Чтение онлайн

«Якщо за ці дні нічого не сталося, це обнадійливо.

Валєрчин «жигуль» - це справа техніки. Чи казати синові правду? Треба подумати. Людина, в якої є совість, нічого в житті не досягне. І ніколи. Це - аксіома. Розвидняється. А чого це я не спитав, кого збив?»

Коли Толік серйозно запропонував йому Великий Стрибок у Президенти, Занадтий попри всю свою амбітність сприйняв це як жарт. Покрутившись сенатором, добре второпав правила гри. Будь-хто, нехай з трьома головами для думання і шістьма руками для роблення, без ляльковода зі сталевими м’язами і грубим гаманом - нуль, газова бульбашка. Яку видно лише у воді. Без якої (води) вона (бульбашка) просто пшик. Так і відповів Толікові. Бо ляльковода, на жаль, не мав. А ставати посміховиськом на старість не хотів. Як той казав: «Я в соціалізмі тільки що пристроївся, і він мені ще не надоїв». «А ти спробуй, - спокійно відказав на те Толік.
– А я тобі допоможу. Як старий друг. І не забувай, що зараз наша так звана політична еліта вимірюється і визначається не за байтами, а за децибелами».

Виснажливе мурашине створення нової партії, галасливої когорти люмпенів за плечима лідера на виборах, довершувалося. Сізіф-Занадтий викотив таки на верхівку свій камінь. Який, проте, ще непевно похитувався, чекаючи на шлюб з товстими гаманцями. В часи, коли епоха порожнечі змінилася епохою дорожнечі, і нащадки тисячолітніх землеробів потрапили в незвідь, Занадтий ще раз переконався, що вдатно вчинив, обравши за навчателя й гуру Толіка Люмбаґа. Їхню зустріч у новому житті цілком справедливо можна було вважати випадковою. Занадтий не знав: усе, що потрапляло в поле зору Люмбаґа, ознаки випадковості й стихійності втрачало раз і назавжди, а упорядковувалося й класифікувалося. Люмбаґо шкірою відчував, що хосен, надбаний за вміло дібраних друзів, перевершить усі матеріальні і моральні інвестиції в самий процес товаришування. Толік ніколи не помилявся. Природа запакувала у зовнішність такого собі вайлуватого Вінні-Пуха досконалий комп’ютер.

Люмбаґову здатність до аналізу й висновків перевіряло ще й життя. І нижче від четвірки з плюсом Толіків життєвий матрикул не знав.

Коли Центр (безперечно, цією назвою Толік, як і решта втаємничених, користувалися для похватності, бо достоту ані він, ані більшість дійсних та кооптованих членів ордену не знали справжніх розмірів і меж впливу цього глобального явища суспільної природи, закамуфльованого під численні евфемізми. «Сприяння», «проґрес», «розвій», «реконструкція», «удосконалення», «деміфолоґізація», «розчакловування», «фемінізація», «ґлобалізація» - нагребти до міксера подібні визначення, гарно перемішати, додати ще якусь екзотичну реінкарнацію чи напівпристойну реституцію вкупі з такою самою іпотекою і матимете назву на будь-який смак), отож, коли Центр натрапив на Толіка Люмбаґа, Толік второпав, що ґрунт - поживний і заходився вкорінюватися.

Справа під титлом «Занадтого - у Президенти» - перша, і від неї залежить… Об’єкт, на думку Люмбаґа, мав єдиний недолік: належав до племені, яке дозріває надто повільно.

Йому потрібні стимулятори й остроги. Це плем’я успішно нехтувало всі закони й закономірності розвитку цивілізованого суспільства, кашляло на правила, за якими небідно жило співтовариство «золотого мільярду», не хотіло усвідомлювати, що ринкові посестри - економіка й політика - дратуються, коли до них їдуть волами, зупиняючись під кожною копицею, аби салом заїсти, дрімонути та ще й поспівати. Довелося пришвидшувати події. Роботи було з Занадтим, ще й роботи. Втім, роботи вдячної, бо результативної.

Коктейль з природної чарівливості Занадтого і його, сказати б, відповідного теоретичного оснащення, міг стати коктейлем Молотова. Від Толіка Занадтий збагатився орґтехнікою вирощування людських спецстосунків. Тих, що виростають не на природньому гумусі почуттів і відчуттів, а на гідропоні взаємної вигоди. Наші новопосталі майбутні форди, рокфеллери, а також і ротшильди ще залишалися людьми.

Удатнішими, чіпкішими, але ще звичайними чоловіками й жінками, які в грошових безжальних іграх були самодіяльними аматорами і тільки вчилися вишуканому хижацтву в бізнесі і особистому житті. Вони (носії гаманців) надавалися до обробітку і могли дати врожай, лишень вимагали не дядьківського, а наукового підходу.

Стала в пригоді Занадтому викладена Толіком світова спецметодологія психологічних портретів потрібних осіб, яка використовується спецслужбами. Такий собі набірчик для супчика: як розмовляти з різними типами-архетипами, навіювати їм певну модель думок і вчинків або девальвувати їхню власну; як дивитися у вічі, жестикулювати, посміхатися, простіше кажучи, використовувати паралінґвізми, як варіювати короткі і довгі фрази… Занадтий зрозумів, чому досі всі секрети цього навіювання «сна на шелкавиє рєсніци» були засекречені. Були ще страшливіші за ядерні, бо їхнє застосування не потребувало складної технології і різних там чемоданчиків-валізок.

«Скипіле у революційному казані суспільство виносить на окропну поверхню гіпертрофованих невігласів, їхнє правління небезпечне для здоров’я більшости та їхнього власного, бо не зважають на трансмісії та шестерні історичних закономірностей. Не так економічних, як психологічних. Ми, мудрі люди, маємо проблему в тому, що наші недолугі зверхники мають дуже низьку здатність навчатися - не в коня корм. Ти, кицюню, інший. Навчабельний. І за те я тебе люблю, - говорив Люмбаґо, дириґуючи виделкою з нахромленим шампіньйончиком.
– А почнемо ми, як книжка пише, зі створення навколо тебе піни мильних бульок. Піар називається»

Занадтий і Люмбаґо знайшли один одного в потрібний час у потрібному місці. Як Герцен - Оґарьова, Мінін - Пожарського, Маркс - Енґельса, Лєнін - Сталіна, а Вітренко - Марченка. Хто в історичних парах корінник, сплоха не розбереш, позірність оманлива, але достоту Толік мав Занадтого за політичного коника, на якого можна ставити у вирішальному заїзді, аби зірвати джек-пот. Певна річ, за певного тренінґу.

Толіків банк інформації живився неозорим Центрівським і містив досьє на багатьох упливових і грошовитих людей, включно з їхніми ахілесовими п’ятами, покійниками у підвалах і скелетами у шафах. За створення їм у недалекому майбутньому сприятливого суспільного клімату - щоб ніхто не зазіхав на вже надбане і не заважав його помноженню - ці жерці Ваала мали інвестувати у політичну кар’єру Занадтого. Все, як у цілому світі, хвалити Бога.

Доки малоосвічені недобитки-радянщики ремиґали давно пережовані і непоживні одсійки та одвійки здобичницької ідеології сусідніх північно-східних племен, несправедливо названої марксизмом; доки зманювали розчавлені за сімдесят років землеробські і пролетарські юрми ще свіжими спогадами про теплий накопичувач і ясла по дорозі на м’ясокомбінат; доки ще ледачіші на голову претенденти у нові пастухи забобонно сахалися загальновизнаних святців про класову боротьбу і діалектику, а тому, мов сліпі кошенята, цуценята, мишенята борсалися в хаосі перезмінки суспільного устрою, Толік Люмбаґо закасавши рукава, будував майбуття. Своє. І наше.

Звабити юрби і юрми і повести за собою вдається лише тоді, коли маси тої чи тої популяції схуднуть і запаршивіють до критичної межі. Кожен втратить індивідуальну силу і снагу, і лише збившись до гурту, чіплятиметься за виживання. Коли ще здатний. Приходь і орґанізовуй їх.

Кількома гаслами. Жодних глибинних істин. Тільки короткі вигуки, як от: ціпу-ціпу, паць-паць, киць-киць, сенс яких перекладається просто - зі (за) мною вам буде краще. Та й усе.

У таку гумологію (від гумусу і гуманності) Люмбаґо Занадтого не втаємничував, її осягати треба самому, все життя, але монографічно з засадами ознайомив. Настільки, щоб Занадтий поцінував слоґан нової партії, складений Люмбаґом:

Ми зробимо: життя - життішим! хліб - хлібішим! воду - водішою! землю - землішою! суспільство - суспільнішим! боротьбу - боротьбішою! проводарів - проводарішими! людей - людішими! світ - світішим! І Занадтий після деяких додаткових коментарів поцінував. Ай да Толік, ай да сукін син! Як Пушкін. Програму та концепцію Толік пропонував залишити для партійної старшини, капітанів і майорів, які завжди жадають папах і лампасів. Щось пристойне, загальноприйнятнонаукове, про людське око. А розтлумачувати тлустим гаманам їхні вигоди слід в особистих довірливих розмовах: калькулятивно, бізнес-планово. Щиро за формою, з достатньою часткою цинізму, аби переконати їх у серйозності намірів. Інакше виверганий на височінь партійно-владний камінь притьмом шугоне назад, до підніжжя і першим придавить його, Володьку Занадтого. Поки що не Президента.