Чтение онлайн

Смаглява дiвчина сiдає поруч Цагена.

– Надзвичайно!
– вигукує вона збуджено.- Отже, планета системи Проксима Центавра випромiнює одночасно двi хвилi, i на кожнiй з них - iншi сигнали!

– Так, безперечно, цiлком iнший код. Справа ще бiльш ускладнюється...
– Цаген пiдбiг до вiдеофону i натиснув на кнопку.- Прошу, негайно з'єднайте мене з Всесвiтньою Академiєю. Важливе повiдомлення!

За хвилину вiн доповiдає з телеграфною стислiстю.

– Хвиля сто п'ятдесят сантиметрiв - новi сигнали. Хвиля сто сiмдесят вiсiм сантиметрiв - подальшi сигнали. Хвиля сто дев'яносто шiсть сантиметрiв - знову iншi сигнали... Висновок: планета Iкс в сузiр'ї Центавра висилає кiлька рiзних за своїм характером програм. Про дальшi дослiдження повiдомлю пiзнiше. Все.

Вiн вимкнув апарат i засмiявся:

– Хай тепер сушать собi мозок, а я - не детектив. Агробiолог Алена Свозилова зосереджено подивилась на академiка:

– Скажiть, чи пробували ви вiдповiсти на сигнали?

Цаген знизав плечима:

– Звичайно, пробував. Як вам вiдомо, сигнали подеколи уриваються. В такi перiоди ми посилювали записанi ранiше сигнали i вiдсилали їх назад на тiй же хвилi. Тепер чекаємо на вiдповiдь. Ви не повиннi забувати, що Проксима Центавра знаходиться на вiдстанi чотирьох свiтлових рокiв. Це значить, що стiльки ж туди летiтимуть i радiохвилi, якi теж поширюються в пустотi зi швидкiстю триста тисяч кiлометрiв на секунду. Отже, понад вiсiм рокiв на всю подорож, - звiсно, якщо таємничi створiння дадуть нам вiдповiдь негайно i якщо вiдповiдатимуть взагалi. Iснування мислячих створiнь на Проксимi ще не доведено, про це не можна забувати.

– Ми доведемо!
– сказала Алена з викликом.

– Щасти вам!
– iронiчно посмiхнувся Цаген.
– Як ви можете довести? Досi нiкому не вдалося розшифрувати сигнали, i нема надiї, що це вдасться зробити найближчим часом. Та це й зрозумiло: адже люди на Проксимi, якщо вони там є взагалi, мають зовсiм iнший спосiб мислення, анiж ми.

– Про iснування людей на Проксимi дiзнаємось iншим чином. Просто полетимо туди подивитись.

– Красненько дякую!
– засмiявся Цаген.
– Бажаю вам щасливої дороги i в десять разiв тривалiшого життя! Скiльки ж ви, нещасна дiвчино, туди летiтимете, якщо сонячний промiнь з своєю шаленою швидкiстю мчить понад чотири роки?!

– Точнiше сказати, чотири роки три мiсяцi двадцять один день i сiм годин. Це я знаю, хоч я для вас тiльки агробiолог!
– розсердилась Алена. Це становить близько сорока квадрильйонiв кiлометрiв. Ще з школи пам'ятаю наочний приклад, який трохи допомагає уявити що колосальну вiдстань: "Зменшимо наше Сонце i найближчу зiрку - Проксиму Центавра - до розмiру невеликих м'ячикiв. В такiй же пропорцiї зменшимо i вiдстань мiж цими свiтилами. Тодi м'ячик, що означає Сонце, буде в Празi, а той, що означає Проксиму,- десь аж на узбережжi Пiвнiчної Африки..." Все це менi вiдомо, любий Цаген, i все-таки я вiрю, що ми коли-небудь подивимось на Проксиму зблизька. Бiльш нiчого зараз не розповiм, бо ви - Хома невiрний. Скажу тiльки одне: зачекайте, поки доповiдатиме академiк Навратiл на одному з наступних засiдань Всесвiтньої Академiї, а потiм про мене згадаєте... I до побачення на планетi Iкс!

Роздiл VIII

Приголомшення

Лайф Северсон утiк вiд Наташi Орлової, - утiк, як хлопчисько-пустун вiд обридлої виховательки. Кiнець кiнцем скiльки можна його опiкати? Вiн почуває себе цiлком, цiлком добре. I треба нарештi збагнути суть дивних змiн, що сталися в свiтi; треба переконатись, що десь за межами показаних йому розкошiв не ховаються злиднi. Адже було так у Лондонi: в Вест-Ендi палаци, а на околицях люди ледь животiють...

Лишивши для Наташi записку, щоб не турбувалась, Северсон вибрався через вiкно та й подався через парк звивистою стежкою. Зайшовши таки далеченько, вiн забрався в кущi i простягся горiлиць на барвистому килимi польових квiтiв. На серцi в нього було спокiйно й хороше.

По небу повiльно пливли легенькi бiлi хмарки. Дерева тихо шелестiли яскравим, нiжним листячком. Звiдкись прилетiв метелик i довiрливо сiв на колiно Северсона. Посмiливiшав наляканий появою людини коник та й врiзав на своїй крихiтнiй скрипочцi нехитру мелодiю.

"Сюди б ще один-єдиний звук, то й був би я зовсiм як вдома...
– мрiяв Северсон.
– Коли б озвався ти, любий дзвоне нашого маленького костьолу! Долинь сюди з теплим подувом вiтру вiд фiорду, поверни мене в моє щасливе дитинство!"

Несподiвано щось зашумiло в повiтрi, i Северсон вiдчув поштовх у пiдошву правого черевика. Вiн швидко розплющив очi, злякано сiв.

Бiля його нiг лежав дивний лiтачок. З отворiв на крилах моделi пирскав червонуватий дим, фюзеляж здригався.

"Дотепна конструкцiя!
– думав Северсон, розглядаючи iграшку.
– Лiтає, а пропелера нема... Чи не можна було б використати цю iдею для справжнього лiтака?"

– Ура, вiн тут!
– несподiвано пролунав дитячий голос.

На галявинку вибiг хлопчина з червоною хусточкою на шиї. Помiтивши бiля моделi незнайомого, вiн спочатку розгубився, але потiм у нього в очах спалахнули вогники цiкавостi.

– Ви - Северсон, правда ж?

– Нiби так, - посмiхнувся Северсон.
– Як ти мене впiзнав?.. Наскiльки я пам'ятаю, ми ще з тобою не зустрiчались.

– Я - Дмитро Петрович Зайцев, а вдома мене звуть Митьком, вiдрекомендувався хлопчик, пiдходячи ближче.
– Я знаю вас дуже добре. Хто ж вас не знає?! Вас знають в усьому свiтi! Я часто бачив вас по телевiзору i в кiно... Ой, що було, коли ви вперше вдихнули повiтря! Або коли ви дивились першу телевiзiйну передачу!.. Знаєте, товаришу Северсон, я вам дуже заздрю! Я б хотiв, щоб зi мною трапилося щось схоже!

Северсон знизав плечима. Вiн марно намагався пригадати, коли це його знiмали на кiноплiвку.

– Наш учитель багато розповiдав про вас, - провадив далi хлопчина. Ми запитували його, як ви ставитесь до сучасного свiту, але вiн не знає. За тi довгi роки, що ви лежали в кризi, сталося стiльки змiн... Оце для вас сюрприз, правда?

Северсон заклiпав очима, потiм схопився, наче вражений блискавкою:

– Що ти верзеш, хлопчику?! Як це я лежав багато рокiв у кризi? Та я б замерз на бурульку!

Митько збентежився, але одразу ж оговтався:

– Хiба ви цього ще не знаєте, товаришу Северсон?.. Ви гадаєте, що зараз - тисяча дев'ятсот двадцять восьмий рiк?..- вiн знизав плечима.- Не розумiю, навiщо це вiд вас приховують! Я б дав не знати що, аби мене отак пробудили до життя рокiв через сто!

– Це сон... маячiння...
– у Северсона раптом пiдломилися колiна. Вiн опустився на траву й схопився за голову.

– Вам погано?
– кинувся до нього Митько.
– Я зараз викличу лiкаря.

Северсон схопив хлопчика за руку:

– Почекай... Нiчого серйозного - ось тiльки кров ударила в голову... Вже знову добре...
– вiн навiть спробував посмiхнутись.- Ану, стусони мене! Тiльки як слiд стусони!

– Навiщо?
– здивувався хлопець.

– Аби я переконався, що не сплю... Знаєш, не хотiв би я прокинутись серед криги. Це не жарт - помирати отаким самотнiм, без надiї на порятунок...
– незрячими очима вiн задивився у просторiнь.

На очi хлопчика набiгли сльози: