Чтение онлайн

Я схопився й пiшов до сусiдiв.

– Чи не позичите менi свого човна? Я хотiв би попливти на пiвострiв на тому боцi озера.

– Ах, по рибку?
– покивав головою пан Анатоль.
– На жаль, за хвилину ми з Казиком теж вирушаємо рибалити. Тiльки ми пливемо на Чаплинець. Ми чули, що на тому боцi озера царство красноперiв. Накопали черв'якiв i спробуємо рибальського щастя.

Хоч-не-хоч доводилось менi завести самохiд. Намет я покинув пiд нагляд сусiдок, заїхав у воду й попрямував на пiвнiч.

Я хотiв великим колом обплисти схiдний пiвострiв, щоб той, хто ховався, навiть помiтивши мене на озерi, подумав, нiби я пливу в iнший бiк.

Пiд час подорожi я пiдплив дуже близько до Чаплинця i в бiнокль побачив, що це великий острiв, порослий край води деревами, а посерединi голий, тiльки де-не-де зеленiли невеликi сосонки. Не видно було на ньому жодного намету й жодної людини. "Заїду сюди, коли повертатимуся, - вирiшив я.
– Адже до цього острова попливла ватага Чорного Франека. Може, знайду її табiр?"

Я хотiв зустрiти Чорного Франека й порозмовляти з ним не тiльки про Мартин перстень.

Другий берег озера, мiж схiдним пiвостровом i селом Матити здалеку здавався рiвним, дерева росли на ньому щiльною темною стiною. Коли я пiдплив ближче, то побачив, що там був ще один пiвострiв. Я надумав пристати до того пiвострова i хотiв розiгнати самохiд, щоб вiн, як таран, пробив стiну очерету. Але перед цим я ще раз поглянув на те мiсце, де з-перед моїх очей зникло таємниче "щось" - дерев'яна колода чи звiр... I аж свиснув. Я знову побачив те "щось". Це був невеличкий гумовий човен. Вiд легенького вiтру вiн повiльно посувався уздовж захiдного пiвострова.

"Треба спiймати його й пошукати власника", - подумав я. У гумовому човнику лежав чийсь одяг, дорожнiй термос i торбинка. Мабуть, хтось зiйшов на берег позасмагати, а човник поплив. Я був уже близько вiд нього, коли щось мене зупинило.

"Дивина!
– подумав я.
– Вiн пливе проти вiтру!"

Але все вiдразу з'ясувалося. Ледве я пiдплив до човника, як за борт самохода схопилися чиїсь руки, а за мить я побачив людську голову в кисневiй масцi. Човник не плив сам. Хтось пiд ним сидiв.

Чоловiк у костюмi для пiдводного плавання з важким аквалангом на спинi насилу влiз у самохiд. Зняв з обличчя кисневу маску, i тодi я впiзнав... Проповiдника.

– Ви хотiли забрати мого човника?
– спитав вiн.

– Я подумав, його знесла вода...

Вiн кивнув головою.

А менi, хоч я був занепокоєний присутнiстю тут цього чоловiка, стало весело. Аж смiшно було вiд думки, що вiн подорожував по озерi не на човнi, а пiд човном.

– Мабуть, куди цiкавiше гуляти по днi, анiж плисти на поверхнi озера, мовив я.

– Авжеж, - погодився вiн.
– Лiкар рекомендував менi багато ходити пiшки.

– У вас кисневий голод?

– Еге ж, - кивнув вiн ствердно.
– Тому я й ношу на спинi оцей балон з киснем.

– I побачили ви щось цiкаве, подорожуючи по днi?

– Кiлька величезних судакiв i здоровенного сома.

– Ви не почули б голосу своєї дудки, якби я покликав вас на допомогу.

– Ви вже користувалися нею?

– Я не був у небезпецi.

Вiн з полегкiстю зiтхнув.

– Чудово. Бо я забув сказати вам, що цей мiй iнструмент тiльки для тих випадкiв, коли людина опиниться у справжнiй небезпецi. В iншiй ситуацiї ним не слiд користатися.

Ми добралися до пiщаного мису. Чаплi, що тут гуляли, знялися в повiтря i, важко вимахуючи крильми, полетiли до Чаплинця.

Дивний чоловiк якусь мить стежив за їхнiм летом, а потiм сказав:

– На Чаплинцi є заповiдник. На схiдному боцi в очеретi чаплi мають гнiзда i вирощують потомство. Їм треба жити спокiйно, а вчора ввечерi туди припливла ватага розбишак, розпалила вогнище й наробила галасу. Це жахливо. Бо птах, скажу я вам, - чудове створiння. Я не люблю нi собак, нi котiв, але захоплююсь птахами. Для мене вони - символ свободи, привiльного життя.

– Там ночувала ватага Чорного Франека, - перехопив я, боячись, що вiн знову дасть волю своєму красномовству i виголосить довгу промову про птахiв.

– Ватага Чорного Франека?
– здивувався вiн.
– А ви не знаєте, як їх викурити звiдсiля?

"Ще один противник ватаги Чорного Франека", - подумав я.

У мене промайнула думка, що капiтан Немо з книжки Жюля Верна теж полюбляв пiдводнi подорожi. То, може, цей добродiй i є Капiтан Немо?

На озерi показалася бiла яхта Вацека Краватика. Вона пливла швидко, прямуючи до Чаплиного острова. Якийсь час ми мовчки дивилися на її зграбний силует.

– Тi люди з яхти, - озвався раптом Проповiдник, - шукали ватагу Чорного Франека. Вони питали мене, чи я не помiтив її, плаваючи серед цих островiв i заток. Тодi я не знав, що це ватага Чорного Франека галасувала вночi на Чаплинцi. Та, мабуть, хтось їх повiдомив про це, бо пливуть вони саме туди.

– На Чаплинцi зараз немає тiєї ватаги. Я плив попiд берегом i нiкого там не бачив, - сказав я.

– Може, вони вдосвiта попливли деiнде?
– мовив дивний чоловiк.

У мене ледве не зiрвалося з язика: "Чи ви не Капiтан Немо?" Але я почув гомiн - з боку Липового й Лугового островiв випливав сiрий глiсер Капiтана Немо. Вiн мчав на найбiльшiй швидкостi, блискавично випередив яхту Вацека Краватика i за кiлька хвилин зник з-перед наших очей, сховавшись за Чаплиним островом. Отже, цей Проповiдник - не Капiтан Немо.

– Хто ви такий, у лиха?
– вирвалось у мене.
– I що ви тут робите?

Його здивувало моє запитання.

– Вибачте, - сказав вiн чемно, - але це озеро таке просторе, що, мабуть, я не заважаю вам?

– Звичайно, нi.

– То чому ж ви питаєте, що я тут роблю i хто я такий? Я вас не запитував про це. А мiг би спитати хоча б про вашу дивну машину, що їздить i плаває. Однак я не зробив цього з увiчливостi. А щодо мене, то я той, ким хочу бути, i роблю те, що менi подобається. Задовольняє вас моя вiдповiдь?

– Цiлком, - скрушно вiдповiв я.

Пiсля такої розмови я подумав, що найкраще менi сiсти в самохiд i попливти до свого намету. Я зробив це з жалем, бо чудний добродiй розпалив мою цiкавiсть, та й мiсце, де ми сидiли, було незвичайно гарне. Уявiть собi довгастий пiвострiв з високими деревами вздовж берега, що врiзається в широкий простiр озера. Його ще бiльше видовжує пiщана коса, через яку перекочуються зеленавi хвилi. На пiвостровi росте соковита трава i за кiльканадцять метрiв вiд берега починається густий, молодий лiс - сосни й берези. Омрiяне мiсце для намету, з чудовим краєвидом: з одного боку - на Озерище, аж до Сем'ян, а з другого - на Чаплиний острiв.