Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
Шрифт:
І раптом дивне незрозуміле почуття охопило кожного з нас. Нам же не треба було вмирати. Ми доживемо і до вечора, і до завтра. Ми житимемо ще багато, багато днів і років. І навряд щоб колись нам довелося вмирати. Ми будемо жити, грати у футбол, потаємно кохати Женю Волосюк, Катрю Крос, Ліду Морайлову, Алю й Валю Вахлакових, Мірель, Вівдю і Мотрю, оцю сестру — прекрасну женщину в білому! Ми будемо рухатися, робити, діяти, бігати, танцювати, співати…
— І ми заспівали.
Високо в прозорий і насичений сонцем простір осіннього неба жбурнув Туровський наш тужний і зухвалий заспів:
Что ты вьешься, черный ворон, над моею головой? Ты добычи не добьешся, черный ворон, — я живой!..Так, ми були живі. І будемо!
Расскажи мне, черный ворон, где по свету ты летал, Где похитил руку эту, руку эту где достал?І ми бачили цю руку. Це була рука Васьки Жайворонка. Тонка, суха, схудла, аж чорна. Чорний ворон ніс її в дзьобі, і ми виразно бачили, що біля ліктя розпеченою голкою випечено, а потім чорним порохом натерто ініціали «В. Ж.»…
Расскажу тебе, невеста, не втаюсь перед тобой — За горами есть то место, где кипел кровавый бой…Ридаючи, схлипуючи й заливаючись сльозами — зухвало і радісно, з відчаєм і вірою, з відчайною вірою в наше довге й нескінченне прекрасне майбутнє життя, — ми йшли й горлали з присвистом і хвацьким прикриком ненависні слова нашої улюбленої пісні:
Черный ворон за горами, там девчонка за морями, Слава, слава, там девчонка за морями!..ДЕВ'ЯНОСТО ШОСТА ЕТАПНА
СМИРНО! СЛУШАЙ МОЮ КОМАНДУ!
Восени тисяча дев'ятсот шістнадцятого року ми почали наш передостанній — сьомий — клас.
Сьомий та восьмий класи — це, безперечно, найгірша пора гімназичного життя. Адже найважче доживати останні роки і дні неволі. Але сьомий та восьмий класи — це заразом і найкраща пора гімназичного життя. Адже вони сповнені юнацьких пристрасних мрій про майбутнє. Університет! Синій кашкет з блакитною околичкою!
Восени дев'ятсот шістнадцятого року два старші класи прифронтових, неевакуйованих гімназій були воєнізовані [238] .
Повідомлення про воєнізацію ми дістали першого ж дня, зразу після переднавчального молебня.
Віднині ми — сотня юнаків, від шістнадцяти до дев'ятнадцяти років віком, сьомий та восьмий класи Н-ської класичної гімназії міністерства народної освіти, — залічувалися першим і другим взводом дев'яносто шостої етапної роти.
Директор стояв на порозі нашої невеличкої рекреаційної зали, яка служила нам одночасно і за «похідну» гімназичну церкву. Він був не в гаптованому мундирі, а в звичайній чиновницькій тужурці, без наполеонівської трикутки, і навіть на руках не мав білих рукавичок. За порогом, позаду директорової спини, невиразно туманіла якась сірувато-зеленава постать. Кінчивши своє повідомлення, директор відступив крок убік і з своєю звичайною театральною величавістю кинув рукою за поріг:
238
… два старші класи прифронтових, неевакуйованих гімназій були воєнізовані. — У книжці «Я вибираю літературу» (с. 68) письменник згадував про цей період: «У трьох останніх класах гімназії був у нас так званий «військовий строй» — як додаткова на час війни дисципліна в курсі гімназичних наук: ми, старші гімназисти, шістнадцяти — вісімнадцяти років, були поставлені під гвинтівку й рахувалися за дев'яносто шостою етапною ротою, відбуваючи відповідну армійську муштру. Марширували, ходили «цепом», окопувались шанцевим інструментом, робили перебіжки «по пересеченной местности», кололи багнетами мішки з соломою, стріляли на стрільбищах по мішенях, вчилися розбирати і складати гвинтівку, кулемет і револьвер «наган». Крім того — уроки армійської словесності. Словом, майже унтер-офіцерський вишкіл: адже по закінченні гімназії всі ми автоматично мали йти до школи прапорщиків. Події революції урвали це…».
— Вот. Честь имею представить, ваш ротный командир, герой и инвалид войны, засим кавалер ордена святого Георгия, штабс-капитан Деревянко. Прошу любить и жаловать!
Штабс-капітан Дерев'янко був вайлуватий солдафон з лінивими очима і обвислими донизу обсмоктаними рудими вусами. Вся його військова амуніція розбовтано звисала з плечей поверх мішкуватого офіцерського кітеля. Штабс-капітан Дерев'янко ступив через поріг і, неголосно закашлявши й подавившися вусом, привітався:
— Здрасте, господа гимназисты!
— Здрасте… здрав-жлам… наше поважання…
Штабс-капітан Дерев'янко подавився другим вусом і трохи почервонів:
— Ну, отвечать ротному командиру мы научимося опосля, а теперича давайте построимся. Умеете?
— Звичайно! Ще б пак! — дещо ображено відгукнулись ми. Три ж роки ми були в «потешных», потім три роки нам викладав сокольську гімнастику [239] поручик Бакрадзе.
Штабс-капітан Дерев'янко трохи соромився. Видно було, що в такому освіченому й високому товаристві, як гімназисти старших класів, йому доводилося бути вперше. Він намагався висловлюватися «вольною» мовою, але це йому погано вдавалося. Підпрапорщик Дерев'янко дійшов штабс-капітанського чину вже за часів війни.
239
Сокольська гімнастика — комплекс гімнастики, розроблений російським лікарем Григорієм Івановичем Сокольським (1807–1886). Гімназисти брали участь в гуртку сокольської гімнастики, необхідної за програмою навчання, крім обов'язкових уроків гімнастики (див. Смолич Юрій. Я вибираю літературу, с. 61).
Ми вистроїлися вздовж стіни й затихли. Штабс-капітан Дерев'янко ліниво й незграбно пройшовся по залі, нудно позираючи повз наші голови у вікно. Його рудуваті козацькі вуса ворушилися невпинно, немов там вовтузилася комашня. Дійшовши лівого флангу, штабс-капітан Дерев'янко враз дзвінко клацнув закаблуками й моторно обернувся «кругом». Чорт побери, але це був уже не він! Де поділася ота лінькуватість, вайлуватість і незграбність? Ноги штабс-капітана пружинили, плечі розвернулися, очі розкидали іскри, навіть кітель рівно й елегантно обтягав його дебелий і мужній, дарма що й опасистий, торс. Ми не встигли кліпнути очима, як на місці вайлуватого зауряд-чиновника стояв уже бравий служака-муштровик, молодецьки підкручуючи бравий вус.
— Господа гимназисты! — скрикнув не своїм голосом штабс-капітан Дерев'янко. Це був металевого тембру голос ротного командира. Ми насторожились.
— Смирна-а-а-а-а! — зарепетував ротний командир.
Якась невідома сила раптом ударила нас ізсередини, випростала, напружила, приклеїла руки до боків і клацнула закаблуками — точнісінько, як ото щойно зробив сам штабс-капітан Дерев'янко. Ми виструнчились і заніміли.
— Ссе пра-во-го флангу на пер-торой расечи-тайсь!
Нас було близько ста, і ні один з нас не помилився. Капітанові вуса лізли вгору від неприхованого задоволення. Фізіономія директора сяяла гордістю, немовбито саме він і навчив нас цієї прекрасної військової муштри.
— Ряды сдвой!.. Ать-два!
Ми виконували перестроювання бездоганно.
— Сомкнись!.. Смирно!.. Молодцы!
— Рад-старат-ваш-скородь!
Нашій відповіді могла б позаздрити навіть зведена рота гвардійських вольнопьорів. Штабс-капітан Дерев'янко обер нувся до директора і чемно до нього відкозиряв. Директор передав йому достойно вихованих юнаків. Фізіономія директора зовсім потопла в щасливих зморшках і радісній слині Навіть сіпнулося його праве плече — правій руці закортіло відкозиряти капітанові.
— Вольно!..
Ми стали «вольно», і штабс-капітан Дерев'янко коротко поінформував. нас, яким чином буде здійснюватися наша воєнізація. Через те, що нам треба було докінчувати нашу гімназичну науку, нам, отже, дозволялося в казармі не жити Ми мали приходити туди лише на навчання: муштра, маршировка, гімнастика, рукопашний бій, гвинтівка, граната ручні прийоми, стрільба, караул. А також і словесність уста ви польової і внутрішньої служби.
Все цс мало відбуватися щодня, окрім неділь, а також церковних свят і царських тезоіменитств. Смирно!