Це рясне гуляння вбогих при муз'uиці,під мурами, де випивка і тінь.Це триває свято поїдання птиціпри світлі відлітань і тріпотінь.Треті птиці лунко прокричали ранок,і ринок забуяв, як райський ліс.Тож тяжкі тіла знекровлених коханокзакутує в пітьму пан птахоріз.По його робітні в’ється чорне пір’я,і руки в нього, кажуть, золоті.Музика на ринку. Вивіска «Вампірня»ясніє, ніби кров у темноті.Він виймає з тіла теплу душу птичу(його небіжчик тато — знаний кат),а вночі приводить у закляклу тишукрилатих і підпоєних дівчат.Злякані амури. Під’яремні псиськашукають у жаливі кість крила.Це розправа з ангелами — ангелорізка,це пісня жолобками потекла.Ми ж, умивши пивом пересохлі мізки,згорнувши небеса в густий рулон,та й гостимось на паперті птахорізкиу місті, що зоветься Вавилон.
3. Єхидна
Повертаємся, всіявши зойком оази, —кров на піхвах, засмага східна.Та зачинено місто, мов острів проказиабо клітка, в якій єхидна.Поки нас не було, поки нас у пустиніпрошивала сурма побідна,на стовпах і криницях, мов сіль на хустині,проступило тавро: єхидна.Ми згубили себе в агарянськім поході.Перемога цілком невидна.І до рідних дверей нам достукатись годі,і вітчизна немов єхидна.Рідні панни зів’яли по вежах і клітях,пізня ласка така фригідна.В зимних венах померло дзвінке повноліття,а в очах ожила єхидна.Це вона відкладає століття, мов яйця,по торгах, де музика мідна,де помости смертей, де живуть і бояться,де юрба сичить, мов єхидна.Що я можу? Хрипуча сурма наді мною.Я півсвіту пройшов приблизно.Можу босий піти за твоєю труною,рідна панно, стара вітчизно.
4. Грифон
Мій пане, який нерозумний світ!Яка на румовище сходить журба!Під небом, чорним, ніби графіт,конаю в піску. І грифон з герба.З дерев погаслих кричать граки.Я впав з коня і програв турнір.Тепер крізь мене ростуть гілки,пробивши в панцирі триста дір.Лети ж від мене, монстре знамен,крилатий леве! Я випав з гри.З очниці в мене цвіте ромен.Я не мав меча. То був лютні гриф.А ту, що чекає, що ймення моїна грифелі пише в стотисячний раз,крилом захисти. І, замовклу, їїу землю сховай від облуд і образ.Чому ж не летиш? На вологім піскутанцюєш довкіл моїх тихих рук.І п’єш з мене довгу предвічну рікути, схожий на крука. Ти майже крук.
5. Гаспид, або ж дідько
Зійшла комета, Господи прости!Мов гурт убивць повзе повз нас етапом.Розпущені убори і хвости,запахло спиртом, сіркою і цапом.Він — той, що креше рогом до камінь,і всюди починається розпуста.І входять назавжди в солодку тіньдівчата, смарагдові, мов капуста.І б’ється в бубон вогке копит'o,і замовляння світяться крізь писокпід шапкою нічного шапіто,де акробати труться об кларисок,де криють юнок вижовклі діди…Це тіло, цю сполохану клепсидрурятуй мені. Я ждав її завжди,я сам її з вертепів ночі видруі сам її пораню. В кожну п’ядьввійду, вповзу в ці брами, що розкрились.І ярмаркові діти прилетятьз пекучими надрізами для крилець.
Хроніка з 1719 р.
Заборонено ярмарки, бійки і карнавали.Охоронці стоять непролазні, мов чагарник.Зостається одним-єдина розвага:привселюдне спалення чарівниць.І повзе звідусюди понуре голяцтво —цей маленький народ із піском у ротах.Непристойні слова на фасадах палаццоі судилище тлустих сутанних сутяг.А ворожка, чи то чаклунка, чи відьма —наче свічка, готова згаснути — лиш дихни!(Містечковий дурень регоче ридма,і під гавкіт собак розгоряється хмиз.)Я обстав би за тебе, мала посвітачко в жалобі,я твій попіл, мов пам’ять, по дрібці зберу,але хлопці з киями взялись до наших суглобів,і вони плюють на цей старовинний брук.І підноситься стовп вулканічного ревного жару —стоїмо й мовчимо, як по горло в ріці.Просто хлопці в беретах мають вівчарок,і вони роздерли б нас, як зайців.Ти гориш, наче книга, в якій недописано слово,і з густого неба такий посірілий сніг,ти гориш, мов лялька, в якій полова,у старих пивницях повно таких,у глухих подвір’ях, а ще у сумних катівнях,де минають літа, де вічна осінь — отам,де білизни вбитої тріпотіння,ти гориш, як свічка, понад життям.
ЯРМАРКОВІ ПАТРЕТИ
1. Павло Мацапура, злочинець
Павло Мацапура — ніжинський полковий кат, страчений 1740 р. за «ядение человеческого мяса і прочия богопротивныя злодеяния».
З коментарів до «Енеїди» І. Котляревського
наша змора нічна ти давиш на дух як магнітщо за черево бідне носило сей капосний плідпрогорів у злобі своїй ніби отруєний ґнітмацапура павло скверносій солодій содомітаж тепер йому страта мотузка амінь і гапликаж із вуст його темних повисне язик наче шликпогойдаєшся чорною грушею павлику панекличмо з неба музик биймо в бубни тим паче в тимпаниповилазить усе навіть очі якими нас піка із неба комета рогата фініта і шишзаговорена кров двадцяти і семи чоловікперемелені кості монети серця і гашишчорний квіте ночей магістре залізних тортурзбур ходячий ганьба сім’ї мацапурлюдоїд рукоблуд єзуїт зорекрадпродавець вінків рушників дівчаті зійшовши павло на хиткий на досмертний помісті говорить павло побачивши яма яканіжні ніжинці оскоромлені в пістможе я тільки сумнів у Божих рукаха тепер полечу в нічний вавилон вавилоні нікого з вас не болить не болить не скубещо жив на світі такий павлоаби благими ви чули себета й поліз у петлю ніби там анашаабо херувимська музика ніжнаі хоч зашморг вийшла на світло душаі кружляла над площею міста ніжина
2. Арія Олекси Розумовського
єлисавет божественна феміна з меду й криціу вінку монархинь окраса бель-розаки змій залізши я до лігва цариціарлекін єхидний підступний малоросгоп-ля фортуни фаворит цур обаво згиньголова відвалиться хіба від забавнапудрений троянець (троянський кінь)августейше серце в кишеню забравпохукаврозтанулотак зійшов указгетьман у перуці гуляй лицарство славнеголови на палях і голод і сказпощипують фрейлін петербурзькі фавни(а сірома босо майдани топчеголови в канавах чума і жахголубе наш тихий гетьмане отчечи бачиш проміння в нас на ножах)соловій син кобзи півчий дух капелиповернув печать булаву правакозачки про що ви там по закапелкахгетьман у шляфроці вольниця живатак орфей хохлацький в’юсь під клавікордилихо закаблукам так і перетаклотри і лакеї ордени і мордиголови в темницях рококо-гопак
3. Пастух Пустай, поет, баронський син
Михайло Пустай — оповідач і казкар, лемко зі Східнословацького краю. Був пастухом громадських кіз. З його вуст записано багато казок, серед них і «Баронський син в Гамерици», що дуже перегукується з «Подорожами Сіндбада».
а за морем першим гамерика з плюшуа за морем другим гамерика з тернущоб не так гостро цілили в душуодягни їй дурня броню панцернуа на дні гамерик золоті схрониа ти й на різдво ходиш у дірявій куційреп’яхами латаний пастуший баронедрапаєшся одвіку на стовп екзекуційкози повмирали пішли за обрійпусткою пустаю віє від стадакоби впав із неба діамантик добрийщоб не так люто судила громадабо за морем першим гамерика з медуа за морем другим гамерика з воскувиглядаєш із неба бодай кометуі болить світло в темницях мозкутак йому тісно між отих гамерикбо хоч кам’яний берег але він твій берегі росте з нього мов покруч хвора черешнярана твоя прийдешнялуна вчорашняв’язко мені казкогнітко мені квіткомілко мені гілкогірко мені зіркомарно мені сарнохлипко мені рибкохрипко мені скрипкосухо мені суко
4. Козак Ямайка
О скільки конику-братику крутих чудасій на світідивився б допоки круки не вип’ють очей а малопо сей бік багама-мама по той бік пальми гаїтіі вежі фритауна бачу як вийду вночі з бунгалоі так мені з того гризько що вицвіли всі шаровариякого лисого чорта з яких попідземних фаунта й зрадили нас у битві морські косарі корсариа батько ж хотіли взяти отой блаженний фритауна там тринадцять костелів і вічна війна з амурома ще тринадцять безодень де срібло-злото коморнедівчата немов ліани нечутно ростуть за муромі хочеться їм любитись а їх зодягли у чорнекружаю тепер сивуху надвоє з піратом дікомкажу йому схаменися кажу покайся паскудоневже коли ти европа то вже не єси чоловікомякого хріна продався за тридцять гнилих ескудоа дік то химерна штучка плекає папугу пугуплеще мене позаплічно заламує руки в горіоце тобі лицар з лугу осьо тобі зелепугуto be or not to be каже і булькає I’m sorryневільницю каже маю зі шкірою мов какаокупи сизокрилий орле маркотно ж без господинігород засівати не конче прицмокує так лукавогород на ній проростає тютюн ананаси динінаплодиш каже козацтва припнеш усіх до кошатільки ж ярму не дається шия моя душата вже його і не чую плюю на плюгаву суплікуконику мій невірнику апостоле мій хомапіду на зорю вечірнюзріжу цукрову сопілкусяду над океаномта вже мене і нема
5. Самійло Немирич, авантурник, посаджений за ґвалт у вежу, самому собі
вчора був ти герой одягався у плащїздив кіньми і саньми співав пияцькинині сівши у вежу ридай пропащзґвалтувавши дівча що розносило пляцкиможе сп’яну а може скосив тебе шизде шукати причину такого лайдацтватож лежи в ланцюгах лунко кинутий внизти що пив і гуляв і мав купу багацтвамав півміста друзяк і півміста курвіврозважався маґнацьки цицьки мав і цяцькита знеславив себе і родину і львіві дівча і курвів і вітчизну і пляцкити тепер найостанніший князь волоцюгза невинне дівча що не з’їло б і мухуцокоти у пітьмі і лижи свій ланцюгі лежи мов лантух окаянний свинтухунедостоєн єси щоб кишки твої псамзапитає суддя та не в янка чи в яцкаа у тебе хоча ти не відаєш самчи дівчини хотів чи хотів її пляцкачи кохання хотів що неторкане щепропливає над ринком де рила і тушіну бо що це за світ і куди він течеколи в ньому лиш тюрми і вежі й катушіякось так воно все у глибокій діріі на Бога на чорта те личенько білеот хіба що лишень упирі і щуріі на цьому амінь бідолашний дебіле
ВЕЧІР ШАРЛАТАНІВ
1. Подорож з хіромантом
це точне прочитання доль не снилося й кассандріна еластичній мапі рук себе малює частвоя долоня як і всяка інша полігон для мандрівжени у світле майбуття уявний тарантаствій тарантас вперед летить і півжиття прочовгавза ним твій ангел віршомаз обскубаний авжежякась ця лінія життя у тебе з біса довгая маю враження що ти ще трохи поживешзвичайно лінія мистецтв алея у дібровісвященні урни кістяки літають музи низомтам у фіналі премії погруддя мармуровіі твій музей і твій клозет при вході в комунізма ось і лінія кохань це річка в ній заплаваі там хлюпочуться жінки данаями з дунаюїх сто і триста їх одна о дійсносте лукаваа ти щоразу бубониш з кохання я конаюагов приїхали вилазьці капіляри ямиподряпини мов рівчаки і зморшки роздоріжа тут осьо тобі уже туди вперед ногамитака нірвана вічний кайф достоту як париж