Чтение онлайн

Варко тихенько потягнув мене за руку, відволікаючи від споглядання. Виявляється запрошує нас зайти до тих дверей до тіє"i неймовірно велико"i зали, де стеля загубилась у сутінках простору. В такій залі можна літати на дельтаплані, чи на гравітаційному скейті, між колонами. І є тут, на підвищенні, навіть трон з дорогоцінного дерева, а на троні у пурпурній, оздобленій золотом, незмінній військовій формі, сидить могутній чоловік з масивним обличчям садиста, та посмішкою канібала, такий собі симбіоз лева і бика, від лева — руда грива, зачесана назад, від бика — масивне тіло і величезні руки, такими руками він напевне може підкови гнути. Канібал привітно нам посміхався, як розбійник на дорозі, і дивився доброзичливо, як людо"iд, поглядом важким, наче сокира ката. Бас незнайомця загримів каменепадом:

— Вітаю екологічну комісію Ракірли. Маю надію у вас не виникне жодних зауважень стосовно екологічного стану моє"i планети.

— І ми вітаємо вас, — чемно привітався Гел.

Той хто сидів на троні криво посміхнувся, як великий змій до маленьких мавпочок. А із тіні вийшла ще одна постать…

Напевне теж еколог.

— Корде Пантро, — назвався той хто вийшов із тіні, стиснувши долоню мого брата як можна сильніше, посміхався він ніби чоловік з реклами, — і звичайно, екологія — це моя сфера, бо я міністр державно"i безпеки. А безпека планети — це і є безпека держави.

Та я погоджуюсь… очевидно десь ці сфери взаємозв'язані… залишилось тільки зрозуміти яким чином копроконці пов'язують державну безпеку і екологію?

— Що б ви хотіли дізнатися спочатку? — він, той хто вийшов з тіні, навіть не приховував зневагу, і його не цікавили наші відповіді. Щось говорив Гелу, посміхався, тиснув руку. Мій брат змусив себе посміхатись у відповідь.

Міністр Корде Пантро — я мовчки вивчала його — кремезний, сильний, стрункий: бойові і больові прийоми відпрацьовує на в'язнях, тримаючи себе у формі. Завжди усміхнений, солодкий, привітний та очі жорсткі. Вважає себе розумним… даремно… він хитрий, і має добре розвинену пам'ять. Він досконалий виконавець з необхідним для показного політика геро"iчно-нахабним апломбом.

А ще думки пана Пантро, і думки того хто сидів на троні виявились блокованими…

Той хто сидів на троні посміхнувся, підвівся і не прощаючись вийшов. Корде Пантро несподівано вибачився і теж пішов з зали. Аудієнцію скінчено.

А Варко повідомив, що нам відведені кімнати і ще що нас запрошено на невеличкий сімейний бал.

Їм тут що взагалі нема що робити: екологічну комісію запрошувати на офіційну вечерю? Навіщо? Невже лише для того, щоб продемонструвати свою показову доброзичливість до Володаря Ракірли? Не вірю…

Велика кімната, застелена килимами, з м'якими меблями, прикрашена незмінними картинами. Двері направо у спальню, більшу половину яко"i займає величезне ліжко. Двері наліво, порівняно вузькі, у ванну кімнату.

Я втомлена, хочу залишитись сама, та в кімнату вихором пахощів, косметики і дзвінких голосів увірвались три дівчини, мали прислуговувати мені і не залишати саму.

Дівчата нависли наді мною, як настирні мамуні. Допомогли зняти скромний сірий костюм (якби вони знали його ціну). Загорнули у великий пухнастий і, що найголовніше, теплий балахон. Я почула декілька компліментів, майже від щирого серця. Виявилось що, для ціє"i планети я надто мала, надто худа, занадто смаглява, і довге кучеряве волосся, зараз немодне і очі занадто яскраві і не популярно сині. А бліді губи — та це ж просто жах, хто ж зараз користується золотою помадою: «Ой, — дівчатка розсміялись, — це ж не помада, це природній колір! Треба ж "iх нафарбувати яскравіше і візуально звузити, бо зараз у моді вузькі губи».

Не розумію, вони що нав'язують мені комплекс неповноцінності? Це така психологія молодих — дави конкурентів? Дурненькі, хіба я "iм конкурент?

Вони щось говорили, коли знімали мірки з мого тіла для екстреного пошиття парадного одягу (маю надію, що це буде не військова форма). Розповіли мені що нині у моді, і жінки тут не носять суконь, тільки широкі шаровари та сорочки різного покрою і довжини. Потім обговорювали кольори і фасони, довжину і оздоблення, аксесуари і косметику, взуття і висоту каблуків… І хоч мене дратував "iх щебет та я змусила себе щось "iм відповідати та посміхатись.

Гел теж потрапив у пастку рук, посмішок, дівочих очей, і дзвінких голосів. І хоча, ми дуже схожі, його зовнішність викликала захват. Для Копроконе він був невисоким, але дівчатам і це, незрозуміло чому, подобалось, вони кокетували одна перед одною.

Гел дійсно гарний, молодий (на вигляд), хлопець зі струнким, гнучким тілом, широкими плечима і незвичною хижацькою грацією. Обличчя, як у дикого кота з вузьким підборіддям і помітними вилицями, трохи видовжене, гладенька шкіра, гарний невеликий ніс, наче дитячі чіткі губи, та довге чорне хвилясте волосся майже до середини спини. У ньому гармонійно поєднанні досконалість тіла і надзвичайно сильний дух. Гел знає, про що думають ці дівчатка, відомі "iх відчуття і почуття, та найпотаємніші дитячі мрі"i, вони маленькі, смішні і на"iвні.

Під вечір дівчатка допомогли мені вдягнутися у синій шовковий, як вони стверджували дуже дорогий костюм. Я намагалася бути привітною с мо"iми дівчатками і навіть посміхалась коли вони підвели мене до дзеркала. З острахом оглянула власне відзеркалення, спочатку на сорочку, що виблискувала напівдорогоціними камінцями, потім на широкі зручні так само оздоблені штани, і чомусь мені сподобався цей екзотичний одяг. Добре що вони не наполягали на макіяжі, а зачіска нормальна, дівчата заплели мене, і ніяких хімічних закріплювачів на щастя не використовували. Та була і неприємна пілюля, вони взули мене у босоніжки на високих, дуже високих підборах, ходити на таких все одно, що на ходулях.

Коли за напи прийшов супровід я пішла за ним під схвальними поглядами мо"iх копроконських дівчаток ніби по слизькому канату.

У коридорі побачила брата, його вдягнули аж надто презентабельно, у чорні штані, біломий гольф і довгий камзол, оздоблений сріблом. Мушу визнати — чоловіча мода на цій планеті мені подобається більше, ніж жіноча. Довге волосся Гела заплетене у косу, і зараз він виглядає ще молодшим. Особливо коли побачив мене на тих підборах-ходулях і ледь стримав сміх.

Камердинер привів нас до кругло"i обідньо"i зали високу стелю яко"i підтримували скляні колони. Столи були розташовані великим колом навколо фонтану. Вода з фонтану розтікалась потічками, та не витікала за передбачені проектувальником межі. Посеред фонтану — скульптурна група міфічних жінок з чашами життя і смерті, водяні стрічки миготять в заданому ритмі, як ноги невтомного танцюриста. Вода лилась і по скляним колонам. Усе виблискувало і миготіло як камінчики на мо"iй сорочці.

Гості зібрались, звучала гарна мелодія, столи були накриті, погляди присутніх прикипіли до нас. Солідні дами і молоді дівчата споглядали на мого брата, ніби він був ідолом, тепер я стримувала посмішку.

Ми зайшли до тіє"i зали як до клітки з динозавром хижаком, поміж ті тихі розмови яскравих пані в блискучих прикрасах, і бубоніння елегантно вдягнутих чоловіків, легке брязкання столових приборів, шелест шовку і атласу, поміж те що називалось вищим світом планети Копроконе…

Представники вищого світу планети Копроконе ніби королі усьго світу велично зайняли належні місця за столами. Я побоювалась, що головною стравою станемо ми, та це була дурна думка, так, звичний чорний жарт.

Звичайно ми для них не "iстивні… Та вони того не знають.

Цікаво було поспостерігати за верхівкою планетарно"i спільноти, зрозуміти суть "iх посад, обов'язків, ролей, знань, та насправді, вони були лише виконавцями, знали те що "iм належало знати.

Якби мо"i копроконські дівчатка відчули про що я думаю, здуріли б від моє"i заполітизованості. Та чому я думаю про тих розмальованих дівчат?

Нас, як гостей, запросили сісти напроти велично незнайомця з тронно"i зали, між міністром екологічно"i безпеки Корде Пантро і Варко.