Є інакший вихід — іти в науки,як вожді в народ, тасувати книги,і якщо бракує під боком суки,тобто дівки, з якою маєш інтриги,і якщо твердий твій духовний стержень,і якщо спроможний магічний корінь,то можливим є потік спостережень,відображень, вражень і перетвореньголови твоєї з дурної на мудру.Все залежить від якості зосереджень.Цю кабалу знань, як небесну пудру,головне приймати без застережень.Я, скажімо, дізнався, що таке вірші.Це — не рани слів, що пахнуть волого,і не ритми снів, як гадають інші,і не поле битви з єдинорогом,а молитви до Когось, Кому не віриш,і тому вони мусять бути нудними,але чесними. Вірші — це як офіридля богів, котрі згордували ними.Я також дізнався, що вчасно требарозпізнати чорта, його гримасу.За контакти з ним тут ламають ребра,але від контактів немає спасу.
8. «Розкошую тут, як фалос у лоні…»
Розкошую тут, як фалос у лоні,у тутешній культурі — від ахів до схлипів.Це немов без фраку бути в салоні,де товчеться безліч розкішних типів,переважно з Півдня, із малоросів,про яких тут знають із анекдотів.Загалом їх тут мають за ескімосів,папуасів тобто, за ідіотів.Але є й між них фигури вагомі,що змогли сяйнути чемно і вчено.Феофан Прокопович, відомий гомік,Розумовський-старший, відомий тенор,чи, скажімо, Гоголь або Гребінка,і якщо полізти вглиб коронацій, —Катерина Друга, відома жінка,тобто курва, сприяла зближенню націй.Я дізнався тут про темні чи явнімахінації з духом. Це схоже на пляму.І настільки тут усі православні,що я врешті схиляюся до ісламу.Вже обдурено тисячне покоління,це природно й не надто великий гріх їм.Я дізнався, що ми з одного коріння.Себто Київ колись так само був їхнім.
9. «Мандрувати тут у середньовіччя…»
Мандрувати тут у середньовіччя —все одно, що за князем повзти обозом.Тільки знай дивися в кожне обличчя:ці хлопаки описані ще Ломброзом —щось таке злочинне, таке причиннепрозирає з їхніх сумирних писків.В них минуле каторжне, судочинне —словом, вони схожі на василісків.Осінь — це дорога кудись на північ:на деревах спалах марніє, гасне.Тут інакший час і не діє Гринвіч,але ти мандруєш. Буття прекрасне,хоч темніє швидше, аніж повсюди —що чорніше небо, то ближче до хана.Ці місцеві вбивці не зовсім паскуди:їм важливий сам принцип — не кров, не рана.Князя можна забити, скажімо, в лазнічи мечем на сходах, або на ловах.Тут ліси сприятливо непролазні —кількість мертвих полічиш лише по вдовах,на деревах всохлих, яких, щоправда,значно більше — з таким гілляччям калічим,ніби хтось крізь них невблаганно падав.Тут усюди пахне середньовіччям.
10. «Україна ж — це країна бароко»
Україна ж — це країна бароко.Мандрувати нею — для ока втіха.І тому западає спокуса в око:зруйнувати все. І скільки б ти їхав,бачиш наслідки: мури і житла хворіще, мабуть, від турків. І п’ятикутнізнаки. З криниць повтікали зорі,тобто їх нема, криниці відсутні,але є сліди, і це дозволяєподавати прогноз у вигляді вірив неминуче. Тому що наша земля єчимось більшим, аніж сорочка для шкіри.Це підпільне бароко влаштовує опірі цвіте шалено навіть в уламках,хоч забуто нас і мовчать в Європі.Катувати зручно в палацах, замках,а в каплицях тісно. Тому каплиці —це найперший крок углиб України.Мені видно все з чужої столиці.Все на світі можна підняти з руїни,крім живої крові, як ми вже знаєм.Напиши, чи всі живі і здорові.Чи літають ангели над Дунаєм,чи дощі у Львові, чи досить крові.
11. «Взагалі ж я не проти помандрувати»
Взагалі ж я не проти помандрувати.Не тому, що не син землі своїй рідній,а тому, що корисно ночуватито в півкулі західній, то у східній,зупинятися в лісі або в готелі,заглядати в мапи, всілякі схеми,визначати азимут у пустелі(головне — завжди пам’ятати, де ми),по найтбарах шастати, галереях,купувати колу, жувальну гуму,розумітись на вантах, себто на реях,на циганах, євреях. Загальну сумувитрачати легко на квіти примам,герцогиням, курвам і телебомбам,і любов читати у них під гримом.У містах, де площі півколом, ромбом,наслухати під арками ритм елегій,розрізняти, де тойота, ямаха,понад Райном пити райнвайн під реґґі,на Багамах молитись до Бахуса, Баха,всюди слухати й Моцарта, і до Богапромовляти з різних церков, соборів.Мрія ця духовно убога.Це я, певно, знову захворів.
12. «А тим часом я мандрую Москвою…»
А тим часом я мандрую Москвою,де метро трагічне і стратегічне,що не є такою вже і лафоючи халвою (слово яке магічне!),адже це всього лиш система сховищу сусідстві з пеклом, і вкрай сумнівно,щоб такий собі простий Андруховичрозкусив систему. Й коли о пів напершу ночі ходиш підземним холомкільцевої лінії, ще в тридцятігероїчно зданої комсомолом,тобто зеками, згадуєш не Буццатіі тим більш не Кафку, а щось дорожче,як, наприклад, розстріли, наркомати,портупеї. Вітер тебе полоще,і стоїш роззявлено, мов Хома ти,Брут, в якого пнеться сторчма волоссявід нічного жаху порожніх станцій,стратегічних ліній, що досі носятьімена убивць, шахраїв, поганців.«Це, — казав професор один зі Штатів, —історичних праць моїх персонажі».Я не хочу вживати імен цих татів.На вустах лишається присмак сажі.
13. «Я програвся в карти, а це ознака…»
Я програвся в карти, а це ознака,що святий Юрко зі мною в конфлікті.Вічно має мухи старий рубака!Але я не клянчу, тим більше ліктівне кусаю, бо, друже, не ревний я ученьтам, де вчать науки про вертикальне.Мене більше цікавлять вузли сполучень,переходи духа в матеріальне.Надивився днями крутого порноі спромігся заснути аж пів на п’яту,після чого збудився; на серці чорно,а довбешку варто віддати катучи якомусь модному шарлатану —хай вилущує з неї віршів сигнали,чим тутешній люд заведе в оману.Моє тіло, засмагле і досконале,особливо по пояс, а може, й нижче,пропадає всує, хоч гідне грека.Самота моя — це як зимне днище.На поштамті глухо, бодай переказ.Ти також не пишеш. Гадаю, зновумаєш бестію — серце тобі украла.Я собі поставив таку умову:до Різдва добути — і дати драла!
14. «Скоро свято — вся столиця російська…»
Скоро свято — вся столиця російськазакипіла так, мов повстали гнаніі голодні. Я собі нагадую псиська,що натрапив на слід цитрин, бананів,і, спрямований чітко, як у безмежність,я собі здаюся майже трамваєм.Нам, їй-богу, потрібна вкрай незалежність:торгувати з Кореєю, Парагваєм,Палестиною, Хиною, Барбадосом,у портах над Понтом (Херсон, Одеса).Каравани трюмів із кальвадосом,коньяку і хересу буйні плеса,і, крім того, перець, імбир, гвоздика,чорне дерево, біла слонова кістка…А поки що — ця біганина дикапо чужій столиці. І погляд псиська.Та й, сказати правду, пан Єлисеївстав не той, що був, не ті ананаси,а на нас поклав, як кажуть в Расєї.Анаші нема. І юрмище, ласедо видовищ, хліба (знак метрополій!),невтоленно жебрає крихти, фрукти.І надходить ніч у столиці голій.Це послання можеш віддати в друк ти.
15. «Тут колись був рай: цвіли ресторани…»
Тут колись був рай: цвіли ресторани,а також і кнайпи, звані «трактири».Чоловік, якому це сіль на рани,говорив: «Мені шістдесят чотири,як співають „Бітлз“, але я потрохупоборов спокуси, як Бога Яків.У пивничках цих прожив я епоху,ми кружляли пиво, берляли раків».Що йому сказати на ці зітхання?Все на світі тлін і марнот марнота,все минає — пиво, життя, коханняі бухання. Мрія для ідіота —зупинити час. Минають кар’єри,офіцери, п’янки, минають раки,золоті погони, епохи, ери.Як казав Махно, все воно до нічого.Зостаються діри, мов чорні жарти,сіль на рани, спогади, дно у пляшці.На постах прогулюються сержанти,вони люблять бити кийком по ляжці.І від того темно стає на серці,в голові розруха, в ногах судома.Чи вернуся я, чи загину в герці?Чи Різдво я зможу зустріти вдома?
16. «На Різдво в Україні діються речі…»
На Різдво в Україні діються речіпотаємні й вічні. Скажімо, місяцьвиявляється зайвим, тому Святвечірпереходить не в ніч, над якою в'uсятьхерувими сонні, а в ніч — як море,по якій навряд чи спроможні тріїмандрівні царі, подолавши гори,своєчасно встигнути до Марії.Це, однак, не значить, що все даремно,всі прогнози, прикмети цілком опуклі.Попри те, що зимно, і те, що темно,неминучим є чудо, скажімо, в Дуклі,чи де-небудь. Це, як і з’ява комети,як сама зоря, що провадила, паслапастушків, ягнят, як і всі предметивсе збувається: Йосиф, яскиня, ясла,коляда збувається, сіно, свічка.А проте лише у вертепній скрині,до якої доступ і вхід крізь вічка,бо насправді нема яскині. Нинія, здається, готовий прийти з дарами,хоч діряво в кишенях, а в небі сіро.Тут мене ловили вітрини, брами.Треба їхати. Може, сконає Ірод.
17. «Із останніх новин: сиджу й ворожу…»
Із останніх новин: сиджу й ворожуна І Цзіні, гортаю окультну пресу,вліз в якесь товариство, здається, в ложу —ніби в лажу, справили чорну месу —нецікаво. Втім викликали духів.Потім хтось із Німців, здається, Шиллер,тарілки побив (а пляшок не рухав).Я пішов. Уночі мені снився трилер,хоч останнім часом лиш еротичнісновидіння маю, пускаю соки —це приємно. Панни у снах дотичнідо поривів чистих, палких, високих.По обіді дідько надніс Серьожу —це такий, що миє клозети, хронік.Мав до хліба. Питався, на що ворожу.Протринділи з ним, як бійці у схроні,аж до смерку. Солодка розмова дружня!При вині стаємо усі братами.Він пішов, забравши своє оружжя —всякі відра, мітли, щітки з дротами,він пішов у ніч, він пусту склотарутеж забрав, мерзотник. Пішов він на хер!А в мені хтось тужно терзав гітару.Семенко сказав би, що парикмахер.