Чтение онлайн

— Ха! — шаленіла я, — а як вам така зброя? Остання версія. Насолоджуйтесь! Оце я розумію! Оце дійсно улюблена робота!

Найтійський крейсер кружляв на місці, як раптово осліплена людина. Там не залишилось рубки.

Я нібито знову повернулась до свого тіла. Летос вивів над пультом управління фантом людсько"i руки. Я хлопнула по цій напівпрозорій долоні, що була відчутна завдяки силовому полю.

— Перемога! — радів Летос, і я відчула наскільки щасливий мій старий катер.

Потрібно викликати рятівників і патруль: може, хто і вижив. А ще попередити Рола і Гела про ймовірність нападу на Копроконе.

Варко запросив тих небезпечних гостей до свого кабінету на другому поверсі так званого штабу. Гел, сидячи прямісінько на столі, бо його вже дістали ті великі меблі, з портативним комп'ютером на колінах, вивчав відомості щодо кількості і озброєння копроконського війська.

Хіба що чогось у відомостях не було, бо усе, що він побачив у тих документах на моніторі, то це слабкість і застарілість військово"i сили. Звичайно, на планетах Коаліці"i немає армі"i, але там є космічний патруль, озброєний сучасною зброєю і бойовими кораблями у кількості двадцяти двох бортів, що значно перевищує бойові сили копроконського президента. Так ось як… Ракірла виділила Такароне гроші на переформування армі"i а він "iх… кудись не на те витратив. Ось чому він вирішив використати калтокійців. І згодом напевне вирішив що він сам може стати головним у Коаліці"i, щоб не звітуватись. Та були на Копроконе ще якісь дивні дуже засекречені бази на які виділялась лише охорона. І ті бази чи то хранилища до планового перевороту на Ракірлі не мали ніякого відношення, там щось зберігалось на майбутнє, на той час коли планети коаліці"i стануть планетами Братства. Все продумав Зерон, та як завжди забув що життя непередбачуване, а випадок мінливий.

Коре, що нудився, запропонував випити пляшку вина з його колекці"i. Погодились, тим більше походження ціє"i пляшки і "i"i історія могло послужити уроком для войовничих правителів.

Гел взяв пляшку, роздивився етикетку, напис був надрукований мовою длоків, Гел згадав те місто, спалене страшною хімічною зброєю: рідиною, яка вступає у хімічну реакцію з киснем, кисень горить і полум'я по колу розповсюджується доти, доки легка рідина витає у повітрі.

Калтокійці рятували людей у тому місті, гасили полум'я, було пошкоджено два катера, шукали живих, хоча живих залишалось все менше і менше.

Тоді всіма каналами світового телебачення йшлося про наслідки війни. Страшна трагедія викликала небачений резонанс. Непримиренні вороги сіли за стіл переговорів, і підписали акт про мир. Та, звісно, перед тим розлючений Гел пообіцяв правителям воюючих планет, що повільно вдушить "iх обох власними руками, якщо вони не підпишуть ті кляті документи — політики йому повірили. І наступного дня журналісти написали про людяність. А звідки "iй взятись, тій людяності, у черствих серцях закостенілих ділків, що наживались на довготривалому протистоянні.

Гел провів пальцем по запиленому вінцю пляшки, корок ніби сам вислизнув з вінця і впав на килим. Варко вдав, ніби не помітив тіє"i чудасі"i. Калтокієць вдихнув аромат старого вина. І відчув гіркий запах палаючого міста. Та все ж вино було чудове:

— Хай душі загиблих виноділів будуть щасливі у сво"iх наступних життях. — Промовив Гел і зробив перший ковток, після чого передав пляшку Ролу.

— І нехай війна обходить ті планети, де вони будуть народжуватись, — закінчив Рол. Відпив. Подивився на пляшку, повернувши "i"i до вікна. Крізь темне скло, крізь темний напій ніби крізь бурштин, просвічувалась тоненька зірочка світла. Рол віддав ту пляшку Коре. Коре випив і запропонував Варко. Варко узяв ту пляшку, що ніби була символом мирного договору між ним, командуючим копроконськими військами і цим дивним та дуже могутнім калтокійським тан-лардом.

Гел загорнувся у велику куртку Коре, вино і куртка приємно зігрівали. Рол сидів поряд, дивився у вікно, йому не потрібно було нічого пояснювати, лише відкрити думки. Рол думав, зважував і погоджувався с припущеннями Гела. А з боку здавалось, що сидять на столі два замріяні юнаки, один грається з комп'ютером другий про щось просте мріє з відкритими очима.

Коре знав, що у телепатичну розмову Гела і Рола зараз втручатись не можна, тому мовчки тицяв "iх у руки пляшку з вином і насолоджувався спокоєм, як завжди цінним, тому що між боями.

А тим часом Варко займався підготовкою до «м'якого перевороту». Армія була на його боці, та ще необхідно нейтралізувати декілька заповзятих чиновників. Варко викликав у Долину вірних генералів і тих, кому вже не судилось ту Долину покинути.

Коре вирішив зайнятися обідом для Варко і двох сво"iх друзів. Тим більше, Рол майже зростив кістки на його руці, хоча "i"i все ж таки ту руку поки потрібно було поберегти.

Саме в той час я зв'язалась з Ролом і розповіла йому про те, що на мене напали. Він захвилювався, та я пояснила, що бій ми з Летосом виграли і летимо далі цілі й неушкоджені.

«Мусиш бути обережна на Ракірлі,» — попередив Рол.

«Не хвилюйся, знаю, — посміхнулась я, — і виклич свій флот на кордони системи, про всяк випадок».

«Мілено, ти мене дивуєш, — у його думці я почула хіба що не образу, — я не такий дурний, як ви».

Гел, послухавши нашу розмову, зіскочив зі столу і повідомив:

— Все, припущення припущеннями та хочу достеменно знати, що тут відбувається. Я іду розмовляти з міністром. Пане Варко, попередьте охорону в'язниці.

— Думаєш, він щось знає? — запитав Рол.

— Я тут взагалі нічого вже не думаю, — буркнув Гел і пішов до дверей.

Варко зітхнув, дивлячись у спину калтокійцю. Він не звик довіряти кому б то, та про всяк випадок тримав поки свою недовіру при собі.

Гел не встиг ще підійти до дверей, коли до кімнати увірвався Старий солдат, ледь не збив його з ніг і крикнув:

— Пане Варко! Міністр втік! З лідеанськими найманцями!

— А щоб вас! Відчував же… — рикнув Гел і вибіг з кабінету Варко, на порозі повернувся і запитав у Старого солдата: — На чому вони втекли?

Солдат, що йому синець ще нагадував про нічне побо"iще, спантеличено подивився на Гела, потім на Варко, ніяк не міг зрозуміти, чому вчорашній в'язень сьогодні ходить вільно, задає запитання і навіть командує. Варко тихо повторив запитання:

— На чому вони втекли?

— На всюдиході…

— Тоді дожену, — впевнено сказав Гел.

— З лідеанцями впораєшся? — запитав Рол.

— А що, хочеш допомогти? — посміхнувся Гел.

Рол засміявся:

— Ні, я і так тобі допоміг.

Гел кинув на стіл теплу куртку Коре і вийшов. Він знав, що Рол правий, Варко самого поки що залишати не можна, Гел і Рол теж людям не вірили. А на Коре наді"i мало: по-перше, Варко його друг, а, по-друге, Коре дійсно нічого не розуміє в урядових інтригах чи політиці, а загалом то є одне й те саме.

Старий здивовано подивився вслід низькорослому прибульцю, Варко махнув рукою:

— Хай іде куди хоче, а ти візьми половину гарнізону і на літаках прочешіть Долину. Міністра не можна випускати. Візьми ще й мою машину. І ще, Нак уже прилетів?