Чтение онлайн

Гел, зрозумівши, що плани Братерства поки що успішно провалились, вирішив рятувати Копроконе від внутрішніх проблем, але мусив запитати згоди пана Варко:

— Пане головнокомандуючий, ви, як друга людина на планеті, можете взяти на себе роль першо"i?

— За підтримки моє"i армі"i, напевне, так, — з хвилину подумавши, відповів Варко.

— От і добре, а то ви мабуть розумієте, безвладдя, анархія і громадянська війна на вашій планеті нікому не потрібні. А ще я пропоную приєднатися не до Коаліці"i, а до Ради, бо відчуваю, що вам таки знадобиться захист, Братерство вам не пробачить сьогоднішньо"i поразки. І я хочу допитати міністра Пантро. Дозволите?

— Ви впевнені, що старійшини Ради дозволять вам захищати мою планету? — стомлено запитав Варко.

Гел закинув неслухняне пасмо волосся назад:

— Впевнений.

Варко запитливо подивився на Коре. Той усміхнувся і впевнено сказав:

— Повір йому, він дійсно знає, що каже.

Рол мовчки спостерігав за початком державного перевороту.

Я піднялась на верхню палубу, наказала Летосу злітати.

Ще потрібно вдягнути щось на себе замість того лахміття, в яке перетворився мій костюм, я з жахом зрозуміла, що навіть не уявляю, у що зараз вдягаються жінки…

Заглянути в сітку новин?.. чи що?.. жах, я останнім часом настільки нечасто буваю на мирних планетах…

А люди живуть, творять, щось змінюють у культурному світі, у моді, врешті решт, а я дичавію з цими війнами і диктаторами, полководцями і придворними інтригами. Я знаю всі новинки в озброєнні на сотнях планет, та не знаю, у що вдягаються жінки на цих планетах, не знаю, які картини пишуть художники, які будинки будують архітектори, які нові книги написали письменники. Час хоча б поновити бібліотеку, я подивилась на книжки, що лежали біля ліжка і на полицях, ось тіє"i синьо"i, що лежить біля ілюмінатора, я навіть не встигла прочитати… І де, врешті решт, мо"i черевики?..

Катер гойднувся, пейзаж за вікном різко зник, екран ілюмінатора заповнило осіннє небо, потім ми увійшли в хмари, як в густий туман, ще мить — і вистрибнули над хмарами. Вони нагадували пагорби казкового краєвиду, а ще мить — і ось катер вилетів у відкритий космос. У цю хвилину я дісталась рубки управління, сіла у крісло пілота під бурчання мого бортового комп'ютера:

— Все сам і сам… Зліт — сам, посадка — сам, ти ще пам'ятаєш, які кнопки потрібно натиснути, аби мене підняти?

Куди все ж таки Гел закинув мо"i черевики, я що, повинна босоніж іти на зустріч з Такароне? Мо"i мокасини втрачені у палаці президента, але ж були ще десь армійські черевики:

— Летосе, ти не бачив, де мо"i черевики?

— Та йди ти зі сво"iми черевиками… Я тобі нянька чи що? Ще в прибиральниці мене запиши… Мушу ще малих роботів контролювати?

Під захистом силового поля Летос був непомітний, його міг зафіксувати тільки корабель, рівний йому за силою, маю надію, що у цьому районі зараз таких немає. Ми спокійно лягли на потрібний курс.

Я віддала керування буркотливому Летосу, хотіла зайнятися собою, та несподівано корабель, що не мав жодного відношення до копроконського кораблебудування, недвозначно виник ледь не перед носом мого катера.

Летос в ту ж мить відреагував словесною композицією з десятка гострих слів (де тільки нахапався тако"i лексики?).

— Зміцнюй захист! — крикнула я, відмикаючи автоматичне керування.

От Зерон щось і дізнався, а дізнається все навіть не повірить що ми не навмисне попсували йому плани по розширенню територі"i. Так звичайно у плани нашого Зерона не входили переговори між калтокійцями і Такароне. Та що йому Такароне, пішак яким ще легше маніпулювати ніж ракірлянськими зрадниками. Тоді чому він намагається мене зупинити? Та тому що я права у сво"iх припущеннях — калтокійці не повинні втручатися у місцевий конфлікт, і це просто залякування. Зерон добре що ти сам не дивишся у цю сторону, добре що ти не бачиш мого катера…

Перший постріл супротивника ми з Летосом зблокували:

— Навіщо ж так відразу? — Шепотіла я, — А поговорити? Ні?.. Не хочете? Даремно. — Я намітила квадрат подій, відзначивши уявні верх і низ, і Летос пірнув униз, під корабель супротивника, готуючи зброю. Я ж бубоніла: — Панове, це ж нечесно, у нас різні вагові категорі"i…

…І мій катер набагато менший, тому противник не настільки маневрений, щоб встигнути за нами. У мене вистрілили, не влучили: — А стріляти ти не вмієш…

Я пролетіла біля борту ворожого корабля. Змела силовою хвилею всі камери і датчики, що були вухами і очами найтійського корабля (на військовому жаргоні ця дія називається «поголити "iжачка»). Силова хвиля пробила захисне поле цього бойового крейсера і осліпила його. Поки вони вмикали додаткові пристро"i, я випалила "iм у діру силового поля. У відповідь постріл навмання, та нас з Летосом зачепило й відкинуло «вбік» і «вниз». Летос відірвався від автоматичного прицілу, пролетів петлею навколо ворожого корабля. Ще пару обертів: — Панове, у вас там систему не заклинило? У нас, напевне, теж усе в нормі. Летосе, ми маємо підійти йому під ніс.

Ворожий корабель оскаженіло плювався лазерними променями у наш бік.

Летос знову зробив петлю навколо найтійського крейсера, не скидаючи швидкості, зніс силовий захист і ще раз вистрілив.

— Є!!! — горлала я.

Велика пробо"iна засяяла у борту ворожого корабля!

— Потрібно влетіти до периметру його носово"i частини і розтрощити рубку управління! — репетувала я собі і Летосу накази.

У нас поцілили силовим зарядом…

Та, на щастя, наші конструктори більш ретельно продумують захист апаратури військово"i техніки, ніж найтійці. Силове поле Летоса пропускає хвилю крізь себе, не послабляючи захисту, а втягуючи енергію вибуху, використовуючи "i"i знову ж таки для захисту — мій корабель тільки трохи повело в бік. Та ніс все ж таки задерся догори, відкриваючи ворогові днище. З того невигідного положення ми рвонули у наступну петлю навколо корпусу найтійця. (У такому поєдинку головне не зупинятись). Добре, що вся апаратура спостереження мого корабля заглиблена у верхній кірідовий покров корабля і вибити "i"i можливо лише з частиною борту.

На останньому віражі, коли ми виконали занадто різкий розворот, я відчула, як ремені безпеки вп'ялись мені в плечі: коли Летос встиг закріпити моє тіло у кріслі пілота, я навіть не помітила.

Тепер я дійсно нічого не знайду ні в рубці, ні в каюті, якщо, звісно, роботи все запобігливо не поховали і не позакріплювали. Хоч бери, та взагалі відключи гравітацію…

Летос використав усі ремені безпеки, що були в кріслі, аби втримати свого пілота (мене) на місці, я сплелась свідомістю з мо"iм кораблем і під час бою відчувала себе частиною його. Я вже не помічала, що знаходжусь у рубці. Тільки бачила величний нескінчений космос і себе, що протистою ворожому кораблю.

З диким вереском, під шалену музику, що "i"i ввімкнув Летос (любить він воювати з музичним супроводом), я на страшенній швидкості зірвала катер у новий віраж, і, облетівши по спіралі найтійський крейсер, різко зупинилась навпроти його носово"i частини. Я навіть побачила його лобове скло.

Під час різко"i зупинки ми з Летосом перекинулись. Та мені здалось, що це перекинувся корабель противника і завис перед нами черевом догори. У космічному просторі все відносно, та головне у бою, щоб співпадала площина:

— Я поспішаю, панове, тому — до побачення. — І ми шмальнули силовим зарядом, а слідом запустили гранати з рідинного металу. Ці гранати у космосі випускають тонкі стріли, які впиваються у борт корабля, розжарюються і сплавляються намертво з обшивкою: — А ви що, панове, сподівались перемогти мене? Поставили захист від лазерних гармат і проникаючих хвиль? А як вам гарний, старий, надійний у війні, перевірений у битвах метал?!

Вибухнуло так, що здалось, начебто я у вічній тиші почула гуркіт. Засліпило очі мені і камери — Летосу, краплі розпеченого металу полетіли у різні сторони, як феєрверк. Ми з Летосом завбачливо дали «задній» хід і впали «донизу» по відношенню до того феєрверку. Останнє завдання — захиститись від уламків.