Чтение онлайн

— Затягну в ліжко і зроблю все, аби наступний — точно мав дві риски, дідько! — прогарчав він так, ніби готовий її струснути! — Може, хоч тоді ти перестанеш свою голову у петлю сунути?!

Він різко зірвав плівку з пачки, як підкреслюючи міру свого гніву! Але коли достав сигарету, не прикурив. Просто підніс до носа та глибоко вдихнув.

— Бляха! Ти мене доведеш до інсульту, сто відсотків!.. Або до божевілля, Княгиня! — прогарчав він, закривши очі.

І навпомацки іншою долонею обхопив її потилицю. Стиснув так, що коротке волосся немов обвилося навколо його пальців. З силою притягнув на своє плече.

Вона б могла помітити: «Бачили очі, що брали», бо таки свою вдачу від нього від початку не приховувала. І що підло використовувати вагітність, як аргумент для її… Що? Поневолення?.. Ну, відсунення від справ, як мінімум.

Але… здалося, що таки краще зараз промовчати.

— Припини лізти мене захищати, жінко! Заради всього святого! Просто припини це! Це моя справа — захищати тебе! Ти ж себе підставляєш кожен раз, дідько! Мало було струсу?! Чи проблем з очима?! — він знову перевів очі на неї. І ще раз глибоко вдихнув, стискаючи сигарету у жмені. — А якби справді вагітна, а вони тебе обличчям в землю вклали? Гадаєш, хтось би носився з тобою?! Що б тоді сталося?! З тобою, з дитиною?!

Взагалі, не здавалося, що він заспокоюється. Влад ніби з кожним словом себе тільки більше роз'ятрював.

Та вона не встигла й рота відкрити!

— Я знайду вихід з будь-якої ситуації! Звідусіль! — аж горлом рикнув він у підсумку. — Але тебе втратити… — сигарета розкришилася та посипалася на підлогу, частина тютюну осипалася на його штани.

Та Яструба це не турбувало, схоже. Він якось яро продовжував розтирати залишки сигарети поміж пальцями.

— Це не те, що я зможу… або схочу здолати, Княгиня! Тож зважай на мою волю, бляха! Будь така ласкава! — буквально прочавив він крізь зуби глухим, важким тоном. — Навіть попри те, що я достобіса злий зараз, — додав так, немов впустив на неї плиту вагою в тону.

Повільно повернув голову, змусивши її скинути обличчя, та охопив всю Васю нелегким, темним поглядом, в якому неначе блискавки вибухали. Трясця! Вона реально відчула присмак озону. По хребту поповзли колючі, холодні сироти.

— І ми ще про ці твої дії поговоримо, — додав він гуркітливим, хрипким тоном, сповненим гострого попередження.

Так, що відразу ставало зрозуміло: Влад все зрозумів. Можливо, без нюансів, але загальну тему прорахував. І дуже… дуже сердитий на неї.

— Але для початку я заспокоюся… Хоча б трохи! — рявкнув під кінець Влад, струхнувши залишки тютюну собі під ноги.

Вона аж здригнулася… проте не наважилися сперечатися. А він її тремтіння немов всотав гарячою, важкою долонею, що так на потилиці Васі й тримав.

Машину огорнула важка, напружена тиша.

Коли повернулися, це продовжувалося. Влад зайнявся тим, що викликав адвокатів та телефоном керував якнайшвидшим звільненням Демона. Оскільки того не планували спочатку арештовувати, Вася була майже певна, що Влад переграє аргументи прокурорів, які просто не могли нормально підготуватися. Не ті це люди, які б залишали очевидні зачіпки, вона це знала, як ніхто.

Вона ж закрилася у спальні. Їй варто було відпочити, щоб не спровокувати погіршення зору. І сама розуміла. Але й подумати не завадило б.

Вклалася біля Йоля, який нахабно окупував ліжко. Кошеня… яке вже вагомо підросло, перевезли з будинку кілька днів тому. А вчора його забрали з ветклініки, де нещодавно провели кастрування. Улюбленець майже відновився… і вже готовий був гасати хатою. Та тут йому точно не вистачало простору і подвір’я, до якого встиг звикнути.

Проте зараз охоче приймав її увагу, поки Вася намагалася переконати себе, що нічого страшного Влад їй не зробить. Сам же казав, що не витримає її втрати, чи не так?

Проте… було гірко від того, що так чи інакше, а зрадила його довіру. І чи буде він надалі довіряти їй, аби ділитися думками та життям? Чи відгородить від усього?.. А вона ж навіть не може сказати, що не зрозуміє його рішення, якщо що…

— Княгиня… — Влад раптом з’явився на порозі спальні, дивлячись на неї важким, закритим поглядом.

І атмосфера вмить стала грозовою. Схоже, він збирався розібратися у питанні.

— Владе, я можу все пояснити, — вона сіла, спершися на узголів’я ліжка.

Підтягнула під себе ноги, немов зібравши тіло до купи — і думками мала б легше оперувати.

Але він скинув долоню, як наказуючи їй мовчати. Між пальцями Влада знову була затиснута сигарета. Але він точно не палив, та не жевріла. Чомусь їй від того стало гірше: навіть явно лютуючи, він не порушив слова, яке дав їй. У той час як вона…

За грудиною плеснулося кислотою.

— Ланцюжок подій я більш-менш розумію. Як ти з ним контактувала, Княгиня? — його голос був тихим.

Але в тоні аж бринів тиск та вимога негайної відповіді. Він давно з нею так не розмовляв… Відтоді, як викрилося, хто вона, здається.

— Ніяк. Я не контактувала з Ніком… Не в тому сенсі насправді! — вона трохи знервовано сплела пальці рук. Дуже хотілося його переконати, пояснити! — Дідько, Влад! Я просто не хотіла, щоб ти сам вступав в боротьбу з тими людьми, розумієш?! Бо у них точно є надто вагоме прикриття. І цю гідру треба з голови рубати, а не намагатися відокремлювати мацаки…

— Як. Ти. Передавала. Дані? — ніби не почувши її, повільно повторив він, карбуючи кожне слово.

Він немов не потребував цих пояснень. І це неначе закляпнуло на ній ковпак. Як на запальничці. Гасячи полум’я. Вася закрила очі, відчуваючи спустошення.

Йоль поруч з нею раптом зашипів, немов зчитав ті емоції. Піднявся, зістрибнув з ліжка та попрямував до дверей, немов йому тут було некомфортно. Влад випустив кота, не відводячи погляд від неї.

— Йому скинули список повідомленням. Все, — видихнула вона якось без емоцій. Ніби її огорнуло глухою пеленою у цю мить.

Якось зникли будь-які сили. Забагато вже резервів використала за цей день? Можливо.

— Твоя ворожка? — знову виправдовуючи її впевненість у його розумі, чомусь хмикнув Влад.

Вона все ще не відкривала очі. Тому не могла сказати, що там було у нього на обличчі чи в очах. Лише спиралася на вуха.

— Так.

— Як давно ви знайомі? — тим самим тоном закинув.

— Ніяк, насправді. Ми зустрічалися один раз перед Різдвом. Випадково. Я приперлася у твій торговельний центр. Думала, що зблизька зможу щось важливіше дізнатися. А Тамара Михайлівна раптом причепилася до мене, нав’язливо… навіть не пропонуючи, а тупо починаючи вивалювати оці всі передбачення, — чомусь посміхнулася.