Чтение онлайн

Варко сидів біля мене, ніби опікувався, і поряд з ним мені було спокійніше.

Поруч з Гелом сидів Пан Пантро. Він напевне мав намір підпо"iти мого брата, тому постійно підливав до його високого бокалу вина, та запрошував випити. Не забував посміхатись мені, і рекомендував різні страви, розповідаючи про кулінарні таємниці своє"i планети.

Варко вивчав нашу поведінку, вираз облич, та йому ніби і неприємно було бачити кпини і підступні вибрики міністра стосовно гостя. Чи він того міністра всього лише ненавидів від щирого серця.

А навпроти нас сиділа, молода, гарна, нафарбована, як лялька, жінка міністра вона загадково посміхалась, до мого брата, як хижак до потенційно"i жертви. І це не подобалось міністрові.

Які у них взаємні почуття, готові вчепитись у горлянки одне одного лише головний хижак подивиться у інший бік, на інших добрих підданих.

Одні страви змінювались іншими, обслуговування вишколеною челяддю непомітне і ненав'язливе. Печене м'ясо з кислими фруктами, салати з яскравих схожих на квіти овочів, риба в соусах і без соусів, вино, беркг, все як завжди — найкраще для влади.

Розмовляти гості почали голосніше, сміятись нестримніше, гумор набирав непристойного відтінку… Час закінчувати вечерю, поки в присутності гостей, хазя"i не почали розпатякувати таємні плітки і державні секрети.

Той, хто вітав нас у тронній залі — пан президент, поклав на стіл серветку, підвівся і ліниво, ніби лев ягня на вечерю, запросив Гела йти за ним. Мій брат збентежено посміхнувся, як наляканий школяр, підвівся вклонився шановному товариству і пішов за президентом як на заклання.

Варко не зводив з мене очей, я розгублено подивилась йому у вічі, він посміхнувся як дитині, підійшов і галантно кивнув на свій лікоть, як на останній прихисток. Я відразу ж вчепилась у той лікоть, на тих підборах мусила мати за що триматися, а він повільно повів мене до тронно-танцювально"i зали. Там пан Варко зупинився біля невелико"i групи пишних дам і попрохав "iх, щоб вони були до мене ласкаві, аби я не почувалась одиноко серед незнайомих мені людей. А я б залюбки залишилась під опікою Варко. Але цей серйозний чоловік займався тільки серйозними справами.

Пані сприйняли мене як мале пухнасте звірятко, я почула декілька нетактовних компліментів. Вони посміялись… згадали, що я теж умію розмовляти, почали мене питати як маленьку дівчинку:

— А правда, що Рада змусила Коаліцію прийняти закон про те, що чоловіки не мають права обирати собі дружину, а тільки відповідати жінці, коли вона запропонує одружуватись?

Ці вже мені чутки…

— Звичайно ні, інформація неперевірена і неправдива, — з серйозним виглядом відповідала я, — Рада не має впливу на соціальні закони планет, якщо, звичайно, вони не жорстокі до громадян. — Напевне, я відповіла аж надто складно, на мене подивились, не розуміючи, чи то тваринка заговорила, чи то вона робить вигляд, що розумна?

— А хіба неправда, що правління Ради впливає на всі рішення Коаліці"i. І у майбутньому не буде ні королів, ні президентів, тільки намісники Ради? — (завчена фраза, старанно вимовлена), це розумне запитання від розумно"i дружини міністра — пані Пантро.

Я цю даму добре запам'ятала — достойна жінка достойного чоловіка.

— А хіба Коаліці"i забороняють вийти із складу Ради? — збила я "i"i з пантелику зустрічним питанням.

Пані заговорили всі разом, ніби кудахкали курки у курнику. І навіть погодились зі мною що Коаліцію Рада не контролює.

Про нюанси я мовчу.

— А чи правда, що зейди влаштовують напади на кораблі і продають людей у рабство на середньовічні планети? Дикунам?! — ця допитлива молода жінка, дружина міністра внутрішніх справ. Які у не"i були перелякані і здивовані очі, коли вона ставила мені те запитання.

А я думала про те скільки невинних пасажирів та жителів далеких планет, чи мирних тедролів потрапили на Копроконе без згоди у трюмах работорговців.

А в чому, скажіть, жах? В лицемірстві, панове, жах… Середньовіччя правдиве, хоча й жорстоке в сво"iй дитячості, якщо там узаконене рабство, то вони не кривлять душею — такі звича"i. А Копроконе вважає себе цивілізованою планетою, і таємно скуповує невільників, вважаючи, що ніхто не помічає. Але, вибачте, ніякий космічний пірат не зберігає таємниці свого партнера, чутки при космічних швидкостях розлітаються у Всесвіті. І чоловік ціє"i красуні теж мабуть має відношення до торгівлі людьми. Та відповідала я коректно і абстрактно:

— Я чула що космічний патруль бореться з піратами, та занадто великі територі"i…

Пані знову заговорили всі разом:

— Як так можна?! Хіба работоргівля не заборонена?! Ганьба патрулю, що не виконує сво"i обов'язки! Потрібно всі сили кинути на боротьбу з піратами! І чому ця Рада не запропонувала калтокійцям розібратись з нахабними піратами?..

І ні з того ні з сього змінили тему:

— А чи правда, що на багатьох планетах Коаліці"i жінки ходять вулицями міст голими?

Прес-конференція якась… Та це питання жінок цікавило більше ніж космічна работоргівля..

Я зітхнула і відповіла:

— На планетах Світу різні закони. Жінки тих планет дуже б здивувались вашим звичкам загортати тіло, дароване богами, в одяг, а інші жінки на інших планетах закривають навіть обличчя, не згадуючи вже про інше. Всі ці звича"i пояснюються кліматом чи вірою, і всі логічно виправдані.

Мо"i дами замислились, а мислити "iм важко. Чи я занадто прискіпуюсь до цих придворних жінок? Жінки патріархальних планет мусять бути розумнішими від розумних, багато з них приймають рішення замість сво"iх показних чоловіків, правлять тихо і непомітно, як сірі кардинали. І я закинула "iм в голови спокусливі думки:

— А є такі планети, де головна і сильна стать — то жінки, а чоловіки виховують дітей і займаються хатніми справами. Буває, що у жінок по декілька чоловіків.

Мо"i пані ахнули, повеселіли, почали мріяти, запитувати, я ледь встигала відповідати.

А закінчили чомусь розмовою про мого гарного брата, з яким ми так схожі. Звичайно, ми ж близнюки.

— У нього є дружина?

— Немає.

— Чому?

— Ще не закохався.

— Навіть ні з ким не зустрічається?…

— Вибачте не знаю, запитайте у нього самі.

— Дівчинко, а ви вже бували у такому товаристві? — старша велична дама ледь не погладила мене по голові.

— Ні, єдиний мій бал називався випускний з вищого учбового закладу.

Вони сміялись над моєю кмітливістю, на"iвністю і юністю. Та мо"i дами були переконані, що, на жаль, розумницям важко знайти себе у житті (мають на увазі вийти заміж).

Мене врятували, перші акорди музики. Величезна, яскраво освітлена зала наповнювалась танцюючими парами, вони кружляли по блискучому паркету, що, як скло, відображав людські фігури, силуети і яскраві кольори пишного одягу. Чомусь мене запросив до танцю Корде Пантро, від нього і від його думок неприємно пахло. Він мене вивчав. А я мусила йому посміхатись…