Чтение онлайн

– Нi, нi, не в цьому рiч!
– похитав головою Тарабкiн.
– До переливання кровi фiзiологiчний розчин струмував у всiх судинах без перешкод i легко проникав у всi капiляри мозку. Я особисто не вiрю в шкiдливу дiю дослiдницьких променiв на замерзлi тканини...

Було висловлено ще кiлька припущень про причини невдачi i так само детально обговорено їх. Все свiдчило про те, що колектив тарабкiнцiв передбачливо зважив на всi можливi обставини, вжив усiх потрiбних заходiв.

Розтин трупа пiдтвердив точку зору Тарабкiна про те, що мозок неандертальця був справдi оживлений i перед операцiєю не мав на собi анi найменшого слiду зруйнування структури.

Дивним i нез'ясовним було те, що крововилив стався внаслiдок розриву капiлярних судин, хоч в них не спостерiгалось анi найменших ознак склерозу.

– Отже, в усьому винна я!
– Наташа Орлова схопилась за голову.
– Це ж я стежила за манометром посилача кровi в мозок!

Але не встигла вона це промовити, як раптом вiд дверей пролунав сумний голос чергового хiрурга:

– Нi, Наташо, ти нi в чому не винна... Товаришi, я принiс вам ще одну прикру звiстку: хвилину тому, пiд час останньої операцiї при переливаннi кровi, загинув пiддослiдний собака номер сiмнадцять-тридцять... Знову ж таки крововилив у мозок...

Тарабкiн швидко скинув гумовi рукавички i вибiг з операцiйної. За ним - Наташа, Бастiєн, решта членiв колективу й гостi.

Тварина лежала в термостатi нерухомо. її смерть була гiрким докором ученим, навiювала тривожнi думки i сумнiви. Де, коли, яким саме чином у злагоджений хiд операцiї заповзла фатальна похибка? Що це - знову прикрий випадок чи ще не розкрита закономiрнiсть?

– Пiсля стiлькох вдалих дослiдiв - знищений мозок...
– засмучено сказав академiк Тарабкiн пiсля тривалої мовчанки.
– I - у тварини... Товаришу Дамбурi, ви тепер переконались, що всi вашi припущення вiдпадають?.. Подивiться на цей мозок самi. Тi ж ознаки, що й у неандертальця. А цей пес був заморожений ненадовго, i ми використовували тi ж методи, що й ранiше; навiть тi самi апарати... В чому ж тодi криється помилка?

Китайський академiк Сун Чiн-i пiдiйшов ближче до термостата:

– Кажете, використовувалась та ж сама апаратура?.. То давайте ж перевiримо її якнайсуворiше.

Тарабкiн погодився.

Спочатку випробували кожен з апаратiв у дiї. Всi вони працювали бездоганно. Потiм усi прилади розiбрали до останнього гвинтика, старанно оглянули кожну складову частину. Все було гаразд.

– Що ж, лишається тiльки перевiрити вакуум...
– запропонував академiк Дамбурi.

Отут i пролунало вперше нищiвне, приголомшливе повiдомлення: у вакуумi манометра виявилось повiтря!

– Так ось у чому справа!
– вигукнув Тарабкiн.
– Манометр брехав! Вiн показував значно менший тиск кровi в мозку, анiж було насправдi... Пiд час нормального переливання кровi це не вiдiграло б особливої ролi, а для знесиленого органiзму пiдвищення кров'яного тиску стало катастрофiчним... академiк затримався поглядом на обличчi Наташi Орлової.
– Але як могло потрапити у манометр повiтря?!

Наташа мовчки затулила обличчя руками. Вона навiть не торкалася чутливого точного приладу, який чiткiстю й бездоганнiстю своєї роботи визначає успiх чи неуспiх операцiї. Нiхто не мiг би закинути їй неуважностi чи лихого намiру. Але факт лишався фактом: в манометр повiтря само собою просочитись не могло.

Дамбурi взяв у руки невеличку закручену трубочку, ще раз пильно оглянув її.

– Друзi, - сказав вiн по хвилинi гнiтючого мовчання.
– Насамперед слiд встановити, хто розбирав манометр, а потiм я висловлю своє останнє i, можливо, єдино вiрне припущення про причину невдачi... Коли була попередня трансфузiя, що скiнчилася вдало?

– Два тижнi тому.

– Отже, за цей перiод хтось покопирсався в манометрi.

Академiк Тарабкiн уважним, сумовитим поглядом обвiв членiв свого колективу, його очi зустрiчались з чесними, правдивими очима соратникiв. Вiн був певен у них: цi люди задля успiху загальної справи вiддавали все, нiхто з них не приховав би власної провини.

Тарабкiн знизав плечима:

– Що ж - тодi лишається припустити, що манометр з якихось мiркувань розбирав Йонес... До речi, я забув вам сказати, друзi, що вiн сьогоднi на свiтанку вилетiв додому, до Америки. У нього тяжко захворiла мати.

Академiк Дамбурi насмiшкувато звiв лiву брову i хитнув головою:

– Здається, настав час висловити моє останнє припущення, друзi!.. Отже, пiдозрюю, що бульбашку повiтря було випущено у вакуум навмисне!

Тарабкiн замахав руками, наче вiдганяючи лиху примару:

– Ви жартуєте, друже?! Хто, скажiть менi, хто був би в цьому зацiкавлений?! Адже це - страшний злочин!.. Хто з нас хотiв би знищити те, що так самовiддано створював протягом довгих рокiв?!

– I все ж я гадаю, що бульбашку було впущено у вакуум навмисне! вперто повторив Дамбурi.
– Пропоную запитати Йонеса по радiо, чи розбирав вiн манометр?

– Я проти!
– сухо заперечив Тарабкiн.
– У Йонеса хвора мати, йому зараз не до цього. Вiн вiдповiсть на запитання, коли повернеться. А про лихi намiри з його боку не може бути й мови. Я знаю його вже шiсть рокiв, i знаю добре. З яким захопленням вiн працював над проблемою продовження життя людини! З якою стараннiстю й наполегливiстю проводив найскладнiшi, найвiдповiдальнiшi дослiди... Нi, друзi, Йонес на це не здатний... Та й взагалi хто б мiг зробити це тепер, коли на Землi вже не iснує капiталiзму, коли немає ненавистi мiж народами й людьми?

– Бачите, Олександре Iвановичу, у нас, в Америцi, вважають, що ще не настав час абсолютної безпеки, що необхiдна пильнiсть... Чи ви гадаєте, що колишнi експлуататори вже вимерли або цiлком переродились? А може, в якогось з них ще лишилась в серцi звiряча ненависть до людства й шалена жадоба знову захопити владу?

Всi поглядали на академiка Дамбурi здивовано й недовiрливо, проте нiхто не заперечив. А вiн посмiхнувся невесело:

– Ну, то почекаємо, що скаже Йонес.

Розмова поступово перейшла на iншi теми, потiм гостi розiйшлись.

Тарабкiн довго стояв мовчки, поринувши в глибоку задуму. Слова академiка Дамбурi викликали в ньому почуття протесту: не хотiлося навiть припускати, що в новому свiтi - свiтi без визиску й експлуатацiї людини людиною - може знайтись такий чоловiк, який безжалiсно зруйнує плiд яскравих мрiй i дерзань, виступить не тiльки проти людства, а навiть проти самого себе. Весь колектив iнституту об'єднаний свiтлою метою - продовжити життя людини, подолати передчасну смерть. Невже ж... Нi, цього не може бути!

Щоб трохи розважитись, академiк вирушив на свою улюблену прогулянку по залах iнституту.

В анатомiчнiй академiк зупинився бiля асистентiв, якi готували тiло неандертальця до бальзамування. При поглядi на нерухоме волохате тiло йому стало моторошно. Одна-єдина бульбашка повiтря перешкодила здiйснити дерзновенний, неоцiненний дослiд, вщент розвiяла мрiю стати вiч-на-вiч з своїм далеким предком, первiсною людиною...

– Ну, що ж...
– сказав академiк скорiше до самого себе, нiж до асистентiв.
– Почнемо все заново.