Чтение онлайн

– Пропоную iнше...
– Чан-су випростався i поклав руку на плече Цагена.
– Я за те, щоб Всесвiтнiй Академiї ви надiслали тiльки детальне повiдомлення... а мене запросили до вашої обсерваторiї. Один розум добре, а два ще краще. Поки Академiя розбиратиметься в цiй справi, я хотiв би допомогти вам у вивченнi сигналiв.

Цаген охоче погодився. Чан-су швидко приготувався до подорожi.

Ракетоплан помчав до пiвденного полюса Мiсяця.

Роздiл V

Пробудження

Людина, що лежить на незвичайному лiжку з однiй з кiмнат iнституту академiка Тарабкiна, ще не усвiдомлює себе людиною. В її отупiлому мозку повiльно проповзають розпливчастi хаотичнi образи: свiдомiсть то спалахує на мить, то згасає. А разом з нею нiби й життя то покидає тiло, то повертається до нього, розливаючи судинами особливе тепло, таке знайоме кожному, хто зазнав кальцiйових вливань. Соратник вiдважного Амундсена, капiтан Северсон, поступово прокидається вiд багаторiчного крижаного сну.

Часом Северсону вчуваються якiсь голоси. Вiн пробує розплющити очi, та марно, намагається зрозумiти змiст слiв, але постiль пiд ним починає гойдатись, i людина знову поринає в примарний сон.

Пробудження приносить небагато: повiки наче свинцем налитi, губи немов чужi. Вухо ловить звуки розмови, яка не доходить до свiдомостi. А мозок повiдомляє про себе першою бiльш-менш чiткою думкою: "Врятований!.. Хто ж мене знайшов?.. Амундсен?.. Нова рятувальна експедицiя?".

Вiдновлюється нюх. Нiс вiдчуває якийсь приємний запах, але який саме встановити не можна.

Вiдтепер сон i неспання змiнюються все частiше. I з кожним разом думки людини стають дедалi виразнiшими й чiткiшими.

"То, виходить, менi ще й пощастило... А як ноги? Не вiдморозив?"

Нi, вiн вiльно ворушить пальцями нiг. По-дитячому радiє з цього.

Трошки-трошки, з великим зусиллям, пересунулась рука, намацала м'яку тканину.

"Де ж це я опинився?.. Звичайно, не у крижанiй печерi, бо звiдки ж там узялася б оця тканина... А може, все це менi тiльки сниться?"

Нi, це не сон! Пальцi нiг рухаються, руки торкаються м'якої ковдри. Людина заспокоюється i одразу ж засинає. А прокинувшись, продовжує дослiдження.

Нi, з тiлом таки все гаразд: можна цiлком вiльно рухати руками й ногами. От тiльки очi нiяк не вдається розплющити, бо повiки немов склеєно.

Наступне пробудження принесло Северсону радiсний сюрприз, його повiки повiльно пiдвелись, очi широко розкрилися. Довколишня абсолютна темрява почала розвiюватись, з присмерку виступило кiлька предметiв, i насаль перед - лiжко.

"А де вiкно?.. Чи воно затягнуто запоною, чи, може, зараз нiч?"

Вiдповiдь знайти важко. Якщо нiч - то, значить, вiн лежить, мабуть, дуже довго: адже вiн замерз удень, а за Полярним колом день таки довгуватий - майже пiвроку.

"А може, я на кораблi?"

Северсон напружив свiдомiсть. Абсолютна тиша i спокiй, жодного натяку на рух. Отже, вiн не на кораблi.

"А чи це часом не лiкарня?.. Яка?.. В Кiнгсбеї було б значно холоднiше, навiть коли б опалювали... То, може, це - Тромсе?.. Або Осло?"

Мозок повiдомляє, що втомлений, i переключає органiзм на сон.

Прокинувшись, Северсон уже впiзнає предмети в примiщеннi. Це не лiкарня, бо меблi надто розкiшнi. Лiжко - чудне: воно має грати, як дитяча колиска.

Северсон схопився за поруччя i пiсля кiлькох невдалих спроб пiдвiвся. Озирнувся навколо.

Бiля лiжка на вiдстанi простягнутої руки стоїть невеличка скринька. Северсон обмацав її. Радiоприймач!.. Якi ж уважнi тi, що надали йому притулок!

"Може, увiмкнути?". Северсон обережно торкається гранчастих ручок на бiчнiй поверхнi скриньки. Вiн вагається, боячись потурбувати кого-небудь, але спокуса перемагає.

Тихенько клацнув вимикач. Збiгло кiлька секунд, i з'явився ще один приємний сюрприз: на протилежнiй стiнi повiльно вималювалась свiтлова картина.

"Ага, це не радiо, а фiльмоскоп!" - говорить сам до себе Северсон, з цiкавiстю поглядаючи на широку квiтучу рiвнину. Над темною зеленню лiсу виднiється єгипетський сфiнкс, а за ним - пiрамiда.

Северсон заклiпав очима i ущипнув себе за руку: картина - рухлива! На передньому планi коливаються пiд вiтром пшеницi, вдалинi мiж кущами пересуваються люди.

Значить, це не фiльмоскоп, а кiнопроектор. Мабуть, зараз демонструється якийсь фантастичний фiльм, бо звiдки ж вiзьмуться квiти перед мертвими очима сфiнкса, що споконвiку стоїть серед голої мертвої пустелi?

Картина на стiнi повiльно змiнюється. З'являється канал, що тягнеться в неозору далину, а на ньому - корабель. I знову сфiнкси та пiрамiди серед зеленi.

"Однак оцi кiношники - неабиякi штукарi! Все здається зовсiм правдоподiбним, а насправдi - трюк!"

Тепер на стiнцi з'являється детальний кадр: кiлька засмаглих людей у бiлих капелюхах махають до когось руками. На привiтання вiдповiдає водiй якоїсь гiгантської машини, що має довгу, як у бронтозавра, шию i ковтає пiсок...

Картина розпливається, i на стiнцi з'являється постать красивої дiвчини. Здається, вона дивиться просто на Северсона. Вiдкриває рот, нiби щось говорить, але її не чути.

"Хороша рiч, оце домашнє кiно!
– думає Северсон.- Фiльм майстерно розмальовано. Але навiщо режисер вибрав таку нездiйсненну тему? Вiн, мабуть, нiколи не бачив пустелi... Озеленити її - все одно що виростити квiти на Пiвнiчному полюсi..."

Северсон мiркує й мiркує, аж поки, нарештi, знову засинає. Йому сниться, що вiн дома i дбайлива мати кладе його в лiжко, нiжно шепоче: "На добранiч!".

Северсон з зусиллям розплющує очi. В примiщеннi темно, тихо. Мабуть, йому все це тiльки приснилось.

В сусiднiй кiмнатi хтось голосно розмовляє. До дверей наближаються кроки.

"Нарештi дiзнаюсь, де я..." - думає Северсон i заплющує очi, прикидаючись, нiби спить.

До лiжка пiдходять кiлька чоловiк,- мабуть, лiкарi. Один з них бере Северсона за руку, рахує пульс у нього на зап'ястi.

– Северсон, спите?..
– лунає тихе запитання чистою норвезькою мовою.

"Отже, слово "Северсон" має бути моїм iменем?
– думає Северсон, повiльно розплющуючи очi.
– Звiсно, вони не знають, хто я. Мабуть, мене знайшла чужа рятувальна експедицiя".

Вiн мовчки дивиться на вiдвiдувачiв. Всi в бiлих халатах, а на нижнiй частинi облич - маски. Так, це лiкарi.

Северсон схопився за поруччя лiжка, пiдвiвся. Хотiв привiтатись, але язик не корився йому.

– Не напружуйтесь, Северсон! Лежiть спокiйно, вам ще треба трошки змiцнiти, - посмiхається до нього бiлява дiвчина, голос якої йому вже знайомий.

– Д-де... де я?
– мимрить пацiєнт, напружуючи всi сили.

– У добрих людей, друже. Але зараз не сушiть собi мозок, ми все пояснимо вам згодом. Отой сон серед криги не минув для вас безслiдно, однак тепер уже все гаразд. I мова у вас вiдновиться.