Чтение онлайн

Джонi побачив, як пiсля його слiв спалахнули фотоелементи Лаго. Хапальний рух, що його зробив робот, був красномовнiший за будь-якi слова.

– Я дам тобi клапан, - вiв далi Джонi, - i про це нiхто не знатиме, але за умови, що ти зробиш менi невеличку послугу, про яку я тебе прошу. Домовились?

Лаго повiльно кивнув.

– Отже, я чекаю тебе в клубi о дев'ятiй, - сказав Джонi, причиняючи за собою дверi...

На той час, коли мали розпочати гру, клуб, як i передбачав Джонi, був переповнений.

Довкола шахового столика, поставленого серед зали, з'юрмилися люди. Переважна бiльшiсть роботiв розташувалась подалi - вони могли спостерiгати гру i з певної вiдстанi.

Джонi, на обличчi якого проступало хвилювання, кiнець кiнцем заходився розставляти фiгури. Лаборантовi пальцi дрiбно тремтiли. Його супротивник, довготелесий Удiно, спокiйнiсiнько сидiв на стiльцi, смокчучи цигарку й попихкуючи веселими кiльцями диму.

Джонi нервово позирав на годинника. Час було починати, а Лаго не з'являвся. "Хiба забув?" - подумав Джонi й тут же вiдкинув цю думку: роботи, як вiдомо, нiколи нiчого не забувають, якщо їм спецiально не розмагнiтити блокiв пам'ятi.

Уболiвальники нетерпляче гули, чекаючи початку гри.

– Ну що ж, давай, - кинув Удiно, гасячи в попiльничцi недокурка.

Добровiльний суддя з уболiвальникiв натис на годинниковi пускову кнопку - i гра почалась.

На кожну партiю було вiдведено небагато - всього п'ятнадцять хвилин.

Спочатку Джонi якимось чудом пiдтримував позицiйну рiвновагу. Але вiн обмiрковував кожен хiд неприпустимо довго, i стрiлка його годинника невблаганно повзла до фатального прапорця. Тож нi для кого з тих, хто оточував гравцiв, не було несподiванкою, коли Джонi в уже досить хисткiй позицiї прострочив час, i йому зарахували поразку.

"Взяти себе в руки! Все ще можна виправити. Тiльки не хвилюватися". Джонi хапливо кинув до рота й ковтнув заспокiйливу таблетку, а Удiно тим часом перевiв годинника.

Проте й таблетка не допомогла. Друга партiя скiнчилась так само, як i перша, - поразкою Джонi. Щомитi лаборант одривав погляд вiд дошки, його сповненi хворобливого блиску очi, здавалося, шукали когось мiж присутнiх.

У передостаннiй, третiй партiї Джонi досить швидко примудрився дiстати безнадiйну позицiю. Його король пiдпав пiд узгодженi удари ферзя, слона й тури супротивника. Мат здавався невiдворотним, i Джонi вже простяг був руку, щоб перевернути короля на ознаку капiтуляцiї, коли раптом хтось з уболiвальникiв боляче наступив йому на ногу. Зморщившись, Джонi пiдвiв голову, щоб вилаяти недотепу, i мало не крикнув з радощiв: поряд стояв Лаго.

Певна рiч, король Джонi вiдмовився вiд свого намiру капiтулювати, i недарма: доля змилостивилась над його величнiстю.

Уболiвальники довкола гравцiв стали тiснiше.

– Хвилюється, бiдолаха, - прошепотiв хтось iз них, гаряче дихнувши в потилицю Джонi.

I справдi, лаборант поводив себе, мов сновида, його права рука повiльно тяглася то до однiєї, то до другої фiгури, трохи не торкаючи їх. Нарештi, зважившись, Джонi робив хiд. Далi вся процедура повторювалась спочатку,

Король Джонi з вiдчайдушною смiливiстю рушив уперед, назустрiч випробуванням. Путь його була терниста. Здавалося, ось-ось фiнал. Вже по трьох останнiх ходах iз королiвського вiйська лишилася сама тура, що сирiтськи блукала десь на сьомiй горизонталi. Удiно вiдповiдав блискавично, майже не думаючи.

I раптом сталося чудо, справжнє шахове чудо. Вся зала охнула в один голос. Тура Джонi рушила пiд удар, вiддаючи себе на смерть. Не побити її було неможливо. Удiно взяв туру, i король супротивника не мiг зробити бiльше жодного ходу. Пат. Нiчия!..

Зрадiлий Джонi посмiхався, приймаючи з усiх бокiв поздоровлення. Ошелешений Удiно не мiг опам'ятатись. Як це Джонi викрутився! Адже мат, здавалося, був невiдворотний...

– Молодець, Джонi!
– тим часом гукали довкола уболiвальники.

– Продемонстрував клас.

– Чи ба, хитрун. Спочатку навмисне пiддався, потiм раз!..

– А що? Досить йому виграти бодай одну партiю - i солiдна сума в кишенi.

– Це вже звiсно. Спочатку вiн ошелешив супротивника, а вже тепер доможеться свого.

– От побачите, вiн покладе зараз цього Удiно на лопатки!..

Тим часом почалась вирiшальна партiя.

Удiно виявляв тепер обережнiсть, i о першiй порi боротьба розвивалася спокiйно. Гра Джонi була дещо своєрiдна. Його манера водити рукою над фiгурами, немов пiд час спiритичного сеансу, дратувала Удiно. Але прискiпатись не було до чого, шахових правил Джонi не порушував. Та найбiльше дивувався Удiно тому, що його партнер став поводитись за дошкою розкуто, обачно, i кожен його хiд iз залiзною логiкою витiкав iз попереднього.

Над позицiєю Удiно, незважаючи на хитромудрий захист, стали покволом збиратися хмари. Удiно неспокiйно позирав на партнера, силкуючись збагнути його таємниче перетворення. I раптом дещо видалося йому пiдозрiлим.

Рука Джонi, як i ранiше, блукала над дошкою. Пальцi його завмирали то над однiєю фiгурою, то над iншою. "Якщо вiн пiде конем, буде кепсько", подумав Удiно. Джонi непевно простяг руку до фiгурки коня. В цю мить Удiно випустив на пiдлогу запальничку i, прожогом нагнувшись, устиг побачити, як нога робота, що байдуже спостерiгав за грою, торкнулася черевика Джонi. Пiднявши запальничку, Удiно поклав її в кишеню. В цю мить Джонi пiшов конем! Кров припливла до голови Удiно. Вiн розгадав шахрайство Джонi. Та що робити далi? Змiшати фiгури? Здiйняти гвалт? Але де докази? Окрiм того, гру буде зразу ж припинено. А це значить: прощай виграш, що його Удiно вже вiдчував у своїй кишенi. Нi, вiн, людина, перехитрує робота!

Удiно вдав, нiби нiчого не помiтив, i грав далi. Коли Джонi, обираючи дальший хiд, знову почав здiйснювати над дошкою свої манiпуляцiї, Удiно затамував подих, мов кiт, що чигає на мишу. Рука Джонi на якусь мить зависла над крайнiм пiшаком, i Удiно обережно, можна сказати, з нiжнiстю торкнувся до ноги свого супротивника. I що ж? Джонi пiшов пiшаком. Це був не то що слабкий, а зовсiм безглуздий хiд, i вболiвальники довкола здивовано перезирнулися.

Здогад Удiно пiдтвердивсь, i вiн знову заспокоївся. Час вiд часу торкаючись ноги Джонi, Удiно без особливих зусиль розхитав ворожу позицiю, i вже за кiлька ходiв вона стала дiрявою, мов решето.

– Мат!
– нарештi виголосив Удiно й пiдвiвся.

Тi, хто ставив на нього, - а таких була бiльшiсть, - тепер всiляко виказували свою приязнь до переможця i радiсть з приводу власного виграшу. Прибiчники Джонi юрмились похмурою купкою, обговорюючи всi перипетiї матчу. Сам Джонi, грубо вiдштовхнувши вайлуватого робота, що стояв побiля нього, понуро зашкандибав до виходу. Удiно провiв його поглядом i, коли грюкнули дверi, зареготав.

– Ти чого?
– спитав у нього якийсь окадькуватий уболiвальник.

– Розумiєш... Я сьогоднi здобув не звичайну перемогу.

– А яку ж?
– здивувався товстун.

– Подвiйну! Так, так, подвiйну!
– i Удiно пiдняв руку, як боксер, що нокаутував свого супротивника.

МАЙСТЕРНЯ ЧАРЛI МАКГРОУНА

Мiстечко Тристаун невелике. Стоячи в однiм його кiнцi, бачиш iнший. Масивний банк, ратуша та хiба ще тюрма - ось i всi його, так би мовити, визначнi мiсця. Життя в мiстечку спливало тихо, сонно... Проте зi снiв усе й почалося.

1

Дебелий iз гривою сивого волосся Чарлi i цiєї ночi боявся заснути. Десь опiвночi вiн опустив ноги в старi розтоптанi пантофлi й пiдiйшов до вiкна ковтнути свiжого повiтря. Кругловидий самовдоволений мiсяць щедро освiтлював спадистi дахи схожих мiж собою, наче близнюки, будинкiв, шпиль ратушi, що незграбно стримiв оддалiк, вузьку кривулясту рiчечку, вiд якої долинав таємничий перегук жаб.