Чтение онлайн

– Здається, над Озерищем знову шастає ватага Чорного Франека з Охоти. Може, це вони вкрали нашi байдарки.

Яструб усе не хотiв визнати своєї поразки. Вiн наївно спитав мене:

– Ви справдi не крали байдарок?

Я посмiхнувся:

– Нi.

– А як ви опинилися на островi?

– В очеретi мiй моторний човен.

– Чому ви одразу не сказали нам про це?

– Адже ви про це не питали. Ви оточили мене, мов бандита.

Вiн зсунув на чоло кашкет i почухав потилицю.

– Коли правда, що на Озерищi ватага Чорного Франека з Охоти, то крадiжка байдарок - їхня справа. Я вже їх знаю. Вони й торiк були тут. Прийшли колись на наше вогнище й почали бешкетувати, аж поки ми їх прогнали. Вiдтодi в нас iз ними триває вiйна. Тепер почнеться знову. Треба буде повiдомити про це коменданта табору, змiцнити варту i зробити кiлька розвiдок в околицi, щоб довiдатись, де табiр Чорного Франека.

Баська вголос розмiрковував:

– Я розумiю, що в нас украли байдарки й перепливли озеро. Але навiщо їх покинули в очеретi бiля цього острова? З якою метою?

Яструб вважався найрозумнiшим. Вiн швидко, не замислюючись, розв'язував найскладнiшi питання.

– Хотiли покепкувати з нас.

Я був iншої думки.

– Коли б ви, як годиться гарцерам, були уважнiшi, то напевне помiтили б криваву пляму на пiску.

Вони побiгли на те мiсце, що я показав, i знайшли на березi пляму кровi.

– Ой, що це?
– зойкнув Баська.
– Тепер справдi треба пливти до Сем'ян i дзвонити в мiлiцiю.

– Авжеж, - погодився Яструб.
– Тут стався злочин. Убито людину.

Жваво перемовляючись, вони силкувалися прочитати слiди на пiску, але, йдучи до берега, самi затоптали їх.

А я? Коли крiзь шум дерев я почув з острова якiсь звуки, менi сяйнула одна думка. I я вже спокiйно пив чай i не зважав на велику пляму кровi.

Яструба неприємно вразила моя байдужiсть. Де ж пак! Стався злочин, а я попиваю собi чай.

Вiн пiдiйшов до мене i спитав:

– Ви щось про це знаєте?

– Стiльки, як i ви, друже вожатий. Я приплив сюди пiзно ввечерi. Та пляма вже була.

– Злочин, еге ж?

– Не знаю, чи можна це так назвати, - сказав я обережно.

– Кров. Велика пляма застиглої кровi, - повторював Яструб, невимовно вражений.
– Вкрали нашi байдарки, привезли сюди когось i вбили. Як ви гадаєте? Чи не слiд обшукати кущi на островi?

– Звiсно, - згодився я.
– Обшукати варто. Але менi здається, що ви знайдете в них тiльки овечi нутрощi. Це овечий острiв. Хтось привiз сюди весною свої вiвцi, i вони тут пасуться цiле лiто. Щойно я чув мекання з глибини острова.

Всi порозбiгались, i за якийсь час гукнули мене до заростiв дикої малини. Там лежала вiдрiзана голова вiвцi, її нутрощi й шкура.

– Ну, нiчого страшного не сталося. А я вже думав, що це було вбивство, - сказав Яструб.
– Мабуть, приїхав хазяїн i забив одну вiвцю.

– I покинув шкуру?
– спитав я.

Нахилившись, я уважно оглянув її.

– Невмiло знято. Хтось зробив це поспiхом i невправно.

– Отже, все-таки тут вчинено вбивство, - майже задоволено промовив Яструб. Йому так кортiло дiяти, а "вбивство" вiдкривало широке поле дiяльностi.
– Хтось украв три нашi байдарки й приплив ними на острiв. Тут забив i оббiлував вiвцю. Тiльки як вiн звiдси вибрався, коли байдарки лишилися в очеретi? I навiщо вiн їх покинув?

Я вiдповiв, майже не замислюючись:

– Украли байдарки, щоб якнайшвидше дiстатися на острiв. Вчинили злочин i намагалися замести за собою слiди. Тому покинули байдарки в прибережному очеретi. А самi, напевне, вiдпливли на... очеретяних плотах. Пошукайте по березi, може, знайдете, де вирiзано очерет. Як вийшли на сушу, пустили очерет по озерi, а самi пiшли собi з овечим м'ясом.

Гарцери знову розбiглися по березi. Коли повернулись, Яструб сказав менi захоплено, а все ж трошки пiдозрiливо:

– Хто ви такий, у лиха? Ясновидець? Детектив? Геть усе збiгається. Втекли звiдси на в'язках очерету.

Я вiдповiв так, як було насправдi:

– Я не детектив i не ясновидець. Колись був гарцером i навчився швидко все пiдмiчати навколо себе.

Яструб гордо випростався.

– I я вмiю читати слiди й, напевно, за якийсь час сам усе помiтив би. Гадаю, що вiвцю забила ватага Чорного Франека. Вони вкрали три байдарки, це означає: їх шестеро, а може, навiть бiльше, припливли сюди добути м'яса. Наш загiн, громадянине, належить до служби руху. Нам доручили стежити за порядком. Вiвцi, мабуть, якогось рибалки. Ми дiзнаємося в Сем'янах, чиї вони, i повiдомимо хазяїна. Увага, друзi!
– гукнув вiн до своїх. Вiдпливаємо!

Хлопцi швидко вiдпливли вiд берега. Хай там що я думав про Яструбову самовпевненiсть, але слiд визнати: вiн умiв тримати свiй загiн у руках i згуртувати дружний, енергiйний колектив.

Поснiдавши, я згорнув намет i перенiс свої речi в самохiд.

При денному свiтлi я оглянув острiв. За розташуванням i обрисами вiн вiдповiдає позначеному на картi острiвцевi Гєрчак, довгастому, "з великим звуженням посерединi", як написано в путiвнику. Це звуження було таке глибоке, що в нього набiгла вода i утворила протоку, якою могли пропливати байдарки й човни. Протока дiлила Гєрчак на два острiвцi - пiвденний i пiвнiчний. Ночував я на пiвденному.

Я ввiмкнув мотор самохода i виплив з очерету. Обплив острiвцi попiд берегами, з цiкавiстю розглядаючи їх.

Раптом з пiвнiчного боку Гєрчака почувся чийсь розпачливий крик:

– Ряту-у-уйте! Люди, ряту-у-йте-е!.. На по-о-о-о-мi-i-iч!..

"Господи, - зiтхнув я, - чи ця низка пригод нiколи не скiнчиться?"

Я швидко повернув свiй самохiд до берега. Але коли побачив, що там дiється, зареготав. Я реготав, хоч картина, що постала перед моїми очима, була, власне, жалiсна й мала б викликати спiвчуття.

На березi острова, на деревi, що розгалужувалось на рiвнi людського зросту, сидiло четверо людей. Вони ото й гукали на допомогу й порятунок. А поблизу намету спокiйно пасся величезний чорний бугай.

Все зрозумiло. Вчора ввечерi сюди прибули човном четверо туристiв. I, напевно, не звернули уваги на череду корiв з бугаєм, поставили намет i заходились готувати їсти. А тодi надiйшов бугай i, чимось розгнiваний, почав їх штурмувати. Четверо туристiв опинилися на деревi, а намет був розтоптаний... Вони, бiдолахи, сидiли за десять метрiв од свого човна, але жоден з них навiть уночi не наважився покинути безпечну схованку на деревi.