Чтение онлайн

– Не знаю. Треба подивитись...
– перепросивши, бiблiотекар вийшов до сусiднього примiщення i одразу ж кинувся до вiдеофону:

– Товаришку Орлову!

На екранi з'явилось Наташине обличчя:

– Ви чимось стурбованi, Василю Володимировичу?.. Може, дiзнались щось про Северсона?

– Вiн у мене в читальнi. Але радiти нема чого. Уявiть собi, Северсон уже знає все.

– Прикро... А як вiн поводиться?.. Спокiйний?.. А втiм, я зараз до вас приїду.

– Вiн хоче одержати газети за дев'ятсот двадцять восьмий рiк. Що робити?

Наташа нахмурила чоло, закусила губу. По короткiй паузi сказала рiшуче:

– Дайте. Нiчого iншого не лишається.

***

Коли Наташа Орлова зайшла до читальнi, Северсон був такий заглиблений у читання газет, що навiть її не помiтив. Тремтячою рукою вiн перегортав переплетений рiчний комплект "Норгес Фолк" i уважно перечитував кожну статтю, де згадувалось про Амундсена. Зараз йому саме потрапив на очi великий заголовок в номерi за 19 червня 1928 року: "АМУНДСЕН ВИЛЕТIВ НА ДОПОМОГУ НОБIЛЕ".

"Вчора, 18 червня, на лiтаку "Латам" з Тромсе на пiвнiч вилетiв великий полярний мандрiвник Руаль Амундсен. На борту лiтака один наш офiцер, французькi льотчики Рене Жульбауд i де Кувервiлль, радист Валетте i механiк Браззi. Амундсен сподiвається розшукати експедицiю Нобiле, занесену оболонкою дирижабля "Iталiя". Як щойно повiдомив наш кореспондент з Тромсе, Амундсен невдовзi пiсля старту запитав по радiо про стан криги бiля острова Ведмежого. Завтра надрукуємо бiльш докладнi повiдомлення".

Однак другого дня газети про Амундсена мовчали. Через день вони вмiстили коротке повiдомлення, що лiтак "Латам" не дає про себе нiяких звiсток. Ще через кiлька днiв вже почали писати про рятувальну експедицiю на допомогу "Латаму".

"НОРВЕГIЯ ВТРАТИЛА СВОГО ВЕЛИКОГО ГЕНIЯ",- повiдомляв заголовок "Норгес Фолк" за 1 вересня 1928 року.
– "Рибальське судно "Брод" пiдiбрало вчора поблизу Фунгло поплавок лiтака, що, безперечно, належав "Латаму". На жаль, тепер вже немає сумнiву, , що наш великий i безсмертний Амундсен загинув разом зi своїми вiрними друзями. На всiх державних будинках вивiшено траурнi прапори".

– Отже, Амундсен загинув...
– прошепотiв Северсон i похилив голову. Тiльки я й був урятований... А чи знайшли хоч його труп?

Наташа мiцно стиснула йому руку:

– Нi. Вiн спить, мабуть, у вiчнiй кризi, яка лишилася в Арктицi. Однак ми, безперечно, знайдемо його. I його, i Валетте, i решту ваших друзiв. I, можливо, ви ще зустрiнетесь з ними...

У Северсона запаморочилось в головi.

"Так ось чому так зволiкали з усякими поясненнями!.. Я, виходить, лишився один-однiсiнький, без родичiв i друзiв, мiж чужих людей... Це жахливо!"

З гарячкових думок його вивiв схвильований голос Наташi:

– Забудьте про минуле, Северсон! Минулого вже не можна повернути, i ви, безперечно, не шкодуватимете за ним, коли дiзнаєтесь, з якою радiстю ми прийняли вас до себе, яке прекрасне й багате життя вiдкривається перед вами зараз...

Митько, який досi тихенько тулився в куточку, пiдбiг до Северсона i обняв його:

– Не гнiвайтесь на мене... Хочете, ми будемо добрими друзями? Пiдете завтра зi мною подивитись атомну електростанцiю, де працює мiй батько?

Невидющим поглядом Северсон дивився кудись у землю i, здавалось, не чув нiчого.

– Краще було б, коли б ви знайшли Амундсена...
– прошепотiв вiн сумно.
– Наташо, я хочу додому... Додому, в Норвегiю...

Дiвчина взяла його за руку:

– Ще трошки терпiння, друже... Ще шiсть тижнiв лiкування - i ви будете цiлком здоровi. Цей час збiжить, як вода, а потiм я сама проведу вас додому, - якщо вам буде приємне моє товариство, звiсно. Викиньте з голови похмурi думки. Повiрте, нам без вас буде дуже сумно. Ми вже звикли до вас, ви просто наш. Всi ми вас насправдi любимо, а я... я себе почуваю вашою матiр'ю... хоч i народилась на кiлька десяткiв рокiв пiзнiше вас.

Северсон потиснув Наташину руку i сумно посмiхнувся:

– Такого невдячного пацiєнта ви, мабуть, нiколи не мали...
– вiн повернув голову до вiкна i задивився на верхiв'я дерев. Повiльно, через силу продовжував: - В мене голова замалим не лусне... Коли б хоч знати, що, власне, зi мною сталось i як я до вас потрапив... Наташо, можете ви менi про це розповiсти?

Митько нiби цього тiльки й чекав:

– Василю Володимировичу, а може, продемонструємо товаришу Северсону кiлька стерео про нього?

Бiблiотекар замахав руками:

– Та помовч, шибенику! Чи мало ще ти накоїв?.. Якi ще там "стерео"?! звернувся вiн до Северсона, а потiм з нiмим запитанням подивився на Наташу.

– Дайте, Василю Володимировичу...
– зiтхнула дiвчина.
– Може, так буде краще.

З дивним навiть для самого себе спокоєм Северсон стежив за рухами лiтнього бiблiотекаря. Той сiв до великого овального столу; як на телефонi, набрав якийсь номер. На екранчику спалахнула лiтера "С". Пiд нею тричi блимнула зелена лампочка; на лiвому крилi стола вiдкрилась засувка. Бiблiотекар простяг до неї руку й витяг кiлька металевих коробок.

– Почнемо з першої частини?

– Звичайно...
– тихо вiдповiла Наташа.

Бiблiотекар засунув коробочку в нiшу проектора i натиснув на одну з кнопок. На протилежнiй стiнцi з'явився портрет Северсона.

– "Син Пiвночi", стереофiльм Олексiя Черепанова та Наталiї Орлової...
– пролунав незнайомий басовитий голос.

– Це було року тисяча дев'ятсот двадцять восьмого...
– продовжував диктор в той час, як крiзь портрет почали проступати обриси портового мiста.

– Тромсе!..
– прошепотiв Северсон.

– Не хвилюйтесь, друже. Це лише документальнi кадри вашого вильоту, сказала тихо Наташа, яка не зводила очей з свого супутника.

Потiм iшли фотографiї Амундсена та "Латама", а за ними - маленька карта з рухомим лiтачком, який просувався в напрямку Шпiцбергену. За групою островiв вiн несподiвано зник, а замiсть нього з'явився червоний кружечок.

– Десь у цьому районi "Латам" зазнав аварiї...
– пояснював диктор. Спостерiгач лiтака Северсон невiдомо як потрапив на берег безiменного острiвця, де й замерз. Збiгали роки, минали десятирiччя. Надiйшли величнi днi визволення всього людства. Здiйснились передбачення Маркса та Ленiна: капiталiзм та iмперiалiзм зiйшли зi сцени iсторiї. Назавжди зникла небезпека вiйни. Велетенськi творчi сили, якi гайнувалися ранiше на створення засобiв знищення, звiльнились тепер для найпрекраснiшою: для боротьби за щасливе сьогоднiшнє i ще прекраснiше майбутнє людей. Настав небачений розвиток технiки й науки. Вже через двадцять п'ять рокiв пiсля усунення небезпеки вiйни людство мало таку силу, що могло стати на бiй з Сахарою i Арктикою. На протязi наступних п'яти рокiв ми витiснили льодовики аж до Пiвнiчного полюса.