Чтение онлайн

– Що це вам спало на думку, товаришу Северсон! Адже ви вже цiлком здоровий. I яким чином ви змогли б потрапити в крижану пустелю? Острiвець, де вас знайшли замерзлим минулого року, вже зовсiм не крижаний. Вiн геть увесь зелений i вкритий весняними квiтками. Нещодавно його показували по телевiзору...

Митько Зайцев намагався заспокоїти приголомшену людину. А Северсон мовчав i допитливо дивився в щирi дитячi очi.

– Не знаю, хто з нас божевiльний...
– сказав вiн скорше самому собi, анiж хлопчиковi.
– В мене таке враження, що в тебе надзвичайно буйна фантазiя. А я вже замалим не повiрив у твої слова... Ти менi розповiдаєш, що в Арктицi цвiтуть квiти. А куди ж ти подiв льодовики?.. Мабуть, ти нiколи не бачив Пiвночi, бо iнакше не розповiдав би такi казки...

Северсон погладив хлопчика по головi, жалiючи його. Бiдне, йому не бiльш як дванадцять рокiв, а вже втратило розум... Звiсно, поганий вплив пригодницьких Романiв...

– Це не казки!
– захищався хлопчина.
– I я не брешу принципово, можете менi в цьому вiрити! Всесвiтня Академiя наук розбила майже всi льодовики; крига лишилась тiльки бiля Пiвнiчного полюса. Адже ми вивчали про це в школi. А я вчусь добре, в мене майже самi п'ятiрки!

– Гаразд, гаразд, у такому разi я тобi вiрю!
– засмiявся Северсон i ще раз погладив дитину по головi.

– Я навiть не дивуюсь, що вас усе так вражає, - сказав Митько.
– Адже перед вашим польотом з Амундсеном ви багато чого ще не знали. Нам про це говорив учитель. Казав, не було у вас нi телебачення, нi реактивних лiтакiв, нi атомних електростанцiй. Тисячi людей, казав вiн, страшенно виснажувались на заводах, аби добре жилось одному багатiєвi... А якi жахливi були квартирнi умови! Не дивно, що тодi ще iснували заразнi хвороби... А цi вiйни! Важко повiрити, що люди здуру вбивали одне одного за золото... Невже в них не було кращих iнтересiв?

Северсон знову насторожився. Хiба хлопчик мiг би вигадати усе оце?.. Палаци й котеджi справдi казковi, i їх не побудуєш за кiлька мiсяцiв... А отой чудесний вiдеофон i незвичайнi лiтаки? А те, що нi Роберт, нi Альберт досi не вiдповiдають на листи?

Северсон завагався. Але в мозку раптом блиснула твереза думка:

"Нi, нi, все це безглуздя! Цього не може бути!"

– Почекай, Митько...
– сказав вiн задумливо.
– Менi щось спадало на думку... Мене знайшли напiвзамерзлим, i я внаслiдок цього втратив на якийсь час пам'ять i здатнiсть мислити, так?.. Але це тривало недовго, бо я зовсiм не постарiвся. Коли я дивлюсь у дзеркало, то здаюсь собi навiть молодшим, анiж тодi, коли стартував з Тромсе.

Митько стиснув Северсону руку:

– Ви замерзли зовсiм, товаришу Северсон, i пролежали в кризi багато рокiв... Як би це вам усе пояснити?.. Чи звертали ви увагу на те, що за дуже великих морозiв вода в маленьких ставках промерзає аж до дна? Одночасно замерзають i риби, i жаби, ви ж це знаєте... А навеснi, коли крига розтане, вони оживають i - фррр!
– знову бадьорi.

– Так ти гадаєш, що i в мене така ж холодна кров, як у жаби, i я мiг спокiйно замерзнути, а потiм розморозитись?

– Я вам цього не говорю!
– запротестував Митько.
– З вами було не так просто. Ви навiть не уявляєте, скiльки зусиль доклали тарабкiнцi, щоб повернути вас до життя? Я бачив цей науково-популярний кiнофiльм...

– Не глузуй з мене!
– засмiявся Северсон.
– Замерзлу людину не пробудиш. Вона - мертва.

– Але ви ще не знаєте, що вченi роздiлили смерть на двi. Одна смерть називається клiнiчною, а друга - бiологiчною. Людина спочатку помирає клiнiчною смертю, а це ще нiчого. Учитель розповiдав нам, що мертву людину вперше вдалось оживити ще в тисяча дев'ятсот сорок четвертому роцi, пiд час Великої Вiтчизняної вiйни. Зробив це професор Нєговський у нас, у Москвi. Вiн оживив мертвого солдата Черепанова, який загинув вiд втрати кровi пiд час операцiї. Черепанов пiсля цього довго хворiв, але нарештi-таки видужав. В музеї ви можете знайти "Правду" за одинадцяте вересня сорок четвертого року i прочитати це повiдомлення...

– Почекай, через скiльки хвилин пiсля смертi оживив його отой Нєговський?

– Приблизно через п'ять хвилин.

– А я, коли повiрити тобi, лежав заморожений багато рокiв!

– Це правда, - охоче пiдтвердив Митько.
– Але ви весь час були мертвi клiнiчно. Пiд час великих морозiв не може настати бiологiчна смерть, яка остаточно руйнує органiзм. Це вам пiдтвердить i наш учитель... Чи не чули ви часом про росiйського вченого Бахметьєва? Вiн жив тодi, коли ви були таким хлопцем, як я зараз. Саме Бахметьєв провадив першi вдалi дослiди з оживленням заморожених iстот. А трохи пiзнiше наш великий вчений Каптерєв навчився оживляти мiкроорганiзми, рачкiв та iншi дрiбнi створiння, що пролежали у вiчнiй мерзлотi десятки тисяч рокiв!.. Яке ж тут чудо? Нiякого! Северсон зосереджено звiв брови:

– Гаразд. Це здається вiрогiднiш. I все ж менi незрозумiло, як можна оживити мертвого, - хай навiть клiнiчно мертвого, як ти кажеш.

– Я можу це вам пояснити, - сказав хлопець, гордий можливiстю показати набутi з популярних книжок та лекцiй знання.
– Першими спробували оживляти мертвих чеськi лiкарi Спiна та Велiх. їхнiй задум не вдався, бо зони ще не знали про iснування груп кровi. Так само не пощастило i росiйському лiкарю Андрєєву. Як я вам уже казав, першим досягнув успiху професор Нєговський... Але ще ранiше дуже цiкавi дослiди здiйснив московський професор Брюхоненко. Уявiть собi, вiн ще в тисяча дев'ятсот тридцять п'ятому роцi мiг оживити одрубану собачу голову. Вона ще й висувала язик, i поводила очима... А знаєте, що тодi сказав Брюхоненко? Настане, мовляв, час, i лiкарi навчаться оживляти замерзлих людей, - навiть Амундсена, якщо його вдасться вiдшукати... Тож чи вiрите ви менi тепер, що насправдi замерзли i що академiк Тарабкiн вас повернув до життя?

Северсон провiв рукою по спiтнiлому чолу i знизав плечима:

– Не знаю. Важко отак собi повiрити, хоч я й не думаю, що ти все це наплескав... Отже, я спав у кризi багато рокiв... А скiльки саме?

Митько глянув на нього лукаво:

– Вгадайте!..

– Не маю анi найменшого уявлення...
– задумливо сказав Северсон. I раптом рвучко повернувся до хлопця.
– Але я хотiв би мати докази, Митько! Будь-який речовий доказ, що я справдi проспав... Чи немає в тебе газети з сьогоднiшньою датою?

– Немає...
– хлопець замислився.
– От що: ходiмте до iнститутської бiблiотеки, це близько. Там усе прочитаєте чорним по бiлому.

Северсон погодився, i вони одразу ж подалися до бiблiотеки.

***

– Здрастуйте, Василю Володимировичу! Подивiться, якого надзвичайного гостя я привiв до вас!
– вигукнув Митько з порога затишної читальнi.

Лiтнiй чоловiк, що стояв бiля книжкової шафи, швидко обернувся i, побачивши Северсона, аж заклiпав очима:

– Товариш Северсон?! Прошу... Прошу...
– вiн заметушився, пропонуючи стiльця.
– А тобi, шибайголово, слiд було б дати доброго прочухана! Наташа Орлова вже понад годину мiсця собi не знаходить, а ти водиш товариша Северсона не знати де... Хiба ти не чув екстреного повiдомлення?

– Нi, -засмiявся Митько.
– Ми тим часом добре погомонiли. Я пояснив товаришу Северсону, як вiн потрапив з Арктики до нас.

Бiблiотекар збентежено замахав руками:

– Отже, ти все вибовкав?! Та чи розумiєш ти, що накоїв?!

– Не хвилюйтеся, пане, - заступився Северсон.
– Я вже знаю все чи майже все i, як бачите, не занепав духом. Визнаю: це була для мене завелика доза, але я її витримав. У мене тепер до вас тiльки одне прохання: чи немає у вас часом норвезьких газет тисяча дев'ятсот двадцять восьмого року?