Чтение онлайн

У них у відділку не було нічого, що реально можна було б Яструбу приписати, з доказами та фактами. Як і в інших. Він збіса вправно залагоджував свої справи. Але утримання співробітника СБУ — це вже зовсім інша пісня. І Вася точно не хотіла брати у цьому участь!

— Так тут ось у чому сіль, Княгиня. Тебе тут не буде. Навіть згадки, — клацнувши пальцями, хмикнув Арсен, промовивши це звертання, точно, як Влад в останнє.

І чомусь здалося, що це має якесь значення.

Але охоронець знову потяг її в напрямку спальні. Як не дивно, тут вже були якісь хлопці. Вочевидь, теж охорона. Влад же говорив їй, що постійно у будинку тільки ті, кому він довіряє… І вона.

Окей. Про це варто подумати потім.

Ці охоронці ретельно… перевіряли кімнату, здається. Вона не була певна.

— Бери з гардероба все, що хочеш взяти сама. Все інше ми заберемо, — підвівши її до дверей, велів Арсен.

— Але тут всюди мої відбитки! А вони будуть шукати!

Та охоронець не слухав вже ніяких зауважень. Схоже, він також був ображений на неї. Трохи менше за Влада, та все ж.

Ось так за тридцять хвилин Василина опинилася… десь під землею, їй-богу! І це трохи лякало. Сумку їй нести не дозволили, за її спиною хлопці почали чимось оприскувати всі поверхні… Невже відбитки прибирали? Капець. Вони орієнтуються краще, ніж вона думала.

Влада вона побачила лише на коротку мить, коли він кинув другу:

— Вас вже чекають, — та глянув на неї тим новим поглядом, вагу якого вона відчувала навіть наосліп у темряві… підвалу.

Так-так! Її притягли у підвал! На мить навіть лячно стало, що він… таки пристрелить її, ображений за цей зухвалий обман. Ну мало що там від нього «кримінальний кодекс авторитетів» вимагає? І навіть перелякатися встигла… Та тут Влад завмер майже впритул, нахилився до її волосся та якось так повітря втягнув в себе, немов намагався аромат її відчути… У Васі сироти на потилиці виступили! Величезні!

Але до того, як Вася зауважила б, що ховатися у підвалі — дуже нерозумно, Арсен кивнув та підійшов до якогось виступу. І… прочинив двері, ввімкнувши ліхтарик. За ними були сходи вниз.

Справжній, трясця, потаємний прохід! І вона трохи отетеріла! Але їй не дозволили затриматися, аби бодай щось запитати! Влад підштовхнув її до Арсена та охоронець повів Василину вниз натурально страхуючи власним тілом. Позаду йшли ще два охоронці.

— Що це таке? — ошелешено запитала вона, намагаючись роззирнутися у напівтемряві.

Хоча, ясна річ, її очі з тим майже не справлялися.

— Колодязь, — відгукнувся Арсен… трохи іронічно.

— Що?! — у Василини кудись голос впав.

І наче розбився вщент, так хрипко то вийшло. Аж ухнула.

Вони її в колодязь притягли?! Справжній?! В сенсі?!

Стало так страшно, як навіть не було тоді, коли зрозуміла, що флешка у Влада! Серце в горло підскочило, а на скронях виступив липкий піт!

І Арсен так легко на всі її питання відповідає, нічого не приховуючи… Чомусь згадалася бабка, що незадовго до цієї операції нагадала по руці Василині колодязь і якусь зламану башту. Та майже запевняла, що Василині смерть загрожує… чи повний крах, принаймні!

— Який колодязь, на біса?! — прохрипіла, вся напружившись. Так вирішивши, що тут або пан, або пропав.

— Так у нас у дворі стоїть, на вигляд, наче справжній. Там навіть вода є. Деяка кількість. Резервуар. А за фактом — прикриття для цього ходу. Відразу планували, про всяк випадок, — без вагань пояснив Арсен, продовжуючи рухатися, притримуючи її.

Василина пригадала колодязь, який побачила, коли вперше у двір Влада попала. Твою ж наліво! Вона ніяк не могла розгадати їхній план.

Вони вже спустилися і наразі пересувалися тунелем.

– І ти мені це все розповідає тому?.. — якби підштовхнула до відповіді.

Доволі абсурдно, бо була змушена чіплятися за його руку вже для того, аби просто йти. Арсен інакше тримав. Це геть не було схоже на захват Влада.

Акуратніше, навіть з… повагою? Та раптом до біса закортіло, аби поруч саме Яструб опинився!

— Бо ти вже нікуди від нас не подінешся, Княгиня, — реготнув охоронець. — Яструб тебе не відпустить. Ким би ти там не була. У своєму минулому житті, — Арсен озирнувся та глянув на неї…

Можливо, багатозначно. Але вона не стала б стверджувати, бо ні чорта не бачила! До того ж… Василина таки була шокована! Настільки, що зараз навіть не могла вигадати адекватну відповідь.

Але, здається, прямо тут її вбивати не збиралися. То можна трохи видихнути. Проте, що саме таки задумав Влад?..

Вони йшли ще декілька хвилин, можливо, десять. Достатньо, щоб вона зрозуміла, що тунель йде за межі ділянки Влада. Хоча… може, навколо все належало йому. Потім вийшли на вулицю.

Але навколо не було ліхтарів, а в темряві вона взагалі нічого не могла розгледіти. Очі боліли нестерпно.

Арсен всадовив її в машину, пристебнув. Сам сів поруч, але не торкаючись. І… вони кудись поїхали. Це тривало якийсь час, але Василина не могла розслабитися, все більше нервуючи через те, що може Влада очкувати за спробу викрадення співробітника Управління.

Очманіти! Їй би за свою долю перейматися! Але ж ні! Вона про нього турбується, трясця!

Схоже, серце свій вибір вже зробило. Проте розум мав декілька зауважень!

Проте, вона немов впала в якусь прострацію. Так, що скинулася, розгублено роззираючись та сліпо примружившись, коли вони десь зупинилися.

А потім хтось смикнув на себе дверцята.

— Охрініти! Мені що, всіх його жінок тепер рятувати до віку?! — пирхнув хтось з веселим сарказмом, викликавши новий напад спантеличення у Васі.

— Тимуре! — різкий жіночий окрик, здивував ще більше. — Ти нариваєшся!

Трохи відволік від незрозуміло злого, пекучого вогню, що спалахнув за грудиною у Василини від попередньої фрази.

— Та годі, Крижинко! Не ламай мені забаву! — пирхнув якийсь чоловік, що з’явився біля машини та прочинив двері.

Арсен поруч так цокнув язиком, немов його дратував цей тип. Ще й пирхнув.

— Я тобі зараз носа зламаю, коханий, за такі жарти. Влад просив її не лякати, хіба забув? — поруч виникла… дівчина.