Чтение онлайн

руда, як сонце, дівчина Жаклін.

Це теж любов, душа, як на дотації.

Затишний дім, не все ж і кабаре.

Було життя як вірш без пунктуації,

а смерть поставить крапку і тире.

І знов один. Заплатять гробокопам.

Розійдуться. Ні віршів, ні видінь.

І над останнім у житті окопом —

лиш тінь Марії, тінь Марії, тінь...

"Літературна Україна", 13 червня 1967

ТІНЬ СІЗІФА

В корчах і в кручах умирають міфи.

Чугайстер щез. Покаялись нявки.

І тільки ми, подряпані Сізіфи,

тябричим вгору камінь-рюкзаки.

Руді стежки роз’їдені дощами.

З крутих плаїв зриваємся, йдемо.

У сьоме небо вийдемо з гущавин,

задавлені гранітними трюмо.

Цей мисник днів – мальовані тарелі,

ця тінь Сізіфа – потойбічний гість,

в столицях меду, в райдугах форелі,

у гіркоті покинутих обійсть.

Ми – гості бджіл. Посидим па бенкетах,

у кріслах пнів, на покуті проваль,–

Попович Женя, Мефістофель в кедах,

і мавки в шортах. І моя печаль.

І тінь Сізіфа, тінь тії печалі,

горбата тінь, трагічна тінь сторіч.

Лілові хмари іван-чаю

пливуть над прірвами у ніч…

Тут буде твердо душу відіспати.

Сидить Сізіф і журиться, біда.

І п’є за нас шампанські водоспади

потік гірський, веселий тамада.

Я знаю, важко. У твоєму віці.

Либонь, я знаю, що й подумав ти:

“Вже краще йти до Бога пасти вівці,

ніж на Вкраїні камінь цей тягти”.

Ще крок, Сізіфе. Не чекай на оплески.

Для глядачів тут сцена закрута,

де чорний беркут з крилами наопашки

хребет землі до сонця поверта.

А ми йдемо, де швидше, де поволі.

Йдемо угору, і нема доріг.

І тінь Сізіфа, тінь моєї долі…

І камінь в прірву котиться з-під ніг…

"Ті, що народжуються раз на століття..."

* * *

Ті, що народжуються раз на століття,

умерти можуть кожен день.

Кулі примхливі, як дівчата, —

вибирають найкращих.

Підлість послідовна, як геометрія, —

вибирає найчесніших.

В’язниі гостинні, як могили, —

вибирають неприборканих.

Криваві жоржини ростуть над шляхом у вічність.

Тріпочуть під вітром короткі обривки життя.

І тільки подвиг людського духу

доточить їх до безсмертя.

"Літературна газета", 26 січня 1962

"Той любить Фанні Брон, той любить Беатріче"

* * *

Той любить Фанні Брон, той любить Беатріче,

Лауру, Ганську або Наталі.

Коштовні імена на бархаті сторіччя!

Немеркнучі зірки на обріях землі!

О, скільки взято нот і списано паперу!

Шкода, як ореол не держиться чола.

Коли безсмертя впало на Ликеру,

вона якраз по бублики ішла.

"Той, що створив нас, був дуже розумний"

* * *

Той, що створив нас, був дуже розумний:

ввімкнув нам тільки ближнє світло свідомості.

Мчимося по космічній трасі, так і не знаючи, —

а що ж там в кінці Чумацького Шляху?..

"То рік Щура"

* * *

То рік Щура,

то Тигра,

то Дракона.

Мигтить життя в калейдоскопах Вічності.

Я в Твоїх очах надрукована

таємним шифром Твоєї ніжності.

ТРАВНЕВА ГІЛКА

Не було ніякої умови —

випадково зустрічались скрізь.

А скажи, що це невипадково, —

дівчина образиться до сліз.

Вештались по вулицях широких,

хитрували, здовжуючи путь,

та боялись навіть ненароком

лагідніше глянути, зітхнуть.

А коли ішли повз огорожу,

де буяла яблуня в цвіту, —

недріманну знехтував сторожу,

хлопець розігнавсь у висоту.

Умудрився дуже обережно

найніжнішу гілку відломить,

щоб зробилось тихо і безмежно,

щоб нічого вже не говорить...

От і все. А сумувать не треба.

І не варт мінитись на лиці,

коли в травні раптом біля тебе

пройде хлопець з гілкою в руці.

«Вітрила», 1958 р.

ТРАМПЛІН ДЛЯ СОСЕН И СНІГІВ

В кишені був квиток. А снігу по коліна.

Ходжу на лижах майже як пінгвін.

Але вдесяте падаю з трампліна.

Ідея фікс — узяти цей трамплін!

Він був крутий, він був гора горою,

він був магніт, котрий мене притяг.

І те, що зранку починалось грою,

під вечір стало справою життя.

Узять трамплін! І з’їхати, як Сольвейг.

Як з крижаними крилами Ікар.

Для себе. Для снігів оцих. Для сосен.