Ніч, цикади, любов і жасминовий цвіт.Каравели шурують в похід.Триста кращих іспанських леззабирає з собою Кортес.(Ах, Кастилія — порт вночі,чорні очі і білі мечіі мадонні по три свічі.)Авантюрник зухвалий чи бог —не дізнається вже ніхто.Просто триста найкращих шпаг —до плеча — плече — і аншлаг.(Ах, Кастилія — плач гітар,королевина падає шальі толедський прямий удар.)Перші котви, що кинуті в тихий прибій,як матроси на груди повій.І нехай залишається міт:Монтесума, Кортес, похід.(Ах, Кастилія — порт вночі,чорні очі і білі мечі імадонні по три свічі.)
Прелюд
Поволі прийдуть крізь вечірні вогніпрекрасні руки коханихі, ніби ледь чутне зітхання,торкнуться мене в тишині.І, може, відкупиться ще по весніза те, що я так не до речілюбив ці тоненькі плечіі милих обличчя ясні.За те, що на склі силуетизима малювала тривожной долоні просили вельможнихснігів.
Прозорий ранок
Все погубити і все забути —в сум’ятті, у дощах, в маю,і закохатись в середині лютогоу безборонність твою.Вічність і тиша. Двері на вулицю —навстіж, і навстіж, і — ранок.Будинки — ясні, як вулики,в плетиві ліній духмяних.Маєстатичність і шепіт, і барви,врешті, з великих містлиш кораблі назавжди відпливаютьв білий чаїний свист.
БІЛЯВКА
1. «В той час, коли осінь…»
В той час, коли осінь,коли листя і клоччя газетшарудять цілу ніч у порожніх скверах,ми стаємо жорстокіші,а наші почуття —глибшимиІ не треба нікого винуватитив тому, що все минаєі що день за днемрозкидає все далі нас:біг — це закон вулиці.Наче бджолиний віск,танемо ми у пальцяхтлуму її строкатого.
2. «В цьому парку…»
В цьому парку,на його рівних затемнених алеях,ми відчули, що десь позаду осіньмости засипає важким дощем.Міліцейський ліхтарикна мить вихопив із темрявидивний візерунок кленових гілокі літню естраду,по коліна заметену листямІ знову осіньзаглушила затихаючі крокиостанніх людей,що пройшли повз нас тієї ночі, —двоє патрульних з вівчаркоюі низький дощ,що починавсябіля сирецької телевежіі врешті зовсім затулив її вогні.
3. «Я люблю тебе…»
Я люблю тебе,тому що все змішалося —і вітер хитає руді поїздипо всій країніз кінця в кінець.І все жз того, що мене оточує,я люблю запах твоїх парфуміві вулицю, якою ми йдемо,люблю робити тебе щасливоюі розуміти раптову ніжність твого тіла,люблю наші прості і точні слова,що означають предмети,яких ми торкаємось,музику для танців і спогадіві посмішки друзів,які кажуть, що нам пощастило.Але інодія зустрічаю тебевже лише випадковов натовпі,серед парасольок і вологих плащів,зупиняю,слухаю твої докориі запрошую разом провести вечір,і згодом,залишившись наодинці,ми замовкаємо,тільки півколамипадає світлона наші обличчя.
4. «Настає мить…»
Настає мить,коли я виходжу з роботиі ти чекаєш на менена лавочці біля театру.Біля тебе затишно,як десь у гірських лісах,коли курить багаттяі тихо шелестить річка.Я опускаю обличчяв комір светра,і день,витриманий на каві і цигарках,сварки і втомапотроху забуваються,а натомістьвулиця наповнюється кольорами осінньоговечора,золотим світлом твого волоссяі шепотом твоїх губ,теж поки що трохи втомлених,але вже радих нашій зустрічі.
ВЕЧІР У ПЕРЕДГІР'Ї
1. «Волосся твоє, розсипане на плечі, впало…»
Волосся твоє, розсипане на плечі, впало повільно,руки мої — заплутані в світлому шумовинні.Станція, тіні химерні і шарудяве листя,вітер хитає голос, мов гілочку кипариса.Будинків пласкі покрівлі і гори Чор-Беду бачу,і в темному силуеті дороги тебе десь бачу,і в кам’яному місті білі замети бачу, колії,всипані листям, за мінаретами бачу.Ніч — наче відблиск вогню, що в зіницях твоїх палає,стукіт коліс змішався з вогниками кав’ярень.Двері відчиню. Ввійду. Сонце далеких маєв,наче візок в долині, з-за куряви випливає.Але дорога — дорога. Кинуто все на вітер —запах твого волосся, осінь, поземка, вітер.Кіптяві столи в чойхонах, і обережний вітерпостаті наші гойдає, обрії, вежі, вітер.
2. «Тут, де запах диму…»
Тут, де запах димузлився з запахом мокрої підлоги і столів,чай підношу до губ, і гаряча вода створює затишок.І тоді приходять спогади.Двері чойхони відчинені,люди заходять, наче довга мелодія гір,де з усіх можливих самотностейвибирають самотність дороги,коли на узбіччях накриті ряднами віслюкитягнуть возики на дерев’яних колесах,наче іде крізь нічобоз македонських фаланг,загублений в присмерках Паміру.В очі лягларудувата тінь навколишнього безмежжя.Починаю любити ці гори і бачу,як дощ малює на склі твій образ,наче крізь туманчервоні дахи містечка проступають.Повільно виходимо.Голоси, як продовження дощу,котяться між стінами ущелини.
Колообіг (в старому Києві)
Звіздаста ніч — мов келих повний,і передмістя — вічна тайна.Швидкі, як тінь, варязькі човниледь линуть хвилями Почайни.В княжної губи геть несмілі,слов’янські думи — тьмяно чорні.О пів на першу в понеділокрусяві вершники сідлають коні.
КАВ'ЯРНІ
Цикл
1. Кав'ярня на вулиці Паризької комуни
Квітень,повітря — дзвінке, як скрип кочетів,і вітерзнімає куряву над асфальтом,ніби водапіниться під зеленими веслами.(Ця кав’ярнясхожа на альтанку в сосновому лісі,яскраво освітлену сонцем.)Сісти на підвіконня,поставити поруч чашку з кавоюі згадуватипрозорі вулички Подолу,де трамваї плавно вистукують на коліях,виїжджаючи з ранкового сонця,наче розповідають,як повільно перезаряджали карабінисірі від утоми хлопці,яким велика ідея Франціїнаказала: «Вперед, діти!»