все, як треба. Не хвилюйтесь. — заспокоїв друзів, Готар, і прив’язавши до паска мотузку, почав підійматись до гори.

– - Постривай!— зупинив його, Карол. — Візьми перстень, він покаже тобі шлях.

Молодий розбійник повільно підіймався в гору, перстень на його руці, сяяв рівним яскравим світлом, отже він рухався в потрібному напрямку. Каміння і справді було дуже слизьким. Шкіряна підошва його обувки, раз поз раз, сковзала по ньому. Мандрівники, які стояли в низу, не зводили з хлопця очей. Та ось, Готар зупинився, і гукнув у низ:

– - Тут якась розщілина, досить велика. Коли я стромляю в неї руку, то перстень спалахує!

– - Це означає, що саме туди, нам і потрібно!— гукнув у відповідь Карол. — Закріпи мотузку, і допоможи нам піднятись до тебе!

Готар зробив так, як сказав чарівник. Один за одним, мандрівники піднімались на гору. Навіть з допомогою линви, вони з великою напругою долали цей відрізок шляху. Кожен з них, дивувався, як хлопчина зміг вилізти, тут, на гору, без сторонньої допомоги.

– - Ти природжений скелелаз. — злегка хлопнув по спині, хлопця, Перус, що першим піднявся до розщілини. — Молодчина, на тебе можна покластись!

Ще ніхто , і ніколи, не хвалив Готара. Батько, займався таким ремеслом, що йому мабуть, і самому було за це соромно. Тут було не до похвал. Мати була зашугана постійними сварками, і тому майже весь час мовчала. Інколи, навіть, хлопцеві здавалось, що він нікому не потрібен, і був зайвим тягарем для родини, тому старався з усіх сил довести протилежне. Та навряд чи, це, хтось оцінив. І ось, його похвалили! Він аж почервонів від задоволення, і готовий був гори зрушити. Та натомість, лише пробурчав: