Чтение онлайн

що пазурами уп'ялися в душу.

Кричи, благай - епоха та глуха.

Поет припав до папиних пантофель.

Страшний суфлер підказує: ха-ха!

Мені не смішно. Я ж не Мефістофель.

"У жадобі ідейної висі..."

* * *

У жадобі ідейної висі

зіп’ялись на словесні котурни

і шпурляють недокурки мислі

у невпізнані прірви, як в урни.

Бідні лицарі коньюнктури!

Ви ж забули істину просту,

що найвищі у світі котурни

не замінять власного зросту.

"Літературна газета", 26 січня 1962

"У запічку гномик плямкає"

* * *

У запічку гномик плямкає.

Цвіркунчик завів руладу.

Тихенько цокнула клямка —

Бабуся іде із саду.

Глуха сінешна акустика.

За лиштву чіпляються айстри.

Бабуся скидала хустку

І ставала біла, як айсберг.

А я, діждавшися мужньо,

Не зводжу з неї очей.

А хатка, як біла мушля,

На самому дні ночей.

Жаринка в печі зачаєна,

Сніпка перевесло туге…

Таке все тоді звичайне,

Таке все тепер дороге.

"У Корчуватому, під Києвом..."

* * *

У Корчуватому, під Києвом,

рік сорок другий, ожеледь, зима.

Рябенький цуцик п’ятами накивує.

Знічев’я німець зброю підніма.

І цілиться. Бо холодно і нудно

йому стоять, арійцю, на посту.

А навкруги безсмертно і безлюдно,

бо всі обходять німця за весну.

Лишає мить у пам’яті естампи.

Ворона небо скинула крильми.

Вже скільки снігу і подій розтануло

там після тої давньої зими!

Вже там цвіли і квітли незліченні,

вже там і трасу вивели в дугу.

...А все той німець цілиться знічев’я.

...А все той песик скімлить на снігу.

УКРАЇНСЬКЕ АЛЬФРЕСКО

Над шляхом, при долині, біля старого граба,

де біла-біла хатка стоїть на самоті,

живе там дід та баба, і курочка в них ряба,

вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,

і вишні чорноокі стоять до холодів.

Хитаються патлашки уздовж всії стежини,

і стомлений лелека спускається на хлів.

Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.

А потім довго-довго на призьбі ще сидять.

Я знаю, дід та баба - це коли є онуки,

а в них сусідські діти шовковицю їдять.

Дорога і дорога лежить за гарбузами.

І хтось до когось їде тим шляхом золотим.

Остання в світі казка сидить під образами.

Навшпиньки виглядають жоржини через тин…

"У марафона вломилась нога"

* * *

У марафона вломилась нога.

Зупинятися час і подумати.

Ця дорога мені дорога, —

зупинитися, кажу, час і подумати.

Хай назустріч відкритим ротам

Хтось виносить на грудях стрічку.

А у мене фініш не там,

навіть зовсім в іншому напрямі.

Перетерла душа всі віжки.

Йти по колу — не мій маршрут.

Я зійшла з бігової доріжки,

моя доля — бігти не тут.

Це ж не спорт, щоб до впаду мчатися,

не пробіжки і не турне.

І чого б то я ганялася за сучасністю?

Нехай вона мене дожене.

1963

«Мадонна перехресть», 2011 р.

"Умирають майстри"

* * *

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.

В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.

А підмайстри іще не зробились майстрами.

А робота не жде. Її треба робить.

І приходять якісь безпардонні пронози.

Потираючи руки, беруться за все.

Поки геній стоїть, витираючи сльози,

метушлива бездарність отари свої пасе.

Дуже дививй пейзаж: косяками ідуть таланти.

Сьоме небо своє пригинає собі суєта.

При майстрах якось легше. Вони — як Атланти.

Держать небо на плечах. Тому і є висота.

"У мить натхнення Бог створив Сицилію"

* * *

У мить натхнення Бог створив Сицилію.

Створив її із каменю суцільного.

В чоло поцілував, перехрестив

і на долоні в море опустив.

"У наших лісах блукають вже інші люди"

* * *

У наших лісах блукають вже інші люди.

Вони нас не знають. Це будуть вже їхні ліси.

Життя непоправне. Його фінали й прелюди