Чтение онлайн

Мілена від хвилювання не змогла вимовити ні слова, лише кивнула у відповідь головою. Вийшовши на зовні Карол підійшов до Хети.

– -- Я не скільки не применшую твої здібності, як воїна. Бо відчув їх на власній шкурі. Та все ж прошу тебе залишитись. Наших подруг потрібно охороняти. Ні Готарові ні Іверу я не можу цього доручити. В них мало досвіду. А решта мені потрібні.

Він з надією зазирнув їй в очі. Острів’янка важко зітхнула, але врешті погодилась зостатись.

Шлях до храму не забрав багато часу. Що було гарного в Містерії, то це те, що пішки майже не доводилось ходити. Лише перелітати з однієї брили на іншу. А з допомогою крилатого товариша і того простіше, лише тримайся один за одного. Та на всяк випадок зупинились подалі, щоб не виказати своєї присутності. Можливо охоронці цариці живі , та і її саму ніхто мертвою не бачив. Просувались повільно, уважно обстежуючи все навколо.

– -- Яка грандіозна споруда!
– -- висловив своє захоплення Івер, коли мандрівники підійшли до самого храму.

– -- Так, високо дертися.
– -- погодився з ним Теймур, але захоплення у його голосі не було.

– -- Зовні, здається, охорони немає. Треба обійти навколо. Може десь знайдемо прохід. Звернувся до друзів Плато. Мандрівники, так само обережно, пішли далі. Дійсно, з іншого боку стіна була наполовину зруйнована. Це полегшувало справу. Фавст злетів угору і обережно зазирнув за мур. Всередині, як і на зовні панувала тиша. Він закріпив мотузку і кинув вниз. Один за одним мандрівники піднялись на стіну, а потім спустились у двір храму. Навколо валялись уламки стін і колон, деякі зовсім перекривали прохід.

– -- Як можна в цьому хаосі відшукати маленьку книгу.
– -- здвигнув плечима Капер.

– -- Треба постаратися.
– -- поплескав по спині брата, Плато.

– -- Може скористаєшся перснем, Кароле.
– -- порадив чарівникові вугляр.

– -- Спробую.
– -- погодився той.

Карол підняв руку і повільно почав обертатися. Прикраса зблиснула. Карол завмер.

– -- Невже показує?--- зрадів, як і всі навколо, Івер.

Мандрівники рушили в тому напрямку. Та несподівано пролунав вибух. Земля під ногами здригнулася. З гори полетіли уламки стіни і храму. Лише дивом нікого не зачепило. Та прохід куди щойно направились мандрівники, завалило.

– -- Ну що ти робитимеш!
– -- ляснув себе по стегну Капер.

– -- Так, ситуація!
– -- підтримав болотника Теймур.

– -- Треба дертися по цим валунам угору, храм завалений не до самого верху. Між дахом і уламками повинен бути проміжок.
– -- порадив друзям Плато.

– -- Я полізу першим, і якщо це так, кину вам линву.
– -- визвався Готар.

– -- Давай хлопче, поки знову не трусонуло.

Горянин спритно подерся в гору. Невдовзі пролунав його голос.

– -- Прохід є, але не широкий. Капер, Плато і Фавст тут не пролізуть. Їм немає сенсу і підійматись.

– -- Добре вони чекатимуть нас зовні. Кидай мотузку.
– -- крикнув у відповідь чарівник.

Прохід дійсно був вузьким. З великими зусиллями друзям все ж вдалось влізти в храм. Вони опинились в круглій залі. Стелю підтримували десять колон. Та жодної цілої не було. Всі вони покрились глибокими тріщинами і могли будь якої миті впасти. В стінах чотири арочних проходи, що вели в інші приміщення. Посередині глибокий колодязь викладений мармуром.

– -- Яка дивина.
– -- ледь чутно промовив Івер.
– -- Навіщо посередині храму цей колодязь?

– -- Пам’ятаєш в Нікелії в палаці Володаря теж був колодязь, і з нього виривалось полум’я. Це Темхус приготував апартаменти для своєї мамаші. Щось подібне будували і тут. Магра живиться мертвими душами поселених в безсмертні тіла. Їх скидають в подібні колодязі.

– -- Який жах. – Івера аж перетрусило, коли він це уявив.

– -- Рушаємо сюди. Перстень указує на цей прохід.--- промовив Карол, і першим рушив в глиб храму, інші слідом за ним. Попереду мандрівники побачили тьмяне світло. Майнула якась тінь. Друзі зачаїлись і приготували зброю. Десь здалеку чулось якесь бурмотіння. Намагаючись не видати жодного звуку вони рушили вперед. Світло ставало яскравішим і ось перед їхніми очима невелике приміщення з кількома палаючими світильниками, які стояли навколо невисокого олтаря. На тому олтарі горілиць лежала людина. Схоже то була жінка. Її довге, біляве волосся хвилями спадало на підлогу. Напівпрозорий одяг ледве прикривав її принади. Чоловіки завмерли. Жінка їх не помічала вона продовжувала щось бубоніти, мабуть це було якесь закляття, розібрати було важко. Вона підняла в гору руки, в них блиснуло лезо ножа. Карол зрозумів що вона хоче себе вбити.

– -- Зупинись. – крикнув він, і кинувся до самогубці.

Та було пізно. Лезо по самісіньку рукоять ввійшло в груди бідолашної. Руки безвольно опали. Жінка була мертвою. Несподівано десь у гору пролунав моторошний сміх. Та цей сміх почув лише Карол. Він підвів очі і побачив її, ту саму жінку яка зараз лежала з ножем у грудях на олтарі.

– -- Вітаю тебе, Кароле. Ти не впізнаєш мене?

– -- Цариця Ная.

– -- Добре коли тебе пам’ятають.

– -- Навіщо ти вбила себе, адже ти здійснила найзаповітнішу свою мрію, отримала тіло.

– -- Що користі з нього, якщо не сьогодні, то завтра тебе розчавить грудою каміння.

– -- Але ж ти сама в цьому винна.

– -- Ні. Це кляті морфіни. Це вони завжди на моєму шляху. Це через них я потерпіла поразку. Ненавиджу їх, і тебе ненавиджу. Я чекала тисячу років і ще почекаю, але все одно помщусь.

– -- Ти віддала свою душу Магрі. Вона не залишить тебе на свободі.

Друзі з подивом дивились на Карола. І Теймур, і Івер знали, що він може розмовляти з духами і бачити невидимих істот, та все одно зі сторони це виглядало дивно. Карол не звертав уваги на товаришів і продовжував розмову.

– -- Всіх хто погодився на угоду, після смерті забирають у Світ мертвих, де володарює Темхус.

– -- Він мені цього не сказав.
– -- голос цариці був зляканим, вираз примарного обличчя теж.

– -- Мені жаль вас, царице. Та я , вже нічим вам не зможу допомогти. Хіба що… Карол замовк наче над чимось розмірковуючи.

– -- Що ти хотів сказати? Ти можеш мені чимось допомогти? Чого ти мовчиш! Відповідай!

– -- Не знаю. Якби у мене було «Першоджерело» я б прочитав з нього закляття, і розірвав зв'язок з темними силами.

– -- Я скажу тобі де книга, якщо ти поклянешся виконати свою обіцянку.
– -- в голосі Наї вже не було погроз, а лише благання.

– -- Клянусь найдорожчим що в мене є. Та часу обмаль. Любої миті можуть заявитися

посланці Темхуса за твоєю душею. Не зволікай.

– -- Треба здвинути олтар. Під ним колодязь, на його дні знаходиться скриня, в ній «Першоджерело».

Нарешті Карол озирнувся на товаришів.

– -- Допоможіть, хутчіш. Треба здвинути олтар.

Друзі кинулись допомагати. Якби тут були Плато і Капер справи б пішли краще, але і самотужки хлопцям вдалось здвинути брилу. Під нею дійсно був колодязь. Взявши одного зі світильників, чарівник поліз в низ. Мечем збив зі скрині замок і відкрив віко. В середині лежала книга. З першого погляду в ній не було нічого особливого. Звичайна шкіряна палітурка, навіть без золотого тиснення. Та все ж з відчуттям внутрішнього трепету взяв Карол до рук «Першоджерело», притис до грудей і швидко подерся на гору, де на нього з нетерпінням чекали друзі. Та найбільш нетерплячою була Ная. Не вспіла з колодязя визирнути Каролова голова, як цариця закричала йому в самісіньке вухо.

– -- Швидше читай, я вже відчуваю їх наближення.

Карол зрозумів кого мала на увазі цариця. Він розкрив книгу. Обережно перегортаючи сторінку за сторінкою, знайшов потрібне заклинання. З його вуст полинули дивні, але прекрасні звуки. Вони наповнили все приміщення, відбиваючись і перекачуючись від стіни до стіни. Навколо привиду Наї засвітилось дивне срібне сяйво. Воно проникало все глибше наче очищувало заблукалу душу. Дві чорних тіні виникли нізвідки. Та пройти крізь те сяйво вони не могли. Нарешті Наїна душа розтанула у просторі. Тіні, як чорні ворони кружляли під стелею, вишукуючи свою жертву, але не знайшовши розтанули. Карол замовк. Навколо запанувала тиша. Теймур схилився над чарівником.