Чтение онлайн

Та Яструб наразі надто лютував, щоб на це зважати.

— То хто ж ти, княгиня? — рубанув крижаним тоном.

Відсутність інформації про цю жінку, яка тільки дві години тому так стогнала в його руках, що у Влада розтинало ребра від потреби бути ближчим, — зараз просто влаштовувала у грудній клітині ядерну зиму!

— Як тебе звати? Насправді! — додав різким, жорстким тоном.

А вона підібгала губи.

— Василина. Це моє справжнє ім'я.

— Триндець! — чомусь хрюкнув Арсен збоку.

Та Влад зараз надто намагався втримати хоч якусь подобу контролю, аби відвернути свою увагу від цього зблідлого обличчя. Цікаво. Він таки думав, що це для легенди вигадано.

Їй точно стало гірше, він бачив набряк на очах та червоні лінії судин на білках. Вона надто перенапружувала очі. Але чи його це біда, бляха?

– І хто ти є, Василина? Представишся, нарешті? — процідив крізь зуби.

Задушивши бажання просто запроторити її в темну кімнату та накласти якийсь компрес на ці довбані очі!

А вона відкрила рота і:

— Самойленко Василина. Капітан СБУ. Відділ економічних злочинів, — відтарабанила якусь, бляха, нісенітницю!

— Що?! — здається, той граний «вибух» таки щось пошкодив у його мізках. А може, у вухах. Влад не вловив зв’язку.

Але Арсен збоку тихо ухнув та навіть присвиснув.

— Капітан СБУ?! — повторив друг так, ніби не повірив.

Власне, Влад теж. Не повірив.

— СБУ?! Якого біса?! Ти — капітан СБУ?! — повторив він так, ніби зараз розрегочеться.

Бо таки справді був до того близьким! Він багато чого встиг прикинути за цей час. Але не ось ЦЕ.

А її аж підкинуло! Ти диви! Справді зачепило?! Схоже на то.

Бо княгиня стиснула руки, скинула своє чортове вперте підборіддя та зімкнула щелепи так, що жовна перерізали вилиці. Ще й вперед посунулася, як напираючи на нього… І це при тому, що була нижче за Влада на голову!

Шалена жінка! Він не міг притишити цього довбаного захоплення нею навіть зараз, бувши злим до біса! Навіть попри те, що готовий був в цей момент її придушити!

Ярість таки переважала!

— В це складніше повірити, ніж в те, що я билася на підпільному ринзі? — прошипіла ця навіжена, немов на нього образилася.

— Так! — пирхнув Влад, затягнувшись сигаретою до того, що в нього зараз спалахнуть легені, здалося.

Але… якось таки підібрався, згадавши її удар правою.

— Ну то ти не такий і розумний, Яструбе, як всім пилюку в очі пускаєш! — пирхнула ця самогубця та схрестила руки на грудях.

Очманіти! Вона реально не розуміє, в якій він ярості, що кидає виклик?! Очі хворі заважають?! Чи зовсім пустилася берега?!

Та перше, що він спитав, виявилося не це.

— А чи ти билася, княгиня? — прогарчав зневажливо та фиркнув.

— Уяви собі! — рявкнула раптом ця навіжена. — Билася! — прозвучало так, ніби вона якраз його не спосібним до того вважала. Чи не боягузом…

Але Влад не від того зараз палахнув так, що перекусив ту грану сигарету!

— Де, бляха?! — рявкнув він, вихопивши недопалок з рота. — З яких це пір відділ економічних злочинів відправляє співробітників на бої?! — він нависнув над нею, стиснувши кулаки так, що у порох стер той уламок сигарети.

Немов збирався вчепитися у цю тонку, пихато вигнуту шию та витрусити з неї пояснення.

— З таких, що я не відразу в цей відділок влаштувалася! — рявкнула дівчина, і не подумавши від нього відступити.

Дідько, що?! То вона таки билася?!

Він зараз її придушить. Гарантовано! Якого біса вона розпалює його ярість?!

Усвідомлення того, наскільки він насправді наразі балансує на межі, змусило Влада шумно видихнути та хоча б спробувати повернутися до кордонів логіки.

— Це наразі не першочергове. Потім… послухаю, — кинув він та повернувся до Арсена, який стояв у кутку біля вікна, палив та намагався максимально злитися зі шпалерами.

Надто добре знав такий стан Влада.

— Дві доби? То це мусимо от-от на гостей чекати, як гадаєш? — процідив крізь зуби. — Варіанти?

— Мабуть, вони візьмуть ордер.

Його аж сіпнуло.

— Я тебе питав, моя люба? — на видиху повільно розтягнув те речення, знову глянувши на Василину.

Всім своїм виглядом натякаючи, що краще б їй постояти дуже… дуже тихо.

— Я тут більш кваліфікована, ніж Арсен, — знизавши плечима, заявила Василина, не звернувши на то уваги.

Охрініти! Він міг те забути, на її думку?! Серйозно?!

Влад повільно втягнув повітря в себе.

— Гадаю, вони заявляться вночі або рано зранку. То улюблена практика, — швидко втрутився Арсен, скосивши очі на Василину.

Точно намагаючись тим перемкнути на себе його увагу. Ти диви. Хоч і образився, а все одно прикривав? Цікаво.

— Так. Це найбільш ймовірно, — згодилася Василина.

Так. Ніби. ЇЇ. Питали! Трясця!

Яструб щиро не знав, на якій бісовій витримці не спалахнув!

— Що ж, залюбки з ними стрінуся та поспілкуюся. Шкода, що тебе вони не застануть, моя розумниця, — прогарчав Влад. І глянув на Арсена. — У вас пів години. Ти знаєш, що робити. Я все вирішу. Щоб ні єдиного натяку в будинку не лишилося, — витяг телефон та хитнув головою, щоб друг її уводив.

І Арсен мовчки кивнув, не ставлячи зайвих запитань.

— Ви здуріли?! Та спецзагін тут все догори дриґом переверне в пошуках мене! На біса нариватися?! — Василина буквально бігла за Арсеном.

— Так кортить від нас втекти? — грубувато пирхнув керівник охорони.

— Ні! — ляпнула Вася перш ніж подумала.

Він повернув голову, навіть трохи скинувши темп, та здивовано глянув на неї. А вона розсердилася сама на себе.

— Але ж на біса Владу так підставлятися?! Це реально небезпечно! — продовжила думку, бо дійсно нервувала. — Невже ви не розумієте?!